Американський лідер, який нам потрібен
У всьому світі американська президентська виборча кампанія привернула таку саму увагу, як і внутрішні політичні розбіжності в кожній із наших власних країн. Інтерес, який виявляє світ до Америки, — це найкращий приклад м’якої влади Америки й урок демократії з боку світової супердержави. Якби тільки крім того, щоб спостерігати та слухати, ми також могли голосувати, бо результат є життєво важливим для всіх нас у всьому світі.
Чого хоче світ і — що, можливо, ще важливіше — йому потрібно від нового американського президента?
Незважаючи на те, що дехто ніколи цього не визнає, антиамериканізм — це почуття, яке розвивалося та підживлювалося за часів Буша. І все ж таки світ все ще потребує американського лідерства.
Так, ми є свідками того, як Китай, Бразилія й Індія зробилися важливими глобальними економічними гравцями. Так, ми спостерігали принизливе падіння володарів Всесвіту на Волл Стріт. Так, американська військова потужність вичерпалася в тому регіоні, який Вінстон Черчилль називав «невдячними пустелями Месопотамії», а її моральна влада була ослаблена подіями в різних місцях від Затоки Гуантанамо до Абу Грейб.
Все це так. І все ж таки Сполучені Штати залишаються єдиною супердержавою в світі, єдиною країною, яка має вагу в кожній частині Земної кулі, єдиною країною, здатною мобілізувати міжнародні дії для вирішення глобальних проблем.
Перше завдання нового президента полягатиме в тому, щоб відновити економічну конкурентоспроможність Америки й її впевненість у собі. Буде нелегко керувати в умовах надмірного витрачання коштів і надмірного запозичення, повернути реальні сімейні цінності ощадливості, відповідальності й справедливої винагороди. Для досягнення цих цілей необхідна також більша повага до соціальної рівності після періоду, протягом якого дуже багаті були спроможні захистити спосіб життя «Ревучих двадцятих», розумно використовуючи в своїх інтересах «культурні війни» — тобто популістську упередженість своїх набагато бідніших співгромадян.
Оскільки Америка відходить від своєї глобальної ролі позичальника останньої інстанції, решті з нас доведеться збільшити свою конкурентоспроможність для того, щоб продавати на інших ринках. Вкрай важливим є те, що повернення до протекціонізму не повинно стати цьому на заваді. Новий американський президент буде успішним, якщо він пам’ятатиме про важкі наслідки протекціонізму в 1920—1930-х рр. Невдачі президента Герберта Гувера мають послужити жорстким уроком.
Ми всі сподіваємося, що наступний американський президент знову налагодить відносини зі світовою спільнотою й міжнародними організаціями та визнає, що навіть супердержава повинна дотримуватися правил, які поширюються на всіх інших. ООН зовсім не є досконалою. Вона потребує реформи — так само, як і органи, що забезпечують глобальне економічне управління. Це потребуватиме часу. Але необхідною, хоч і не цілком достатньою умовою для змін є відданість Америки процесу й її керівна роль у ньому. Забудьте про відволікаючу увагу спробу створити альтернативу ООН — так звану Лігу демократичних держав. Вона не буде ефективною.
Нам потрібен новий президент, який прагнутиме досягти успіху на конференції з продовження Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в 2010 році, знищивши більше зброї, припинивши наукові дослідження в галузі ядерної зброї та закликаючи інших зробити те саме. Це було б найкращим фоном для того, щоб встановити більш жорстке спостереження та контроль, почати налагоджувати діалог з Іраном і знайти способи залучити Індію та Пакистан до глобальної угоди про співробітництво в ядерній галузі.
Перед цим новий президент повинен розв’язати творчий потенціал Америки в підвищенні енергетичної ефективності та розвитку чистих технологій. Це стало б довгоочікуваним сюрпризом, якби всебічні подальші кроки після Кіотської угоди були узгоджені наступного року. Але, принаймні, ми повинні намагатися дійти згоди щодо процесу, який підштовхне світові обговорення в правильному напрямку, і на базі цього Америка повинна прагнути залучити Європу, Китай та Індію до таких технологічних досягнень, як чисте вугілля.
Відносини Америки з Китаєм будуть ключем до процвітання й безпеки в цьому новому столітні. Я не вважаю, що боротьба за гегемонію є неминучою або що вона є бажаною. США повинні загострити увагу на Китаї, не прикидаючись, що репутацію Китаю в питанні щодо прав людини можна замовчати. Китай не може підтримувати свій економічний розвиток без політичних змін і екологічних удосконалень.
На Близькому Сході ізраїльський прем’єр-міністр Ехуд Ольмерт запропонував мудру пораду наступному президенту США після виходу у відставку. Ізраїль та Палестина, сказав він, стали безнадійною й кривавою призмою, через яку американська дипломатія, здається, часто дивиться на світ. Давно вже час просунутися вперед, доклавши життєздатних зусиль для такого врегулювання, якого вже було майже досягнуто за часів Клінтона.
У всьому цьому є парадокс. Протягом багатьох років світ закликав до багатостороннього підходу з Вашингтона. Коли ми його матимемо, чи відповість насправді решта з нас — Європа, наприклад, — достатньою відданістю та реальними діями? Принаймні, це буде довгоочікуваним викликом, необхідним для того, щоб скерувати наші зусилля туди, де була лише риторика.
Кріс ПАТТЕН — колишній спеціальний уповноважений ЄС з міжнародних відносин, голова британської Консервативної партії, був також останнім британським губернатором Гонконгу. Зараз є канцлером Оксфордського університету й членом Британської палати лордів.
