Жебрацтво по-державному,

Скільки пам’ятаю, весь час до нас хтось приїжджає, прилітає, приходить. Із самого початку незалежності — експерти, інспектори, інвестори, радники, порадники, політтехнологи, дипломати, юристи, військові та ін. Загалом спеціалісти з різних питань із дипломами багатьох вузів світу. І всі з однією метою — навчити нас цивілізаційної грамоти, врятувати від інфляції, дефолту, бідності, корупції, кризи, грипу, повені, пожеж тощо. Допомогти в проведенні всеосяжних реформ, навіть проти нашої волі заштовхати нас у різні європейські та світові структури.

Добре пам’ятаю, як ціла група експертів із різних країн Європейського Союзу з’явилася на початку 1990-х років у Міністерстві сільського господарства. Перед тим Верховна Рада саме прийняла ряд постанов і законів щодо негайного реформування агропромислового комплексу на зразок європейського. Можете уявити, у нас діє колгоспно-радгоспна система, так звана колективна власність, а точніше, державна — на землю, на майно і тут раптом приїжджають експерти, які ніколи не тільки не жили в колгоспній системі, а й навіть не чули про колгоспи. І, як кажуть, не моргнувши оком, почали радити, як реорганізовувати колгоспи у фермерські господарства. Причому робили це вони разом із нашими доморощеними «знавцями» фермерської форми господарювання, з якою були обізнані лише теоретично. Таким тандемом і діяли роками. Часто це нагадувало розмову глухого та сліпого.

І коли 1994 року спеціальним, причому першим указом новообраного президента Леоніда Кучми спробували силою зламати хребет колгоспно-радгоспній системі, то нічого не вийшло. Бо ані наші, ані зарубіжні спеціалісти не зважили на те, що за багато десятків років, передусім психологічно, сформувався особливий споживацький тип селянина-колгоспника, якому не потрібна була ні власна земля, ні, тим більше, праця на ній. Зате колгоспно-радгоспний актив на чолі з компартійними чиновниками швидко зорієнтувався і зрозумів, що вороття назад не буде, і доки влада радиться з міжнародними спеціалістами, все, що мекає, бекає, їздить, крутиться, можна прибрати до власних рук. І коли за п’ять років отямилися, у більшості господарств уже нічого не залишилося ні на фермах, ні в гаражах, ні на тракторних станах. Худобу вирізали, техніку здебільшого розкрали, приміщення довели до руйнації. Залишилося кілька десятків господарств на всю Україну, де все це справжні господарники і патріоти села зуміли зберегти наперекір своїм та пришлим реформаторам-експертам. Інакше була б продовольча катастрофа.

Я не випадково так детально зупинився на агропромисловому секторі. По-перше, його хронічні хвороби досі лихоманять не лише українські сільські родини, а й організм усієї вітчизняної економіки. По-друге, за аналогічним сценарієм проходило реформування в інших галузях. Тому промислова, кредитна, фінансова, інвестиційна, податкова, житлово-комунальна політика, де міжнародні експерти і радники залишили тонни списаних рекомендацій, експертиз, порад, не в кращому стані, аніж аграрна. На що ж тоді пішли мільярди державних коштів, якщо доводиться зараз, у тому числі на законодавчому рівні, по суті, починати спочатку? І переконувати один одного, що, лише суцільна кодексизація всієї країни — від судів до ЖЕКів — нас урятує, і, як записано у передвиборній програмі нинішнього Президента: «за десять років Україна повинна увійти до 20 найбільш економічно розвинутих країн світу (G 20)».

Причому влада знову вважає, що світлу дорогу до Європи нам показуватимуть закордонні радники й експерти. І вона має для цього підстави. Позаяк без їхнього висновку жодна міжнародна фінансова структура не відкриє для нас своїх сейфів. Хоча ставлення до цих позик двояке. В одних випадках від наших політиків та урядовців можна почути, що «зарубіжні фахівці нам не указ», а в інших чекають їх, як рятівників. Усе залежить від того, чия політична команда при владі. Саме таке враження складається після оцінки Податкового кодексу лідером фракції Партії регіонів Олександром Єфремовим: «Ми маємо висновки експертів, у тому числі міжнародних, про те, що вони не розуміють, що відбувається в Україні. Бо, на їхню думку, ті напрями, які виписані в кодексі, відповідають документам, ухваленим у цивілізованих країнах. І вони не бачать там нічого страшного».

Єдине, що хочеться запитати в цього політичного експерта, чи хоч сам він до кінця розуміє, що відбувається в Україні. І для кого, насамперед, приймається ця низка кодексів? Для наших громадян чи для міжнародних структур, кожна з яких, передусім, переслідує свою небезкорисливу мету? А Україна загнана в глухий кут безгрошів’я змушена погоджуватися з їхніми експертними висновками й вимогами, аби тільки не відмовили в черговому транші. М’яко кажучи, в Україні поряд із державним рекетом у вигляді багатьох положень Податкового кодексу утверджується ще й державне жебрацтво.

Невже не зрозуміло, що країну свідомо дедалі глибше опускають у боргову яму, як серйозного конкурента. Перші роки співжиття в товаристві членів Світової організації торгівлі — цьому підтвердження. Сьогодні у світовому рейтингу країн з найбільшим приростом запозичень Україна посідає 13-те місце. А борговий тягар у розрахунку на кожного громадянина країни у вересні становив уже 8,5 тисячі гривень. Про загальні цифри державного і гарантованого боргу взагалі страшно навіть думати — він становить 404,3 млрд. грн. Лише за дев’ять місяців, із січня до жовтня, він зріс на 27 відсотків.

Як мовиться, доекспертувалися. І це при сотнях доморощених та зарубіжних радників і консультантів. А може, справді не все так погано? Бо, як сказано в тій же передвиборній програмі Президента: «доб’юся прийняття нового Податкового кодексу, зроблю Україну найбільш інвестиційно привабливою у Східній Європі».

Що ж, кодексу різними правдами і неправдами уже добилися. Міжнародні експерти задоволені. МВФ взагалі настільки розщедрився, що був готовий й більше позичити. А наш прем’єр-міністр так запрацювався, що, як він зізнався сам, не помітив відмашки рукою головного міжнародного валютного експерта і не почув його рятівних слів: «Транш пішов!» Але кричати «ура» зарано. На черзі ще кілька кодексів. І вони теж на контролі в експертів. І ніхто не знає, які у них ще в резерві вимоги. Тому масове покриття України іноземними інвестиціями поки що залишається на рівні регіональних прогнозів. Ось так і живемо — від траншу до траншу. Від кодексу до кодексу.