52 сітки, три бронежилети, алея бузку…

Перед самим початком війни тут тільки-но завершили уже традиційний сьомий фестиваль військово-патріотичної пісні «Герої не вмирають!» і збиралися повернутися до великого краєзнавчого проєкту «Містечко Локачі крізь роки» — представити одинадцятий фільм із серії відеофільмів «Великі історії маленького містечка», але росія підступно напала на Україну, тож мирні справи і плани довелося відкласти.

Ось як про це розповідає Людмила ПОЛЯКОВА, заступник директора Локачинського Будинку дитячої та юнацької творчості: «Коли почалася війна, ми все ж, як завжди, прийшли на роботу. Наші чоловіки взяли свої військові квитки і звернулися з ними, куди й належало. Уже в суботу, 26 лютого, ми в Будинку дитячої та юнацької творчості вирішили плести маскувальні сітки. Кинули клич, зібрали тканину, і робота закипіла. І так вона у нас  так жваво пішла, що загалом за десять днів безперервної роботи ми виплели аж 52 сітки! Допомагати нам приходили люди із Локач і не тільки, багатьох ми й не знали. Але спільна робота згуртувала.

Згодом нагальна потреба в сітках відпала, але ми вже співпрацювали з волонтерами і виконували їхні прохання. Знайшли понад пів тисячі півлітрових банок на тушонки для військових! А коли складали їх у ящики, подумали: ми ж і самі можемо їх наповнити! Почали збирати гроші на м'ясо, знайшли автоклав, наробили тушонок і відправили їх нашим хлопцям. Ще коли плели сітки, люди почали нам приносити і продукти для військових. Закупили ще трохи ліків, засобів гігієни і також відправили на фронт.

У Локачах уже почали з'являтися перші вимушені переселенці, вони вже з нами й сітки плели. Нині в містечку є люди із Києва, Харкова, Дніпра, Мелітополя, Бучі, Ірпеня, Житомира, Слов'янська… Із Польщі нам теж передали цілий бус дитячих речей. Багато одягу знесли і наші місцеві. Отож, мали чим допомогти переселенцям…»

Людмила Полякова розповідає, що неофіційним центром волонтерства Будинок дитячої та юнацької творчості в Локачах (директор — Леся Войчук) став мимоволі. Одразу почали допомагати фронту, а люди до них долучилися. І коли були вже наплетені сітки, зібрані ліки та продукти, виготовлені м'ясні консерви для українських бійців, виникла ідея: зібрати кошти на бронежилет.

«Тоді ми ще не уявляли, скільки він коштує, де ми будемо його шукати і чим заплатимо, — розповідає Людмила Полякова. — Але ми знали, що наші гуртківці мають багато гарних робіт, які можемо продати і заробити гроші на бронежилет».

Чотири дні працівники Будинку дитячої та юнацької творчості торгували на площі в Локачах, де найлюдніше. Благодійна виставка-продаж творчих робіт дітей та їхніх керівників заради збору коштів на придбання бронежилета чи іншої військової амуніції для наших земляків-захисників — так назвали цей захід. Було холодно, тому чергували по дві години, змінюючи одне одного. Але теплішало на душі, коли люди не лише купували справді хороші речі, а й просто клали свою пожертву в карнавку. «Спільними зусиллями нам вдалося зібрати 23 310 гривень. Доклавши ще 1320 гривень власних коштів, ми придбали не один, як сподівалися, а три бронежилети четвертого класу!» — повідомили на сторінці Будинку дитячої та юнацької творчості.

І дякували: «Гуртківцям, котрі дали свої вироби для благодійної справи; працівникам БДЮТ: майстрові народної творчості Миколі Полякову, заслуженій журналістці України, письменниці Валентині Штинько; керівникам гуртків — Віті Шевчук, Аліні Фордюк, Олені Хамулці, Ірині Долинській за авторські творчі роботи (гончарні вироби, книжки, картини, сувеніри), кошти і власний час; усім, хто щось у нас придбав, — усім, хто просто кинув гроші у скриньку. Вдячні й депутатові Волинської обласної ради Михайлові Скопюку за допомогу в пошуку бронежилетів, місцевій кондитерці Оксані Крутій — за надані для продажу смачні солодощі власного виробництва, майстрині Юлії Копчунь — за долучення до акції власноруч виготовленими м’якими іграшками, підприємиці Мар'яні Дацюк — за гарячий чай та каву, директору бібліотеки Людмилі Мариняк — за надані виставкові стенди».

А коли передали три бронежилети на фронт, то відгукнувся і «впливовий товариш» локачан із Києва, котрий особисто передав ще два бронежилети нашим землякам.

Нині ж у Будинку дитячої та юнацької творчості не вщухає дитячий гомін. Заради цього він, власне, існує. У Локачах зараз багато дітей із сімей вимушених переселенців. Їх приєднали до гуртківців, і всі дітки разом танцюють і співають; гончарять і сувеніри, обереги, майструють поробки, розмальовують писанки, бо ж Великдень не за горами, і малюють; слухають поезії у виконанні Валентини Штинько та її гуртківців із літературної студії «Локації», а також пишуть листи підтримки солдатам. Ще ж — атракціони, які виготовили працівники, інтерактивні ігри, придумані ними, і забавки. А цими днями в парку, з яким сусідить цей невгамовний будинок дитячої творчості, з'явилася Алея бузку. Біля кожного куща табличка з написом: «Буча», «Житомир», «Ірпінь», «Київ»… Їх посадили діти із цих міст разом з локачанами. Разом і мріяли: Україна переможе, вони виростуть, бузок зацвіте і стане спогадом про пережите.

А тим часом війна триває і напруженість не спадає, але дитячий сміх, як пишуть на сторінці БДЮТ, — це справжній антистрес.