Деросіянізація прізвищ українців

Прізвище, як трактує "Великий тлумачний словник", служить для найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість. Ми ж спробуємо відповісти на питання, наскільки сучасні прізвища відповідають правописним нормам української мови, чому вони деформувалися, чому були спотворені природні мовні коди.

Уже в ХVII сторіччі майже всі українці мали свої прізвища, які часто трансформувалися з імен, роду діяльности, місця проживання тощо, наприклад: від імені Микола – Миколаєнко, Миколайчук; за сферою діяльности: син столяра – Столяренко, Столярчук; чоловік, який мешкав за річкою, -  Зарічнюк, у лісі - Лісовенко  і т. ін. Стабільности прізвища набули в ХІХ ст. і зміцнювали відчуття національної причетности наших співвітчизників. Будь-яка видозміна їх порушує основи української ідентичности, сприяє намаганням російської ідеологічної машини реалізувати своє бачення українських імен і прізвищ, зокрема через графічне спотворення в РАЦСах.     

А.А.Бортняк радить працівникам засобів масової інформації не обстоювати викривлені несприятливими історичними обставинами чи казенними принципами форми прізвищ Подолянін, Кузнічук, Нікітюк, Антосєвич, Огороднік тощо, ілюструє правильні написання цих і подібних прізвищ – Подолянин, Кузничук, Никитюк (радше Микитюк – І.Х.), Антосевич, Огородник, Пилипенко, Калениченко, Кулик, Нижник, незалежно від того, як їх колись записав "канцелярський мудрій"; не вкладаються в українські рамки і прізвища – Алексєєнко, Казак, Тіхонюк, Закусіло, Бєлік, що походять від лексем – Олекса, козак, Тихін, закусити, білий; кумедно звучать прізвища в такій інтерпретації  - Крот, Рябоконь, Трегуб, Кот, Поп, Сокол, Куцевол, Кривой замість Кріт, Рябокінь, Тригуб, Піп, Кіт, Сокіл, Куцевіл, Кривий; викликає подив, коли деякі українці намагаються хоча б однією літерою підкреслити у своєму імені "немужицкое происхождение": Третяк пишуть зі знаком м’якшення перед "я", а Кукурудза – без простяцької "д"; їм здається, що вони облагородять свої "хвамілії", коли писатимуть – Совва, Біллик, Варєнік, Салло, Варона, Подопрігора, Мєдвєдь.  

У калейдоскопі штучно зросіянізованих прізвищ-мутантів – Ковальов (від  української лексеми коваль – російською кузнец), Мірошникова ( від мірошник - російською мельник), Кухаруков (від кухар – російською повар), Ломаков ( від ломака – російською  дубина, большая палка), Хмарукова (від хмара - російською туча), Кравченков  (від кравець – російською портной), а ще також – Білоусов, Биков, Жуков, Винников, Сомов. Куликов, Морозов, Логвинов, Новиков і їм под.   

Так набуло російського забарвлення і прізвище колишнього президента СРСР М.С.Горбачова. Як свідчить А.Ковальчук, батько найвпливовішого радянського політика Сергій – уродженець Чернігівщини, мав прізвище Горбач, яке росіянізував додаванням суфікса –ов, мотивуючи переїздом до Ставропільщини.

У свій час і батькові автора статті як передовому шахтарю – бригадирові вибійників пропонували змінити прізвище:

- А давайте мы запишем - Николай Иванович Хомяков. Звучит ?!

А.М.Поповський опублікував розповідь про родину Живодерів (початкова форма – Живодер), яка проживає в Магдалинівському районі Дніпропетровської області і в документах яких засвідчено достовірні паспортні дані. Коли з рядів Радянської Армії повернувся їхній син Микола, то заговорив по-російськи, умотивувавши, що і в паспорті відтепер він записаний росіянином Живодьоровим:

- Понимаешь, когда я шел на дембель, мне в части в документах написали – русский, а про фамилию сказали: "Живодёр" ?!! Плохо звучит, а Живодёров – это здорово, по-нашему! Так вот и осталось.

Задля об’єктивности слід сказати, що до видозмін прізвищ українці змушені були вдаватися і з метою самозахисту, аби зберегти життя в умовах тоталітарної влади, уникнути переслідувань каральними органами.

Дослідники стверджують, що у прізвищі людини закодовано завдання роду. З огляду на це в умовах незалежної держави маємо можливість відновити правильність своїх прізвищ або трансформувати їх відповідно до моделей українських прізвищ, як це зробив О.М.Біляєв - провідний український лінгводидакт, доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН України, родом із Нововоронцовки Херсонської области, який одразу із проголошенням незалежности України змінив прізвище Бєляєв на Біляєв, хотів відновити і суфікс –їв, однак утримався: не всі  змогли б асоціювати  його з автором численних і вагомих праць із теорії і практики навчання української мови, виданих до 1991 року.  

Українські прізвища надзвичайно різноманітні за джерелами творення та граматичним складом. І хоча належать до розряду іменників, та за походженням, будовою й особливостями відмінювання Л.Г.Скрипник і Н,П.Дзятківська  поділяють їх на дві групи: прізвища прикметникового типу і прізвища іменникового типу. До першої групи належать: 1) прізвища у формі прикметників і дієприкметників, що мають у називному відмінку закінчення –ий (-ій) у чоловічому роді, - Озерський, Шидловський, Будній та –а, -я  - в жіночому роді – Дзеньківська, Мізерна, Городня; частина з них має суфікси -ськ, -цьк. -зьк – Андріївський (-ська), Гарницький (-цька), Залузький (-зька); 2) прізвища, які походять від стягнених (коротких) прикметників, – Зелен, Молод, нечленних форм дієприкметників – Мазан, Ковтун; 3) прізвища у формі присвійних прикметників на позначення назви сина або дочки, утворені від імені чи прізвиська батька або матері за допомогою суфіксів –ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин      (-їн), – Іванів, Зеров, Гринь, а також на –ишин (-їшин), утворені від назви матері на –иха,  -   Василишин, Мусіїшин.

Кожній мові властиві свої дериватологійні засоби творення прізвищ. Наприклад,  у німецькій мові – це суфікси –зон, -манн, у румунській – еску, у російській –ов, -єв . Для української мови також характерний суфіксальний різновид афіксального виду морфологійного способу творення власних назв: найчастіше вживаним є суфікс –енко – Петренко, Грищенко, Вашуленко. Велику групу українських прізвищ становлять нові й давні патронімічні й матронімічні наймення із суфіксом –ук (-юк) – Вересюк, Іванюк, Миронюк. Широко розповсюджений суфікс українських прізвищ, особливо на заході України, -ів - Михасів, Пономарів, Златів. Колоритними є українські прізвища зі спонукальним компонентом – Крутивус, Тягнирядно, Недохиличарка, Убийвовк, Палихата, Неїжмак.

Пильної уваги потребує реєстрація антропонімів. Слід уважно стежити за тим, щоб запис прізвищ, імен і по батькові було здійснено у відповідності до чинного  правопису, пам’ятаючи, що прізвище – спадкове найменування, яке переходить із покоління в покоління, є вирішальним у встановленні родинних зв’язків. Проаналізуємо типові правописні відхилення в носіїв сучасних прізвищ. 

Запис українських прізвищ здійснюють згідно з правилами "Українського правопису", проте в документах нерідко простежуються недогляди: відхилення в коренях відіменних прізвищ – Міхайлюк, Міхайлишин (потрібно Михайлюк, Михайлишин, бо походять від імені Михайло), Грінишина (слід Гринишина, бо Григорій, Григір), Васілюк (треба Василюк, бо Василь), Оніщук (необхідно Онищук, бо Онисько),  Денісюк (треба Денисюк, бо Денис); спотворення суфіксів, що формують ті чи ті моделі відіменних українських прізвищ, – Стефанішина (потрібно Стефанишина, бо Стефаниха), Кузьміч, Галіч, Мініч, Люліч (замість Кузьмич, Галич, Мінич, Люлич); порушення нормативної форми прізвищ на  -иченко (Михайліченко, Старіченко, Калиніченко замість Михайличенко, Стариченко, Калиниченко); заміна в коренях и на і  (Скібицький, Кісіль, Слівинська замість Скибицький, Кисіль, Сливинська); неправомірна видозміна суфікса –ик (Кусік, Круглік, треба Кусик. Круглик). Поза увагою лишають вимогу написання літери і у прізвищах, утворених від слів, де і  чергується з о або е, - Грім (Грома), Кіт (Кота), Ведмідь (Ведмедя), Пиріг (Пирога); використання апострофа після літер на позначення губних приголосних перед я.ю,є,ї, що означають два звуки, – Сав’юк, М’ялюк, Клим’юк. Апостроф не пишеться, якщо перед літерою на позначення губного приголосного є інша, крім р, що належить до кореня  (Морквянко), але Карп’юк, Верб’яний, Черв’яченко.

Серед видозмінених прізвищ трапляється Атаманенко. Як стверджує І.В.Глинський, у широких прикаспійських та причорноморських степах, де колись гуляли орди розбійників і паслися багатотисячні отари овець, гучно дзвеніло слово одаман. Так називали степовики старшину над пастухами, старшого над кошем, тобто отарою, у якій інколи бувало до десяти тисяч голів. Пізніше слово отаман, що утворилося від тюркського ата (батько), перекочувало до слов’янських країн, у ХУ-ХУІ сторіччях прижилося в Україні й почало змінювати своє первісне значення: отаманами називали не лише старших пастухів, а й війтів, десятників чи взагалі ватажків, за часів Запорозької Січі – воєначальників, командирів козацького чи селянського загону. На цьому ґрунті утворилися прізвища – Отаман, Отаманенко, Отаманчук. Отаманів, Отаманюк.

Двоїсте написання спостерігається у вживанні прізвищ Глінка, Глінський, Глінюк. Антропонім Глинка асоціюється передусім з найменням російського композитора Михайла Глинки, пращури якого жили в місцевості з такою назвою, або ж мали подібне прізвисько, чи виготовляли щось із глини: один із видів якої, червоної, для підведення призьб подоляни ще й тепер називають глинкою. Кажучи про історію прізвища Глинка, не можна обминути його невідомо ким "узаконеного" двоякого написання: то з и  в основі, то з і. Такий різнобій не має підстав і зобов’язує уніфікувати правопис прізвища, як, наприклад, це зроблено у третьому томі Української енциклопедії – М.Глинка. Аналогійні підстави і для запису прізвища Глинський, Глинюк.      

Серед проілюстрованих антропонімів із правописними недоглядами наявні моделі російської структури, неправомірно вжиті в українському контексті. Російську літеру и необхідно передавати українською и й адекватно озвучувати у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов, – Данилов,  Климов, Михайлова, Никифоров, Титов, Бенедиктова; у прізвищах, утворених від коренів, спільних для української та російської мов,– Синельникова (синій), Новикова (новий), Кисельов (кисіль); у суфіксах –иц, -ик – Синицин, Скобликов, Колесников.   Російській літері е відповідає українська є, коли в середині слів російській літері е відповідає українська і, – Рєзников (різати), Бєляков  (білий).     

Особливої уваги заслуговує використання звертань. На жаль, за аналогією до російської мови кореспонденти нерідко вдаються до форми називного відмінка ("Світлана, зараз Вас почує вся країна", "Єлизавета, вітаю Тебе", "Дякую, Діма"), тоді як в українській мові для цього призначений кличний відмінок, - Ірино, Анастасіє, Дмитре, Павле, Тетяно Петрівно, шановна Лідіє Леонідівно, Валерію Вікторовичу, високоповажний Ілле Павловичу, пані Світлано, друже Ростиславе, пане Лизогубе (і Лизогуб, якщо звертання складається із загальної назви і прізвища), добродію Онопченку (й Онопченко), колего Оленичу ( й Оленич), пане генерале (і генерал, якщо звертання складається з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова, хоча друге може мати й форму називного), пане ректоре (і ректор).     

Увесь цивілізований світ сприймає нас, українців, як сміливу, волелюбну  й  нескорену націю. З початком повномасштабної війни Росії проти України українська мова стала ідентифікатором "свій – чужий".  В умовах формування українськомовного простору постала проблема відновлення генетично зумовлених антропонімів з метою відродження національної єдности, відновлення й зміцнення української ідентичности.

Іван Хом’як, доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, заслужений працівник освіти України