Знаменитий аналітик і небайдужий громадянин
Про фахівця нафтогазової галузі, українського болгарина Василя Дінкова
Фахівці нафтогазового комплексу України шанують нашого земляка, колишнього міністра газової та згодом нафтової промисловості СРСР Василя Олександровича Дінкова. Він народився 1924 року в селі Луначарське під Бердянськом у родині знатних болгар, що емігрували в Україну через переслідування турецькими поневолювачами. Заможна родина Дінкових у 30-ті роки минулого століття, рятуючись від нової напасті — «розкуркулення», — переїжджає на Кубань. У воєнні роки Василь перебував на фронті, був комсоргом роти. У післявоєнні роки одержав вищу освіту з експлуатації газових та нафтових родовищ у Баку, при цьому виробничу практику проходив на газових промислах українського Прикарпаття — тодішньому основному газовидобувному районі СРСР.
Пропрацювавши тривалий час у створюваній газовій промисловості Кубані, піднімаючись впевнено професійними та кар’єрними сходинками, став начальником об’єднання «Кубаньгазпром» — одного з провідних тоді в СРСР. Об’єднання поруч з Укргазпромом було одним із флагманів газової промисловості союзу, за науково-технічні досягнення науковців та виробничників, причетних до розробки та впровадження корінних вдосконалень у галузі, навіть удостоєно найпрестижнішої в СРСР Ленінської премії. Проте серед названих лауреатів не було Василя Олександровича, чи не найбільш причетного до відзначених завоювань. Як пізніше стало відомим, причиною було його болгарське походження: кримських болгар, слідом за татарами, депортовано з Криму, це відбилось і на долі приазовського болгарина. На висловлені співчуття колег щодо несправедливості він відповідав: «Головне, що люди знають, яка моя справжня участь».
Василя Дінкова запросили у створене Міністерство газової промисловості на посаду начальника главку газовидобування, а в подальшому призначили членом колегії, а згодом заступником, першим заступником міністра і, нарешті, міністром галузі, що стрімко зростала. При цьому в опублікованій довідці йому приписано «правильну» національність — росіянин. Проте він продовжував бути справжнім болгарином.
Збереглося синівське ставлення і до України. Він всіляко підтримував заходи щодо найширшої газифікації України, створення потужного комплексу підземного зберігання, що поряд із гарантуванням великого експорту радянського газу має велике значення і для України. Знаковою є його підтримка створення зразкових об’єктів соціально-культурної сфери в місцях спорудження потужних промислових об’єктів. Серед них — найкраща на Львівщині лікарня у Стрию, точніше, медмістечко, зразковий житловий квартал, численні інші об’єкти в Україні. Коли очолював газову галузь, при спробі заперечення керівництвом Укргазпрому окремих аспектів його вказівок як останній аргумент Дінков використовував фразу : «Я теж українець і теж можу бути впертим».
Вже у пенсійному віці, в 1984 р., В. Дінкова призначають міністром спорідненого Міністерства нафтової промисловості, з метою подолання негативних тенденцій у цій галузі. І йому вдалося стабілізувати роботу.
У виданій в уже незалежній Україні книжці «Газова галузь. Становлення, досягнення, особистості» про В. Дінкова написано лаконічно: «Після відновлення незалежності В. О. Дінков щиро вірив у щасливе прийдешнє України». Розшифровую: на основі створеного могутнього економічного потенціалу, оцінюючи, як і багато тодішніх аналітиків, сприятливі стартові умови та якості народу-господаря, Дінков вважав, що Україна випередить усі інші республіки колишнього союзу, включаючи Росію. І першою стане справді європейською державою.
Вже зовсім у похилому віці Олександр Васильович очолював низку структур у російському «Газпромі», зокрема тендерний комітет із будівництва газопроводу Ямал — Європа.
Проте цінні надбання знаменитого аналітика галузі, як і досягнення іншого нашого земляка, уродженця підросійської Слобожанщини, випускника вишу індустріального Харкова, провідного керівника транспортного крила Мінгазпрому — Газпрому А. М. Бойка (написав дисертацію з тематики методики тендерного підбору компресорного обладнання), не знайшли застосування в Україні...
Хочеться сподіватися, що Україна не забуде свого вірного сина та використовуватиме його великий досвід та споруджені об’єкти з максимальною користю.