(Не)доступні університети

Минулого місяця міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет провів брифінг за підсумками вступної кампанії молоді з тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму. За його словами, в поточному році на навчання до українських вишів було зараховано 2083 студенти. Серед вступників із Донбасу найбільш популярними стали спеціальности: право, менеджмент, медицина, комп’ютерні науки, інженерія програмного забезпечення. Здобувачі освіти з Криму обирали комп’ютерні науки, менеджмент, медицину, інженерію програмного забезпечення, право. Шкарлет додав, що протягом 2021 року було зареєстровано понад 4500 звернень на «гарячу лінію», майже 200 із яких надіслано на розгляд органам виконавчої влади, з решти запитів надані консультації та відповідні роз’яснення. В цілому міністр позитивно оцінив проведення інформаційної кампанії щодо роз’яснення умов вступу до закладів вищої освіти для жителів ТОТ у 2021 році.

Однак іншої думки громадські активісти, які вказують: у поточному році до закладів вищої освіти України вступили на 15 % менше абітурієнтів з тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також громадян, які мешкають на лінії зіткнення. Доступ до освіти дітей та молоді з окупованих територій навіть на восьмому році окупації залишається проблемою, бар’єром, який не всім під силу здолати. Попри спрощену систему вступу, яку запустили 2016 року, молодь з тимчасово окупованих територій дотепер стикається з бюрократичними процесами і відсутністю державної підтримки. Відтак число тих, хто обирає українські виші для здобуття освіти, з року в рік зменшується. Про те, чим зумовлені такі негативні результати та як їх покращити, йшлося на дискусії коаліції правозахисних організацій у межах Правозахисної НеКонференції.

«МАЛЕНЬКА НЕПРАВДА ПОРОДИЛА ВЕЛИКУ НЕДОВІРУ В ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗАРАЗ МЕШКАЮТЬ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ»

Те, що за дітей та молодь з ТОТ варто боротися, було очевидно ще в 2014 році, коли на мирну територію почали переміщуватися українські виші з «втратами», тобто не в повному складі (викладацькому і студентському). Позначилася ситуація й на чисельності абітурієнтів, які виявили бажання вступати до українських вишів. Проте держава довго розкачувалася і лише 2016 року створила систему спрощеного вступу. За формулою, яку одразу підхопили і почали розкручувати як окремі ГО, так і медіа, вона зводилася до слогана: без документів, без атестата, без ЗНО. Та насправді все було не так і популізм вилився у великий мінус для такої кампанії. Адже, як каже керівниця освітнього напряму Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Валентина ПОТАПОВА, яка до окупації викладала в Ялті і добре знає про виклики абітурієнтів із ТОТ, нинішня спрощена система передбачає чимало підводних «рифів».

«Коли кажуть, що будь-яка дитина може вступити до українського закладу вищої освіти України, не уточнюють, що лише з паспортом громадянина України. Без нього вона не може бути зарахована на навчання чи отримувати стипендію, — розповідає Валентина Потапова. — Інша теза: вступ без атестата. Так, спрощена система надає можливість спрощено отримати атестат, але для цього потрібно скласти два річних оцінювання — з історії України та української мови, а ми знаємо, що на окупованих  територіях майже знищена система навчання з цих двох предметів: історія України не викладається взагалі, а доступ до надання знань з української мови дуже обмежений. Наприклад, у Криму його мають 0,1% від загальної кількости дітей. Вони можуть підготуватися за допомогою репетиторів, але зараз це складно, бо викладачі на окупованій території бояться навчати дітей української мови. І нарешті третя теза — без ЗНО. Спрощена система надає можливість вступати без ЗНО, але бали не зараховуються просто так, вони зараховуються через вступні іспити. І тут знову виникає проблема. Тобто маленька неправда, яка з’явилася через слогани, породила велику недовіру в людей, які зараз мешкають на тимчасово окупованих територіях. Допоки ці «блохи» не будуть усунені, квест для абітурієнтів, які обирають українські виші, залишатиметься».

«БУЛИ Й ТАКІ, ЯКІ ПОВЕРТАЛИСЯ НА ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ РОЗЧАРОВАНИМИ»

Насправді юридичних бар’єрів та прогалин у законодавстві, які ускладнюють доступ абітурієнтів з ТОТ до шляху вступу до українських вишів, залишається чимало, погоджується юристка з «Крим SOS» Анастасія КАЛІНІНА. Особливо це відображається на статистиці. Наприклад, якщо 2021 року 337 студентів із Криму обрали українські виші, то ще минулого їх було на 60 осіб більше — 397. І це попри те, що тоді був розпал пандемії, а виїхати з окупованого Криму вважалося надскладним завданням через закриті КПВВ. Ба більше, Російська Федерація поширила своє законодавство на території окупованого Криму, відповідно до нього перетинати кордон дитина до 18 років не може, хіба тільки в супроводі батьків. А для того, щоб зібрати, подати, уточнити документи та скласти іспити, потрібен не один виїзд, а кілька. Це додаткові матеріальні витрати і нерви. Відтак для кримських абітурієнтів зручніше і легше виїхати на материкову частину РФ і там вступити до ВНЗ. Хоча в самому Криму випускників активно агітують обирати місцеві виші, створюючи додаткові привілеї.

«Для абітурієнта, який обирає український виш, проблемою є не тільки виїхати з окупованої території, а й те, як його приймуть на мирній, — визнає Анастасія Калініна. — Перше, з чим він стикається — це пакет документів, який потрібно подати до вишу. В чому проблема? Крім паспорта громадянина України з місцем реєстрації, він має надати довідку ВПО, а вона, як з’ясувалося цього року, має бути з обов’язковою датою вступу, тобто того самого року. Вийшло так, що діти, коли оформляли паспорти, тоді ж і робили довідки ВПО, тобто в попередні роки. За законодавством довідка ВПО є безстроковою й управління соцзахисту не мають повноваження виписувати нові, якщо є старі. Та вимоги вступу виявилися іншими, і це було великою проблемою цьогорічної кампанії. Нам багато телефонувало абітурієнтів, і ми допомагали вирішити питання. Але переконана, що були й такі, які просто розверталися і поверталися на окуповану територію розчарованими. Тільки 30 листопада цього року Верховна Рада України нарешті ухвалила закон про так звану прописку на тимчасово окупованій території. Зараз чекаємо на підпис глави держави і маємо надію, що закон спростить процес реєстрації місця проживання, бо тоді, по суті, пропаде важливість довідки ВПО».

«ПОТРІБНА ПРОПАГАНДА»

Ще одна проблема, яка випадає з поля зору держави — це підтвердження дипломів, які отримані на ТОТ. Як каже керівниця ГО «Донбас SОS» Віолета АРТЕМЧУК, на гарячу лінію організації постійно надходять звернення від випускників коледжів чи вишів, які прагнуть працевлаштуватися на мирній території, але не можуть через невизнання свого диплома. Показовою була ситуація в Харкові. До одної з лікарень медсестрою приїхала працевлаштуватися молода дівчина після завершення медколеджу на непідконтрольній територій. Їй відмовили. І коли вона звернулася до громадської організації, то мала одне запитання: невже я гірше поставлю крапельницю, як та медсестра, яка закінчила місцевий медколедж?..

«Проблема підтвердження дипломів, отриманих на ТОТ, виникла внаслідок відсутности загальної освітньої концепції. Досі немає чіткого переліку вишів, чітко визначених термінів. Та найголовніше — відсутня поінформованість, — зазначає Віолета Артемчук. — Ми стикаємося з тим, що не всі знають навіть про спрощену систему вступу. Буває, телефонують з інших питань, а ми мимоволі розповідаємо про можливости для абітурієнтів, люди дивуються, що таке взагалі є. На окупованих територіях мало знають про освітні привілеї. І приклад з медсестрою, яка приїхала працевлаштовуватися в Харків, показовий. Тому потрібна пропаганда: чому варто вступити в українські виші і контраргумент: чому не варто обирати виші на окупованих територіях. Щоразу в розмовах ми відзначаємо, що український диплом — це диплом, який визнається на міжнародному рівні, а підтвердити в Україні свої дипломи, отримані на непідконтрольній території, просто немає можливости».

«КОЖЕН КРОК АБІТУРІЄНТА — ЦЕ БАР’ЄР, ЯКИЙ ПОТРІБНО ДОЛАТИ»

Віолета Артемчук відзначила, що молодь, яка вступає в українські виші, має неабияку мужність. Адже попри потужну російську пропаганду, вони обирають Україну, удосконалюють володіння українською мовою, що в російському середовищі не просто, налагоджують контакти з громадськими організаціями, самостійно вишукують інформацію, а це далеко не просто. До прикладу, як показав моніторинг пошуку інформації щодо спрощеної системи вступу в українські виші в Криму, якщо вбити в пошук російською — жодного посилання не з’явиться, коли українською, то викидає, але сайт МОН з офіційною інформацією тільки четвертий у списку. Підтверджує складність пошуку джерел про українські освітні програми для абітурієнтів з ТОТ і студентка Аліса ЛАХМАНОВА. Три роки тому вона вступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія», переїхавши до Києва з Криму. Дівчина відзначає, що більшість її однолітків на окупованому півострові «сидять» у мережі, яка заборонена в Україні. А в Інстаграмі чи на відеохостингах офіційної інформації для абітурієнтів не знайдеш.

«У 2019 році я вступала в Могилянку за загальною процедурою, тобто складаючи ЗНО, оскільки за спрощеною системою вступити не було можливости. В Криму навчалася в звичайній міській школі, де нам нав’язливо пропонували вступити в місцеві виші, але точно не їхати на мирну територію України. Чому обрала український виш? Передусім через реальні документи, з якими в тебе в майбутньому буде шанс знайти роботу, та через перспективу — жити вільно, — розповідає Аліса. — Насправді, якби не підтримка моїх батьків, я не знаю, чи зуміла б здійснити свою мрію: навчатися в Україні. Адже кожен крок абітурієнта з окупованої території — це бар’єр, який потрібно долати, починаючи від пропагандистських тверджень, організації підготовки до ЗНО, пошуку інформації, до подачі документів і переїзду. Це нелегко! Але зі свого особистого досвіду і спілкування зі своїми однолітками, з якими ми разом додали ці бюрократичні кола, вступ до українського вишу всім пішов на користь. По-перше, відкрилися нові можливости, нові знайомства. По-друге, я не чула про якість випадки булінгу чи негативні моменти. По-третє, це можливість жити так, як ти хочеш, і не боятися».

Учасники обговорення зійшлися на тому, що державі варто було б активніше просувати інформаційну кампанію щодо вступної кампанії для молоді з ТОТ, використовувати для цього сучасні діджитал-методи та маркетингові технології. Крім того, нагадувати про потенційних абітурієнтів треба не в червні і липні, а пам’ятати про них упродовж року. Чітко прописувати всі можливі сценарії, щоб не «ганяти» дітей з окупованих територій туди і назад за документами. В ідеалі було б добре створити міжвідомчу робочу групу при Кабміні, яка взагалі відповідатиме за інтеграцію молоді. Адже в цій площині буксує не тільки освіта, а й документування, соцпослуги і працевлаштування, бо вступити це одне, а знайти роботу після завершення вишу і залишитися на підконтрольній Україні території — це інше.

«Правозахисна НеКонференція» відбувалася в онлайн-форматі 9 — 10 грудня за участи найвідоміших правозахисників та правозахисниць. Її зініціювала команда Центру громадянських свобод. У програмі було обговорення найбільш актуальних та резонансних тем: протидія насильству, реформи поліції, тактика солідаризації, напади на активістів/ок, захист персональних даних, зміцнення державних інституцій, перехідне правосуддя тощо.