Жива пам’ять про Тараса Шевченка

У газеті «День» Богдан МАКСИМОВИЧ зі Львова у статті «Як побачити не «заскленого» Шевченка?» (№ 72-73 за 19 — 20 квітня 2013 р.) акцентує увагу на тому, що в підготовчій праці до Великого ювілею ми повинні якомога більше пізнавати нашого генія, заглиблюючись у його велику спадщину й життя. Автор робить акцент на тому, що пізнавання нашого Пророка варто розпочинати з важкого Тарасового дитинства.

Перечитуючи вкотре Золоту книгу «Кобзар», я декілька років тому поставив перед собою мету: глибше вивчити творчість і життєвий шлях Кобзаря. І не лише тому, що я є нащадком цього великого роду, мене також цікавили невідомі сторінки його життя в дитинстві — у рідної, по батькові, тітки Олександри Іванівни в селі Софіївка Черкаського району.

Займаючись цими дослідженнями, з’ясував, що частина родини Тараса Шевченка на початку ХІX сторіччя переселилася на вільні землі теперішньої Софіївки із села Моринці Звенигородського району. Серед перших переселенців були: Шевченкова тітка — Олександра Іванівна, дядько — Остап Іванович, сини дядька — Йосипа Івановича — Ілько та Нестор. Куток, а потім село, де вони мешкати, стали називати Моринкою, оскільки прибулі були з Моринців. Наприкінці ХІX століття Моринка стала Софіївкою. Село назвали так на честь доньки княгині Браницької, якій належали землі й село в ті часи. Як дослідили працівники Шевченківського національного заповідника в Каневі, від покоління до покоління мешканці цього села передавали знання, що причиною переселення їхніх предків із сіл Моринці та Кирилівки в Софіївку було те, що поміщик Енгельгардт переселяв сім’ї непокірних селян цих сіл на ті землі, де сьогодні розташована Софіївка. Підтвердженням цього є спільні для згаданих сіл прізвища — Шевченки, Маламужі, Олійники, Боровики, тощо; родинні зв’язки мешканців згаданих сіл завжди були і тривають донині.

Бунтарський дух був притаманний великій родині Шевченка з діда-прадіда. За переказами мешканців цього села, поет не раз бував у Софіївці. Особливо запам’яталося всім, коли після смерті мами Тарас одне літо жив у тітки Олександри. Він, бувало, почне малювати верби на зовнішній стіні хати, тож тітка й починала сварити Тараса. А чоловік їй каже: «Не свари, стара, хлопця. Ти ж бачиш, який Господь дав йому дар».

Завдяки Шевченковій родині до нас дійшли ще й такі оповіді про витівки маленького Тараса під час його перебування у своїх рідних у Софіївці. Як піде, скажімо, тітка Олександра до церкви, то й Тарасика бере з собою. Через деякий час люди вже й кажуть, що Тарас з іншими хлопцями забралися на дзвіницю. Почує це тітка, то й руки опустить. Бідкається і благає Тараса, щоб спустився.

А іншого разу, бувало, Тарас, як повіяло сильним вітром, учепився за крило вітряка, що стояв неподалік від тітчиної хати, і прокрутиться на тому крилі разів зо три, а тітка вже й мліє було з ляку, щоб не розбився її непосида.

Хоробрість, сміливість, відчайдушність були притаманні з дитинства Тарасові. Таким його виховали як власне напівсирітське життя, так і життя його рідних та близьких людей, які, крім особистого прикладу — важкої праці, щоб вижити, не могли дати освіти здібному підліткові.

Тарас Григорович — самородок, дар Божий для українського народу, всього людства. З роками його велич тільки ще збільшується, позаяк його поезія, художні твори завжди актуальні й такими залишаться завжди. Зараз ми живемо в інші часи, але слово поета бринить у наших душах. Ми пам’ятаємо його і засвідчуємо свою любов та пошану до нього.

Пригадую тепер те, що розповідала бабуся, Шевченко Марія Іллівна, котра народилася 1894 року в багатодітній Шевченківській родині в селі Софіївка. Її батьки мали десятеро дітей. Вона була найменшою, а найстаршим був брат, який народився 1875 року. 1917 року бабуся вийшла заміж у сусіднє село Березняки, яке розташоване за 10 кілометрів від Софіївки. Скільки її пам’ятав, у селі її називали «Ревихою». Для мене було незвично, боляче й образливо, що таке слово звучить з іменем моєї дорогої людини. Я довго не наважувався запитати її про це — чому так називають. Думав, що цим ображу її. Але одного разу наважився, і бабуся розповіла мені, що вона пишається, що її так називають, бо в Софіївці — в селі, де вона народилася, всіх Шевченкових родичів так звуть. І ти, сказала вона, онуче мій, шануйся теж, а «Реви» — тому, що гучно співали, в народі кажуть: «ревуть». Ось яка наша гілка генеалогічного дерева по лінії Йосипа Івановича Шевченка, рідного брата Григорія Івановича Шевченка, Тарасового батька (Тарас мав і рідного брата на ймення Йосип). Бабуся розповіла, як згадували її рідні останній приїзд Кобзаря в Україну, у тому числі в Софіївку. Правнучка його двоюрідного брата Нестора, нині киянка Людмила Бондаренко у статті «Не так давно все те було» в часописі «Українське слово» (№ 20 від 20 травня 1999 р.) описує «Ревівський рід» села Софіївки і як односельці розповідали про ту літню ніч 1859-го, коли Тарас Шевченко приїздив в Україну й ночував у рідних у Софіївці. З родичами Тарас цілісіньку ніч, аж до ранку, вів жваву розмову, вони разом співали під бандуру. Чого тільки не переспівали: і сумних народних пісень, і бунтарських, що на той час не дозволялось. От тільки Тарас любив співати поволі, розтягуючи мелодію, а інші — поспішали. Як починали пісню, то спочатку збивалися, а потім добирали ладу, і так гарно у них виходило — на весь їхній куток було чути. Можливо, так їх і прозивали, бо дуже гучно співали...» — пише вона.

Мене ця стаття і схема нашого родоводу від Людмили Бондаренко надихнула, і я завзято приступив досліджувати маловивчені моменти життя і творчості Тараса Шевченка. Підсумком моєї праці виявилися дві статті в обласних газетах і виступ на обласному радіо.

Розповіді про Шевченка — це жива пам’ять, яка збереглася в сім’ях ще живих його родичів. А соціальний склад його великого роду, багато хто з якого теж належить до визначних постатей України, дуже різноманітний. У ньому є й літератори, й лікарі, і юристи, вчені, художники, а решта працювали в сільському господарстві та промисловості.

Нащадки великого сина українського народу зробили певний внесок у відновлення Української держави, про яке так мріяв Геній і Пророк Тарас Шевченко.