Повернене відчуття рідного дому

Протягом трьох місяців тричі на тиждень курси в Театрі Лох Камелот у самісінькому  центрі Кракова відвідували близько ста українських біженців, переважно жінки з дітьми, юнаки та дівчата, вигнані війною з рідних домівок. Опинившись в іншій країні, яка надала тимчасовий притулок, але не знаючи ні мови, не маючи соціальної та культурної адаптації, ці люди найперше потребували відновлення украй важливої життєвої основи – відчуття рідного дому. І таке відчуття у них таки з’явилося саме завдяки небайдужим творчим людям, які започаткували для них безкоштовні курси польської мови на базі Театру Лох Камелот.

Вказівник на фасаді театру про місцезнаходження курсів

«Я думаю, що ці курси були великим даром – даром людських стосунків і трішечки дивом, бо я опинилася у благодатному вихорі добрих людей, завдяки яким власне цей проєкт і став можливим», – зізналася знана українська поетка і дослідниця літератури Катерина Девдера, яка й навчала своїх земляків азам польської мови протягом усіх цих трьох місяців.

«А було це так, – розповідає знана польська поетка Божена Боба Дига, – Катруся Девдера переклала мої вірші для книги під назвою «Запах каштанів», яка вийшла напередодні війни у Вінниці за редакцією Віктора Мельника. Коли почалася війна, я запросила Катю до Кракова, сказавши, що тут їй буде не тільки безпечно і добре, але вона зможе зробити багато добра для свого народу, бо у нас тут незліченна кількість потреб якраз зі сфери її компетенції, зокрема навчання українських біженців польській мові».

Боба Дига та Ева Корнецька (в центрі)

Слід зазначити, що для Катерини Девдери, яка чудово володіє польською мовою і має чималий досвід її викладання в Україні, така пропозиція виявилася дуже слушною і вчасною. Тож Божена Боба Дига звертається з ідеєю започаткування курсів польської мови для українських біженців до директорки Театру Лох Камелот Еви Корнецької, яка є між іншим головою краківського комітету «Громадянський діалог по культурі» й на хороші ідеї відгукується завжди охоче й відразу.

І курси на базі Театру Лох Камелот таки з’явилися. І хоча не було для них ні державних, ні місцевих дотацій, але знайшлися добрі люди і в Польщі, і за кордоном, зокрема в Фундації Театру Лох Камелот, а також у громаді австрійських письменників міста Капфенберга, яка організувала аукціон творів мистецтва та громадський збір коштів для влаштування курсів. І з 15 березня безкоштовні курси запрацювали.

Заняття у вечірній групі

Тричі на тиждень у вранішню, денну і вечірню групи стали приходити на заняття українські жінки, почасти з дітьми, а також молоді хлопці та дівчата. Для занять було відведено приміщення на другому поверсі будівлі театру, а на третьому можна було випити чаю, кави або знайти розвагу для малих дітей на час заняття їхніх мам польською мовою.

«До війни я мала в Києві різний досвід викладання на курсах польської мови, – розповідає Катерина Девдера, – працювала з молоддю, яка бажала навчатися в Польщі, викладала на вечірніх курсах, під час ковіду доводилось вести і курси онлайн, але курси для біженців – це взагалі особлива справа. Бо це не просто викладання мови, а це постійне створення відчуття дому, якого позбавлені війною твої учні. І це внутрішнє відчуття його нестачі змушує тебе якусь домашню обстановку постійно відтворювати – своєю приязною поведінкою, своїм теплом, щирістю й відкритістю. І це теж терапія. І хоча я не психолог, мені здається, те, що   я намагалася робити, було саме спробою повернути людям домашню нормальність, їхні мрії про дім і відчуття цього дому. Навіть говорячи про якісь прості речі – про їжу, одяг тощо, ми повертаємо цю домашню нормальність, якої в часі війни усім нам дуже бракує. Сподіваюсь, хоч на якийсь певний час, але відчуття дому тут було».

Катерина Девдера постійно нагадує про польський правопис

Результатами тримісячних курсів Катерина Девдера задоволена. Звісно, є сильніші учні, є слабші, але загальний результат, на її думку, досить пристойний. Однак окрім результатів підсумкового тесту, який здавали її учні, є прекрасний побічний ефект – українська спільнота, яка виникла на курсах. І те, що Театр Лох Камелот став не просто майданчиком для постійних зустрічей українців, а в певному сенсі їхнім спільним домом, якраз і є найважливішим спільним досягненням.

Директорка Театру Лох Камелот Ева Корнецька

І викладачка курсів Катерина Девдера

«Як на мене, саме цього підсвідомо й прагнула досягти директорка Театру Лох Камелот Ева Корнецька, – зазначає Катерина Девдера, – адже вона була свого часу в еміграції й чудово розуміє, як це бути відірваною від рідного дому. Тому і в практичному сенсі, і в суто людському вона робила все, щоби на курсах ми відчували себе, як удома, щоби в польському театрі була для нас і якась частинка України. Адже Україна не тільки там, де вона знаходиться географічно, а всюди, де тільки є українці».

А що думають про влаштовані в Театрі Лох Камелот курси польської мови безпосередні учасниці тримісячного навчального процесу? Ось лише деякі відгуки, записані на фініші навчального курсу.

Наталя Сохач, м. Луцьк, прибула до Кракова з дев’ятирічною донькою і п’ятирічним сином

– Курси були для мене святом. І не лише тому, що в дуже гарному місці вони проходили, а найперше святкові почуття щоразу виникали від того, що ти йдеш на зустріч з українцями, а відтак і з Україною. Це як входження до родинного кола, де тебе завжди чекають, зрозуміють і підтримають. Тому для мене було дуже важливо зустрітися і з Катериною, і зі всіма моїми земляками і землячками, які мають такі ж соціальні, культурні, мовні й навіть психологічні потреби, як і я, з якими можна завжди порадитись, обмінятися думками чи якоюсь важливою інформацією. І це було великою підтримкою і віддушиною. Для кожної людини, яка втекла від війни і потрапила у зовсім інше мирне життя, на початках було дуже не просто адекватно сприймати навіть саму реальність мирного міста і звикнути до неї психологічно, коли в Україні в цей час на голови мирних мешканців падають бомби і ракети, а тут у центрі Кракова люди спокійно собі гуляють і співають. Саме тому курси польської мови окрім їхнього суто мовного призначення відігравали ще й надзвичайно важливу роль як своєрідний осередок психологічної реабілітації та адаптації українців до умов життя в іншій країні. Що далі? Буду вдосконалювати отримані знання і навички у володінні польською мовою, адже маю вже роботу і треба забезпечувати себе й своїх дітей, бо принаймні до осені доведеться залишатися тут, де дали нам тимчасовий прихисток наші польські друзі.

Марта Кропивницька, місто Львів

– Курси – це не лише мовне питання, а й можливість спілкуватися і не відчувати себе поза соціумом.

Алла Письменна, місто Дніпро

– Це були курси добра, тепла і спілкування з земляками. Це була надзвичайно важлива часточка України і Польщі одночасно. І це дуже багато!

Людмила Ліпчинська, місто Хмельницький

– Курси були для мене чимось значно більшим, ніж курси. Так, вони дали хороший фундамент, а далі вже самим треба старатися. Але для мене завжди було дуже важливо побачити своїх, побачити Катерину, яка викладається на всі сто, відчути зв’язок з українцями, а значить і з Україною. Особисто для мене це дуже багато значило.

Ірина, місто Житомир, прибула до Кракова з двома дітьми

– Ми залишили свою домівку у перші ж дні, як почалася велика війна. Які і всі, я була спочатку в шоці, не знала, що робити і куди їхати. І дуже рада, що доля зрештою привела мене й моїх діток саме до Кракова, де мені випала така нагода потрапити на курси полської мови в Театрі Лох Камелот, познайомитись з такими надзвичайно цікавими людьми, як директорка театру Ева Корнецька, викладачка польської мови з України Катерина Девдера і багато інших моїх земляків і землячок, які відвідували заняття. І я йшла на кожне заняття справді, як на свято. Я вірю, що Україна переможе й ми всі повернемось до своїх домівок і будемо її відбудовувати. А поки що маємо далі вчити польську мову і вдосконалювати свої знання на практиці, адже треба працювати і на себе, і на польське суспільство, яке надало нам прихисток.    

Олена Шапаренко, місто Київ, акторка, режисерка

– У зв’язку з особливостями моєї роботи я мусила відвідувати курси у різний час, мандруючи з однієї групи в іншу. Але всюди були чудові люди і надзвичайно тепла домашня атмосфера. Ми всі здружилися і було дуже класно. Шкода, що курси скінчилися, бо дуже хочеться продовження. Що далі? Я працюю за фахом, більш-менш вільно спілкуюся польською. Принаймні ті, хто мене знав з самого початку мого перебування в Кракові, кажуть, що прогрес у цьому плані досить відчутний. Я вже й інтерв’ю давала польською. Тобто курси не пройшли даремно. Але для мене дуже багато значило й українське середовище і дружня атмосфера, яка панувала на курсах, якої усім нам тепер дуже бракуватиме.  

Валентина Величко, місто Обухів, прибула до Кракова з донькою

– Ці курси найперше були для мене прикладом людяності. Знайшлися люди, які зрозуміли, як важко українським біженцям зорієнтуватися в нових обставинах, порозумітися з поляками і знайти роботу, не знаючи польської мови. Тому я дуже вдячна всім, хто пожертвував багато чим, щоби ми могли вивчити мову, адаптуватися в нових умовах і в новому середовищі, знайшли роботу і почувалися як повноцінні люди. І навіть те, що я приходила в середовище, де такі ж українці, як і я, для мене дуже багато значило. Це як родинне коло, у якому почуваєшся, як серед своїх, і не відчуваєш себе самотньою. Тому я завжди розуміла, що за створенням такого важливого для українців осередку стоять конкретні люди, яким я маю бути безмежно вдячною. До речі, завдяки курсам, які допомогли мені оволодіти польською, я тепер маю можливість працювати за своїм фахом – оптометристкою. Тож буду працювати і вдосконалювати свою польську, а з’явиться можливість повернутися додому, коли там буде більш безпечно жити, ми з донькою, звісно, баритися не будемо

І ось урочисте вручення сертифікатів про завершення курсу навчання. Чудова святкова атмосфера, розчулені фундатори, викладачка й учні. Імпровізований святковий концерт, у якому беруть участь і викладачка, і її талановиті учні. Численні фото на пам’ять. І теплі слова вдячності й надії на те, що цей польсько-український осередок як місце зустрічі українців  буде існувати й надалі.

Сертифікат про завершення навчання на курсах польської мови отримує Ольга Камінська з Бучі

Після урочистого завершення курсів Божена Боба Дига на своїй сторінці в Фейсбуці напише:  «З неабиякими емоціями зрозуміла, що наші зусилля були корисними не тільки в плані вивчення польської мови українськими біженцями, а й допомогли їм інтегруватися. Люди, раптово вирвані з контексту, в паніці покидаючи свої домівки та рідних, знайшли своє місце, нових друзів з числа своїх земляків. І все це – в чарівних інтер’єрах чудового Театру Лох Камелот, який знаходиться в центрі старого міста. Дякую вам, мої дорогі українські друзі, за цей чудовий урок вдячності, який я засвоїла від вас. І коли я почула у вашому виконанні пісню «Все одно сядьте в потяг» Марилі Родович, і польський вірш-казку Яна Бжехва, я не могла стримати сліз».

Курси польської мови урочисто завершились –далі самостійна робота…

Ось така історія одного творчого починання, яке об’єднало ініціативу і зусилля творчих людей з кількох дружніх країн, щоби повернути українцям, позбавленим війною рідних домівок, відчуття свого дому.