Блакитна революція
Хай би що казали високолобі експерти про незалежність «менеджерів- професіоналів» «Газпрому» від «політики» Кремля та бажання останнього відділити мух від котлет, із далекої Білорусі останні заяви Олексія Міллера мають інакший вигляд. Як висунення режиму Лукашенка рахунку за надану Москвою підтримку.
Напередодні президентських виборів білоруські державні мужі неодноразово наголошували, що цей календарний відрізок не треба розглядати як певну рубіжну історичну подію. Мовляв, за такого високого рейтингу довіри населення до влади електоральний процес — лише формальний захід. Швиденько проголосувавши за кого треба, країна продовжить магістральний хід окресленими президентом маршрутами. Однак цілком імовірно, що холодна весна 2006-го вже забронювала собі місце в новітній білоруській історії як відправна точка трансформації нинішньої суспільно-політичної системи у щось нове.
Для цього є певні політичні причини — посилення авторитарної суті режиму, чиї можливості маневру неухильно скорочуються, новий виток конфронтації із Заходом, зміна поколінь в опозиції. Але набагато важливішими виглядають соціально економічні чинники — початок ломки білоруської господарської моделі, крихкість якої може дуже скоро продемонструвати нова політика Кремля відносно цін на блакитне паливо.
А справа така. 30 березня 2006 року після Різдва Христового, поки всі зусилля влади були сфокусовані на тому, як викрити підступи всюдисущих грузинських спецслужб, набагато боліснішого удару було завдано зі Сходу, до якого білоруський режим, як відомо, повернутий обличчям. Варто було вщухнути пристрастям із приводу «волошкової революції», а демонстрантам вирушити на нари зализувати відбиті нирки, як російський газовий монополіст висунув Мінську ультиматум, урочисто обіцяючи збільшити тарифи на блакитне паливо для Синьоокої щонайменше втричі, якщо до 30 квітня Білорусь не погодиться передати половину акцій «Білтрансгазу» російській стороні.
Про те, що неприємного контакту з російським холдингом не уникнути, можна було здогадатися давно. Нагадаємо, що напередодні нового «виборчого року», на відміну від України, білоруси продемонстрували дивовижну зговірливість, погодившись нарешті створити спільне підприємство на базі ВАТ «Білтрансгаз» в обмін на низькі тарифи енергопоставок. Рідний політпроп одразу ж благословив цю угоду століття, вихваляючись своїм «прагматизмом» і насміхаючись із приводу проблем «помаранчевих».
Не встигло висохнути чорнило на укладеному пакті, як, відкриваючи чергову гілку «труби» в провінції, «гарант» несподівано оповів присутньому люду, що дешевих цін на газ у майбутньому не буде. Потім в урядовому лексиконі прописалася така магічна цифра як 25% — саме таку частку енерговитрат білоруського виробництва повинні забезпечувати вітчизняні носії.
У міру наближення виборів чимраз виразніше проступала енергетична складова третього терміну княжіння білоруського президента. Деякі фахівці навіть вважали, що пакет акцій «Білтрансгазу» буде раптово проданий «Газпрому» одразу після виборів. Наступного дня після голосування депутат Держдуми Російської Федерації Володимир Рижков заявив: «За нашою інформацією, сьогодні повинна відбутися передача «Білтрансгазу» під контроль «Газпрому». Однак поки що білоруська сторона явно бариться з прийняттям дуже непопулярного рішення.
Нарешті день газового судного дня настав. Для нинішнього раунду білорусько-газпромівських консультацій характерні кілька моментів, що дають підстави для цікавих роздумів. Попередні відбувалися під канонаду офіціозних медіа. Ті то звинувачували «Газпром» у зраді братів-слов’ян і замаху на суверенітет у вигляді газового комплексу, то, навпаки, хвалили його за бажання цей суверенітет зберегти, вбачаючи в постачальнику блакитного палива такого собі гаранта марності дипломатичних інтервенцій Євросоюзу та ПАРЄ.
Примітно, що дискусія відбувається на тлі відсутності самого Лукашенка, який, звісна річ, чекав тумака в заборонене місце, а тому на деякий час сховався, щоб подалі від очей недоброзичливців пережити больовий шок. Останні два тижні він не з’являється на публіці, даючи таким чином підстави для численних чуток і спекуляцій. День єднання народів Білорусі та Росії, який щороку проходив в Мінську як грандіозне свято, не був ніяк відзначений. Путін і Лукашенко лише обмінялися черговими вітальними телеграмами.
Утім, цілком можливо, що бажання дистанціюватися від аспектів переговорного процесу зумовлене тактичними причинами, щоб потім «повісити всіх собак» на недбалого міністра, а самому втрутитися тільки для того, щоб приписати собі певну компромісну, на зразок української, угоду.
Полеміка навколо блакитного палива відбувається в атмосфері цілковитої туманності й із боку офіційної преси. Про хід переговорів остання практично не пише, розбираючи польоти «джинсової революції», з’ясовуючи причини поразки або розчулюючись через перемоги білоруських талантів на різних олімпіадах. З обривків інтерв’ю чиновників можна зрозуміти лише те, що влада досі не знайшла єдиного способу публічної інтерпретації конфлікту. За словами Олександра Агєєва, міністра енергетики РБ, неможливо зрозуміти, чи то «Білорусь зацікавлена в еволюційному нарощуванні цін на газ, щоб забезпечити стійкий розвиток економіки країни», чи то «ціна на газ для Білорусі, по суті, повинна бути і ціною Союзної держави», тобто прив’язаною до принципу ціноформування на субсидійованому російському внутрішньому ринку.
Насамкiнець, білоруський офіціоз уперше дистанціюється від слов’янофільських заяв у сусідній Росії, автори яких вимагають «не здавати останнього союзника». Це може свідчити лише про те, що на відкритий конфлікт із російським керівництвом Лукашенко протягом найближчих тижнів не збирається йти навіть за найгіршого сценарію. Якщо зіткнення й станеться, то тільки в період внутрішньополітичного затишшя, коли Захід тимчасово втратить інтерес до Білорусі, а опозиція змучиться та порине в літню сплячку.
Зате жахи майбутнього газового апокаліпсиса залюбки смакує ліберальна опозиція. Днями головний астролог білоруських лібералів, один із лідерів ОГП, Ярослав Романчук розродився прогнозом економічного розвитку країни на найближчі роки. Згідно з його спекулятивною оцінкою, розтиражованою на всю країну «Белгазетой», у 2007 році на Білорусь чекає різке падіння темпів зростання ВВП до мінусових позначок, хоч би якою була економічна політика уряду. У одному зі сценаріїв «домашні господарства, зіткнувшись зі зростанням цін на ЖКП, уже не будуть так завзято проголошувати тости за стабільність, і бажання змін може вийти за рамки прохідних заводів». При цьому ліберальний ідеолог забув додати, що ці ж «домашні господарства» навряд чи проголошуватимуть тости і за «Газпром», і за російське керівництво. За що та за кого вони перехилять чарку чи дві всередині країни, сказати ще складніше.
Олег НОВІКОВ — оглядач газети «Наша нiва»
