Спочатку було фото...

25-ть років газета «День» виконує місію не лише фіксації фактів, подій, думок, але й проекції своєї візії на нашу в тому числі новітню історію. В цьому плані фотовиставка газети «День» сама по собі вже є історичним явищем, яке в ракурсі фотобачення, відкриває нам те, що беззаперечно можна назвати істиною. Істиною нашого буття, суспільних процесів, розбудови держави…

Фотографії на виставці «Дня» - це ретроспектива нашої спільної долі. Ретроспектива без нагромадження оцінок і суджень, а за допомогою лаконічного і красномовного фотофакту. Адже свідомі слова, і думки – це те, що приходить вже після першого підсвідомого враження. Фото відкриває серце і вже потім спонукає думку.

Черговий день фотовиставки газети «День» вкотре дає можливість киянам пірнути в свої індивідуальні рефлексії передивляючись світлини в стінах Українського дому.

«ФОТОГРАФІЯ - ЦЕ АБСОЛЮТНО ЛАКОНІЧНИЙ, ВАЖЛИВИЙ ТА ЧАСТО ВАЖЛИВІШИЙ ЗА СЛОВЕСНИЙ РЕПОРТАЖ ЖАНР»

Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, журналістка:

— Фотовиставка «Дня» унікальна для всієї Європи. Я багато цікавлюсь фотографією ще з часів, коли я працювала у величезній молодіжній газеті. У нас велись великі дебати щодо того чи ілюструють фотографії статті чи це окремий жанр. Я була на стороні наших фотографів, які зараз, до речі, дуже відомі. Зокрема легенда фоторепортажу Єфрем Лукацький, Сергій Супинський - це все були люди на чий стороні я була. Тому з фотографією у мене такі стосунки адже це абсолютно лаконічний, важливий та часто важливіший за словесний репортаж жанр. І мені здається, що тільки газета «День» добре це розуміє. І це вже триває 25 років! Рік у рік відбувається ця подія, яка фіксує хроніку життя нашої держави. Коли відбувається якась дата, то всі починають бігати і шукати якісь архіви. І часто не можуть нічого знайти. Але виявляється все це можна знайти в газеті «День». Фотовиставка «Дня» - це надзвичайно важлива державна місія. Нам необхідно створити хроніку України в фотографіях. І коли треба буде візуалізувати історію нашої держави, то я знаю куди звертатись.

«ЗА 25 РОКІВ В «ДНІ» ЗІБРАЛАСЬ КОЛЕКЦІЯ ФОТОГРАФІЙ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ НАЙБІЛЬШ ГОСТРІ І ЦІКАВІ МОМЕНТИ СТАНУ НАШОГО СУСПІЛЬСТВА»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, історик:

— Я є архівістом. І з точки зору архівіста мушу визнати, що за ці 25 років в «Дні» зібралась велика колекція фотографій, які відображають найбільш гострі і цікаві моменти стану нашого суспільства. Я не знаю як буде зберігатись ця колекція, але це неодмінно треба зробити – зберегти це фотонадбання. Це на віка. З точки зору моїх вражень, то фотографії на цій виставці є дзеркалом нашого суспільства, нашої держави. А я уважно спостерігаю за фотовиставкою «Дня» з самого першого її показу і можу стверджувати, що вона є історичним літописом. У мене є й фотоальбоми, які газета «День» видає. І ці альбоми користуються інтересом не лише в Україні, але й на Заході. Можу зараз сказати головне – як добре, що ця фотовиставка знову відбувається в живу, а не лише онлайн! За це дуже завдячую фотографам і найголовніше редакції газети «День».

«ДЛЯ НАС СХІДНЯКІВ ЦІ 25 РОКІВ – ЦЕ ДЛЯ ВТРАЧЕНА МАЛА БАТЬКІВЩИНА»

Ігор ЗОЦ, журналіст:

— Дуже приємно, що після перерви внаслідок локдаунів «День» знову повернувся в форматі фотовиставки до нас. Ми чекали на цю подію.  Війна – це те, що близько до мене. Це нагадування про те, що ті проблеми, які є навколо нас нікуди не поділися і біда є актуальною. Ми живемо з цим. Війна триває, політичні баталії також… Але на тлі цього є життя зі всім своїм різноманіттям. І цей спектр також показаний на фотовиставці. Навіть на війні… Тому доказ багато фоторобіт зокрема Олександра Клименка. Звернув увагу на знімки з Луганська перед війною. Це для нас східняків особливий стан – перед війною. Він не полишає нас і зараз. Адже ці 25 років – це для нас втрачена мала Батьківщина. Наша місія тих хто володіє пером і фотокамерою скромна, але важлива – нагадувати про те, що окупована частина України є все одно нашою землею. Тому треба сказати, що фотографія – це ще й документ. Це не лише мистецтво, але й фіксація факту, що в нашому випадку є ще й державницькою місією.

«ЦЯ ФОТОВИСТАВКА СПРИЯЄ ТОМУ, ЩОБ МИ ЗАДУМАЛИСЬ ПРО ВАЖЛИВЕ»

Аліна КОЗИРЄВА, гід Асоціації київської гільдії гідів:

— Попри куму наших незадоволень або буденних проблем, які наростають, у мене є абсолютне відчуття, що позитивний процес в нашій країні і суспільстві триває. Як казав Жванецький, якщо борщ починає закипати в одному місці, то рано чи пізно він закипить  по всій каструлі. Я це перш за все бачу по молоді. Наша молодь завжди краще за нас. Я бачу, як Київ заговорив українською мовою. Бачу скільки людей усвідомили цінність своєї країни. Ця фотовиставка беззаперечно сприяє тому, щоб ми задумались про важливе, головне  в нашій інформаційній каруселі. Попри страшні материнські очі, попри фотографії з ковідних проблем, ця фотовиставка все одно є життєствердною. Вона, як Мюнхаузен, витягує нас за власний чуб з болота.