Без парламенту обійдуться

«Весь в воиниственном азарте
Воевода Пальмерстон
По российской водит карте
Указательным перстом».

Президент Дмитро Медведєв звернувся до Ради Федерації з пропозицією надати йому право «з метою підтримки міжнародного миру й безпеки» самостійно направляти за кордон збройні сили. На радість військових та інших любителів «примусу до миру». Про те, що таку пропозицію, як і будь-яку іншу, що виходить від вищої виконавчої влади, буде ухвалено, сумніватися не доводиться. Нікому з сенаторів та інших парламентарів і не спаде на думку навіть ставити запитання типу, а для чого все це. Навіщо президентові й верховному головнокомандувачу таке право, і яка роль вищої законодавчої влади у вирішенні настільки складного і важливого для країни і світу питання. Вирішив президент порушити пункт «г» частини 1 статті 102 конституції Російської Федерації, який прямо забороняє одноособово вирішувати питання про застосування збройних сил за межами країни, значить, так тому і бути. Таке порушення не перше. Ще в серпні, коли було ухвалено закон «Про оборону» таке порушення було видно всім, навіть тим, хто не щодня читає Основний Закон. Але нічого, затвердили слуги народу як миленькі, й слова не сказали проти, навпаки, підтримали. Тепер таким же безголосим чином затвердять чергове порушення. Це стало настільки звичним, що навіть записні пропагандисти, які завжди і в усьому прославляють Кремль і його інформаційні околиці, відреагували якось мляво. Ну вирішив президент, ну затвердить Рада Федерації, про що ще говорити. Адже справа потрібна, треба оперативно відповідати на підступи ворогів, кількість яких, особливо в близькому зарубіжжі, зростає не щоднини, а щогодини. Отже є кого змушувати вже зараз і знайдеться в майбутньому.

На перший погляд, цілком очевидна відповідь на запитання: проти кого затіяно все це дійство? Експерти одностайні: проти країн близького зарубіжжя. Південний Кавказ, Центральна Азія, Придністров’я і, нарешті, наш Крим. У Центральній Азії і Південному Кавказі позиції Росії слабшають. Є проблеми з Вірменією і Азербайджаном, про Грузію й не говоримо. Придністров’я зовсім поряд з нами і там перебувають російські війська. Привід їх захистити, як свідчить досвід Грузії, знайти дуже легко. І, нарешті, наш Крим. Російський політолог Олександр Храмчихін вважає, що «Рада Європи побоюється ситуації, яка виникла торік з Грузією, або війни за Крим і, в такому разі, їй є, чого побоюватися». Додамо, що нам слід побоюватися ще більше, ніж Європі. Тим паче, що вона останнім часом вельми схильна до чергового Мюнхена. Поблажливе ставлення до російської агресивності входить в провідних європейських столицях в небезпечну звичку. І це мають ясно розуміти ті, що визначають політику в Києві. У міру наближення дати виведення Чорноморського флоту слід чекати загострення у взаємних стосунках, оскільки в Києві збільшуватиметься кількість прибічників виводу, а в Москві набиратиме силу прямо протилежна тенденція. Схожість російського президента з британським прем’єром Генрі Пальмерстоном стає цілком очевидною. Тільки водитиме гостро заточеними олівцями Медведєв практично по всьому периметру російських кордонів. До речі, ініціатором Кримської війни була не Англія, а якраз Росія. Отже вірнопідданська частівка не зовсім точно відповідає історичним подіям.

Не хотілося б обговорювати апокаліптичні сценарії, але готуватися до непростого розвитку подій треба. І в цьому сенсі внесена до російського парламенту пропозиція президента вселяє серйозні побоювання і вимагає адекватного реагування. Заразом треба подякувати російському президентові, що все це відбувається зараз і у нас, якщо правильно оцінимо загрозу, є час для підготовки.

Незважаючи на очевидну зовнішньополітичну спрямованість змін в законі «Про оборону» Росії, є і інший, як уявляється, ще більш важливий внутрішньополітичний аспект. Не так вже складно було отримати у будь-який момент і досить оперативно згоду Ради Федерації на застосування військ за кордоном, щоб увесь цей город городити.

Тут наявна спроба чинного президента отримати додаткові повноваження, якими не володів його попередник і, можливо, суперник на майбутніх президентських виборах. Дмитро Медведєв діє як досвідчений юрист. Для всіх своїх майбутніх дій він готує потрібне правове забезпечення. На відміну від прем’єра, який був вихований на дещо іншому ставленні до законів. Якщо поглянути на хронологію дій президента, то в наявності поступова, але дедалі більш упевнена зміна законодавчої бази під свої інтереси і цілі.

Випадковими, на перший погляд, бувають пожежі в розважальних клубах, а заяви президента і прем’єра про майбутню участь у виборчій кампанії 2012 р., зроблені хоч і в різних столицях, але з різницею в одну годину такими не можуть бути за визначенням. І пояснення, що вони обов’язково домовляться і не штовхатимуть один одного ліктями, звучали якось непереконливо. Виникає відчуття, що їм ніхто не повірив. Російський правлячий клас приходить до переконання, що якраз штовхатимуться і не лише лідери, а й всі, хто перебуває в їхніх орбітах.

Характерно, що, наче по команді, у сусідній країні припинилися розмови про тандем і навіть сам цей термін використовується дедалі рідше та лише на опозиційних сайтах. Проблему поправки слід розглядати в комплексі з іншими діями президента і прем’єра. В першу чергу, в кадрових питаннях.

Дмитро Медведєв призначив Олену Леоненко заступником голови слідчого комітету при прокуратурі (СКП) Росії. А за декілька днів до цього Бориса Салмаксова було з цієї посади звільнено. На роботу в СКП Леоненко перейшла на початку 2008 р., а нещодавно їй було присвоєно класний чин — державний радник юстиції 3-го класу, що відповідає міліцейському званню генерал-майора. При цьому в Санкт-Петербурзі, де вона працювала до цього в МВС, у неї було звання підполковника. Стрімкість зростання в наявності. Цікаво, що Олена Леоненко їхала в «Невському експресі» 27 листопада в четвертому вагоні й від вибуху не постраждала. Кажуть, що не останню роль в настільки стрімкому злеті зіграв той факт, що Леоненко була однокурсницею президента в університеті. Напевно, це так. Є відомості, що до Москви з Петербургу викликана й інша однокурсниця глави держави Тетяна Герасимова. Їй також обіцяна керівна посада в СКП. У міру того як цей важливий силовий орган насичується однокурсниками президента, він очищається від таких же товаришів по навчанню прем’єра. У червні цього року з посади заступника голови СКП було знято однокурсника прем’єра Ігоря Соболевського. Вже давно ходять чутки, що під призначенцем прем’єра керівником СКП Бастрикіним хитається крісло. Але він отримав травму під час розслідування підриву «Невського експресу» і час підняти руку на героя ще не настав. Але чекати залишилося не дуже довго.

У міру наближення відомої дати Медведєв дедалі більше приділяє увагу телебаченню. Навесні «Национальная Медиа Группа» (НМГ) покликала до себе на П’ятий канал президента телеканалу СТС Олександра Роднянського. Але призначення потрібно було погоджувати з Дмитром Медведєвим. А він не забув, як під час помаранчевої революції канал «1+1», що належав Роднянському, відмовився підтримувати Віктора Януковича. Медведєв тоді на посаді глави адміністрації президента займався українськими виборами. За цим було президентське вето. Слід врахувати, що в розвитку П’ятого каналу і всього холдингу НМГ Путін бере участь особисто. Це його проект. Основний акціонер НМГ — давній друг прем’єра Юрій Ковальчук. Громадську раду НМГ очолила депутат Аліна Кабаєва. Торік Путін брав участь в засіданні ради директорів і цікавився роботою П’ятого каналу та його рейтингом. Президент явно не бажає підвищення рейтингу близького до прем’єра каналу. У тому числі і з цієї причини він заблокував перехід на П’ятий канал успішного менеджера Роднянського.

Звернемо увагу на наступну обставину. Лава запасних у Медведєва не лише коротка, але має очевидні професійні обмеження. На цій підставі багато оглядачів явно недооцінюють його можливості впливати на розстановку кадрів. Проблеми тут особливої немає. Зосередивши у своїх руках контроль над слідчим відомством, Медведєв ясно дає зрозуміти, що недоторканних через близькість до Путіна тепер немає і проти будь-якого чиновника, незалежно від рангів і заслуг, можна почати розслідування із заздалегідь заданим результатом. Охочих опинитися в становищі Ходорковського навряд чи знайдеться багато, і відповідні висновки напрошуються самі собою. Найбільш нетямущі ще мають час повчитися розуму.

Одночасно з вирішенням кадрових питань відбувається концентрація повноважень президента. Поки в нейтральній зоні, типу згаданої поправки. Але це лише проба пера. Наступ на повноваження прем’єра триває, і цей процес набиратиме обертів. Є всі підстави вважати, що наше припущення (День 22 вересня 2009 №168) про президентство Медведєва 2012 р. отримує чергове підтвердження.