«Як мало я знаю про цей дивовижний світ...»

У фотоконкурсах «Дня» завжди беруть участь дуже різні майстри — і давно визнані у професійних колах, і початківці, і аматори та члени фотогуртків. І чимало з них пропонують — фото, на якому є щось більше, ніж просто фото, чим і підкорюють редакційне журі, а потім і партнерів «Дня», котрі нагороджують світлини цінними призами. І завжди на фотовиставках «Дня», крім гострих соціальних, політичних, воєнних тем, є і світ живого — тієї природи, яку ми, на щастя, ще маємо і повинні зберегти для нащадків. Серед авторів, чиї роботи були відзначені призами на останньому, ХХІІІ Міжнародному фотоконкурсі «Дня, — Петро КАТЕРИНИЧ, котрий взяв участь у конкурсі вперше й одразу здобув аж дві нагороди. За роботу «Снігурі» він одержав приз від оператора телекомунікаційних послуг, компанії «АДАМАНТ» (вона ж забезпечила й онлайн-трансляцію урочистого нагородження) і за світлину «В осінньому лісі» приз від видавництва «САМІТ-книга». Ми запитали Петра КАТЕРИНИЧА про його шлях до фото і до птахів, яких він натхненно знімає.

«ЗА ДВА РОКИ В МОЄМУ АРХІВІ «ПРИЖИЛИСЯ» ПІВТОРИ СОТНІ ВИДІВ»

— Коли у вас виникло захоплення птахами і коли фотографією? Чи пов’язані вони?

— У школі я працював кореспондентом для районки. Писав про все, що відбувалося в селі, якщо історія хоч якось брала за душу. У певний час стало зрозуміло, що ілюструвати історії плівковим фотоапаратом не прогресивно, тому тато купив мені цифрову камеру. Відтоді всі свої матеріали ілюстрував самостійно, а їх за шкільні часи опублікували з пів тисячі. Кілька портретних зображень перемогли у фотоконкурсах, які проводив один національний телеканал, але на тому моя пригода з фотографією закінчилася. Принаймні я так думав.

З початком карантину придбав собі компактну камеру з супертелеоб’єктивом — можна було роздивитися кратери на Місяці. Згодом я знайшов для неї цікавіше застосування — сфотографував щиглика на вербових котиках. І того ж дня вдалося зняти снігурів, волове очко, вівсянок... Я подумав — як мало я знаю про цей дивовижний світ, який живе поруч, за вікном. Так розпочалася моя пригода з пташиною фотографією.

Спочатку я ділився світлинами у групах, потім створив свої сторінки в соцмережах і розробив сайт з розповідями про пернатих. За два роки в моєму архіві «прижилися» півтори сотні видів. Я не претендую на орнітологічну точність, мене більше цікавить гармонія кадру, художня цінність. Фотографій птахів сотні тисяч у мережі, для мешканців більшості європейських країн придбати професійну техніку — не проблема. Але птахоспоглядання й відчуття кадру — різні речі. Я стараюся шукати нестандартні рішення. Відповідно, камеру та об’єктив теж проапргрейдив — тепер користуюся лише професійною фототехнікою. Це не дешево, але коли для душі, то не шкода.

— Яка історія світлин, що ви їх надіслали на фотоконкурс «Дня», зокрема як вам вдалося зняти «Двобій зимняків», світлину зі снігурами, фото «В осінньому лісі»? Де ви переважно знімаєте птахів?

— З «Двобоєм зимняків» усе просто, як на мене. Вивчив поведінку птахів в окремому квадраті — де пролітають, приземляються і як близько підпускають. Це тиждень часу. Потім обрав вдалий день, щоб світло й вітер сприяли, а також місце, яке потенційно влаштовувало і мене, і героїв кадру. Поклав «приманку» — шматок підходящого для зимняків свіжого м’яса. Замаскувався на відстані 15 метрів від приманки й кілька годин чекав, доки розпочнеться дійство. Це стандартна практика для фотографа-анімаліста. Варто додати, що хижі птахи досить обережні й зняти їх з підходу майже нереально. Це фото ввійшло до цьогорічного календаря Українського товариства охорони птахів.

Снігурі в морозні дні часто тримаються низько. Двох самців, котрі на світлині, я сфотографував у себе в саду. Майже треть мого архіву звідси — сад чималий, біля річки й лісу, тому цікавих моментів можна спостерігати багато, головне — терпіння та уважність. Я люблю вкладати у свої світлини фольклорний сенс. Фото «В осінньому лісі» та «Снігурі прилетіли» ретранслюють філософію балансу в природі, гармонії флори й фауни. Обидва здобули золоті медалі Національної спілки фотохудожників.

СНІГУРІ ПРИЛЕТІЛИ

«ЦІ ФОТО КОРЕЛЮЮТЬ З КЛЮЧОВОЮ ТЕМОЮ КОНКУРСУ — ДЕТОКС»

— Як ви сприйняли те, що ваші світлини «В осінньому лісі», «Снігурі» здобули приз?

— Був приємно вражений і подивований, коли дізнався, що мої роботи серед фаворитів й отримали аж дві нагороди. Це надзвичайно приємно й мотивує продовжувати роботу. Ці фото, як на мене, корелюють з ключовою темою конкурсу — детокс. У час засилля інформаційного шуму ми чи то забуваємо, чи то не встигаємо просто зупинитися й поглянути на прекрасне навколо.

— Чи є якісь ваші власні правила знімання пернатих? Кого ви ще не зняли, а яким знімком пишаєтеся?

— Загалом, найважливіше для мене у зніманні птахів — перспектива. Тобто горизонт має бути на рівні об’єкта. Тоді кадри виходять живішими, та й з боке можна погратися. Дуже часто фотографую з положення лежачи, підповзаючи, так з’явився кадр із хатнім сичем. Стараюся робити щось цікаве — комбінувати налаштування камери й змінювати світлофільтри.

Важливо розрізняти види птахів, знати їхню поведінку й біотопи. У мене немає знімків, якими я пишаюся, завжди бачу можливість зробити ще краще й щось допрацювати. Я завжди в пошуку — дивлюся, читаю й слухаю про талановитих фотографів, котрі змінюють світ. Є автори, котрі дивують мене своїм мікрокосмосом. Серед таких — Алан Мерфі, Бенце Мате, Матеуш Песяк, Рей Геннесі... Чимало професійних фотографів діляться практичними порадами під час майстеркласів. Фотографуючи, ти все життя вчишся.

Щодо невловних — дуже хочу впіймати з хорошого ракурсу водяного бугая — птах хоч і не маленький, але потаємний, позує неохоче.

В ОСІННЬОМУ ЛІСІ

«МОЯ ПРИГОДА З «Днем» РОЗПОЧАЛАСЯ ЩЕ З УНІВЕРСИТЕТУ»

— Ви не змогли бути на урочистому відкритті нашої фотовиставки, але, можливо, ви дивилися її онлайн-трансляцію? Чи матимете ще нагоду відвідати її до 6 лютого? Якщо вже мали, то поділіться, будь ласка, враженнями. Може, на вас справили якісь світлини колег?

— Так, я захворів і не зміг приїхати на відкриття виставки. Але дивився онлайн-трансляцію. Був вражений кількістю небайдужих до цієї події людей. Організувати в наш час такий масштабний фотопроєкт — нелегке завдання. Оскільки я захоплююся тематикою едутейнменту, хочу відзначити роботи «ЧиТанка» Катерини Животовської та «Дистанційка» Руслана Канюки. Вони й креативні, і злободенні. Також мене захопила чуттєвість та мужність світлини «Мі-мі-мі» із серії «Війна триває» Олександра Клименка. Це зразок справжньої «польової» журналістики.

— «Дню» вже 25 років, а нашому фотоконкурсу 23. Ваша думка про нашу газету і фотоконкурс.

— Моя пригода з «Днем» розпочалася ще з університету. Дослідниця та видавчиня Мирослава Прихода вчила нас якісної журналістики на прикладі вашої газети. Торік я публікував у «Дні» серію матеріалів на теми мотивації в освіті. «День» для мене завжди буде взірцем друкованої журналістики — за якийсь час своїх студентів також вчитиму жанрово-тематичної специфіки завдяки вашому виданню. Перший фотоконкурс «Дня» відбувся, коли мені було п’ять років, я й очікувати не міг, що у 28 мої світлини також будуть включені до експозиції. Це дуже цікаво для усвідомлення того, як трансформується людина, які захоплення й таланти можуть дрімати й відкриватися з часом. Дуже вдячний «Дню» й головному редактору Ларисі Івшиній, що ви такі таланти відкриваєте.

«В УКРАЇНІ НЕДОСКОНАЛА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА»

— Як, на вашу думку, живеться птахам в Україні, з огляду на ваш досвід спостереження за ними?

— «День» активно інформував минулого року про загибель сотень журавлів у заповіднику «Асканія-Нова». Птахи отруїлися зерном, обробленим пестицидами. Такі ситуації неприпустимі, й на них потрібно реагувати гостро. Загалом в Україні недосконала екологічна політика: люди мало знають про рідкісні види тварин і про загрози, що їх урбанізація й несвідома поведінка несуть для біорізноманіття і розмноження тварин, зокрема птахів. «Пасічники», наприклад, відстрілюють бджолоїдок лише через назву птаха. Насправді бджоли в раціоні золотистої щурки становлять лише невелику частину. Крім того, є раціональні наукові способи «віднадити» цих птахів від пасік — варто просто дослідити це питання, перш ніж братися за рушницю.

Слабко в Україні розвинута підтримка кільцювання й дослідження міграційної поведінки птахів. Варто підвищувати увагу до рідкісних популяцій — Червона книга, на жаль, лише розширюється. Наприклад, позаминулого року на річковій косі завдовжки максимум 600 метрів я зустрів на гніздуванні пари рідкісних куликів-сорок, пісочників великих, численне представництво крячків малих. А вже минулого року пів коси затопило й більшість птахів, на жаль, не приступили до гніздування. Збереження місць гніздування, створення екологічних коридорів, відстеження популяцій мають велике значення для екологічної стійкості. Варто розповідати про екологічно свідомі обов’язки ще з дитячого садочка.

Фотовиставка «Дня» відкрита до 6 лютого 2022 року в Українському домі (вул. Хрещатик, 2). Вхід вільний за умови наявності «зеленого» COVID-сертифіката або ж негативного результату ПЛР— чи експрес-тесту, зробленого не пізніше ніж за 72 години.

Виставка працює з 11.00 до 18.00. Встигніть проголосувати за найкращу, на ваш погляд, світлину!