Дилема Європейського Союзу

Українська опозиція все більше сподівається на те, що так звана «помаранчева революція» й готовність народу будувати демократію, яку вона підтверджує, створить умови для прийому її в члени Європейського Союзу, як уже прийняли сусідню Польщу й скоро приймуть Румунію.

Єдина проблема в тому, що багато країн із тих 25, що вже там, не хочуть бачити її в числі членів.

Європейський Союз став головним посередником у розв’язанні кризи, що вибухнула на Україні після президентських виборів. За результатами голосування, проведеного 21 листопада, глава уряду країни Віктор Янукович переміг Віктора Ющенка, однак Верховний Суд оголосив результати другого туру недійсними та призначив повторне голосування на 26 грудня.

При цьому Європейський Союз твердо відмовляється давати Україні будь-які довгострокові обіцянки щодо перспективи її прийняття у свої лави, які він уже дав Албанії, Туреччині, а також Сербії та Чорногорії. Ніяких змін у своїй позиції в найближчому майбутньому представники ЄС не обіцяють.

Однак на головному майдані Києва, де й розгорталися всі недавні протести проти підрахунку результатів виборів, усі думають тільки про те, щоб бути разом з Європою.

«Я хочу бути частиною цивілізації, частиною Європи, — говорить 54-річна вчителька Тетяна Риденко. — Я знаю, що ми можемо бути такими ж, як багато які європейські країни... Я думаю, всі наші зусилля спрямовані саме на це».

Серед оранжевих прапорів на Майдані хтось розмахував і прапором ЄС. Кампанія опозиційного кандидата Віктора Ющенка значною мірою грунтувалася на інтеграції в ЄС, і тепер його перемога може створити незручну ситуацію для Європейського Союзу.

«Що зробить ЄС 27 грудня, якщо Ющенко виграє перевибори? — запитує Рон Асмус, експерт з Європи у вашингтонському Фонді Маршалла. — Україна спитає: «Ось ми змінилися, що тепер скажуть Штати та Європа?» І якщо відповіддю їм буде мовчання, це буде історично неадекватно».

«Членство [в ЄС] — не єдиний наш ресурс, — відповідає Крістіна Галлах, представник шефа зовнішньої політики Європейського Союзу Хав’єра Солани. — Якби це було так, ми б пропонували вступити до ЄС усім країнам, у яких хотіли б заохотити розвиток демократії».

Напруженість з приводу українських виборів ще далеко не спала. Учора український парламент так і не зміг домовитися про те, щоб схвалити угоду між двома кандидатами змінити склад Центральної виборчої комісії України й виборче законодавство країни, щоб забезпечити 26 грудня більш вільні й справедливі вибори. Така угода була укладена увечері в понеділок за посередництва Солани, а також президентів Польщі й Литви.

Коаліція проурядової та комуністичної фракцій разом з іншими парламентаріями відмовилися затвердити угоду без згоди інших на зміни в конституції, які передавали б владні повноваження від президента прем’єр-міністру. Однак Ющенко готовий прийняти зміни до конституції, тільки якщо їх пообіцяють відстрочити як мінімум до вересня наступного року. За відомостями з поінформованих джерел, він добивається цього, щоб устигнути затвердити свою владу й не перетворитися на маріонетку в руках прем’єр-міністра й парламенту, де у його прихильників лише невелика перевага за кількістю голосів.

Аналітики вважають, що події в Україні відображають центральний парадокс Європейського Союзу. Перспектива приєднання до ЄС при будь- якому розкладі була найефективнішим інструментом для того, щоб переконати правлячі режими радикально змінити свої структури, закони й навіть цінності. В Україні люди говорять про приєднання до Європи як про шлях, на якому вони здобудуть тверде місце своєї країни у світі, розвинену правову державу, реально працюючу демократію, такі ж права й такий же рівень життя, як у їхніх сусідів на Заході.

Але тут ЄС не поспішає використати свій козир. За словами одного з європейських дипломатів, після 27 грудня ніякого перегляду статусу України не планується. Частково ця позиція продиктована тим, що говорити про те, якими будуть кроки нового уряду в Києві, поки ще зарано, але про те, що такий крок буде негативно сприйнятий президентом Росії Володимиром Путіним, говорити вже можна.

До того ж ЄС уже не може визначитися навіть з приводу голосування з питання початку переговорів про прийняття Туреччини в свої члени, що має відбутися 17 грудня. Найсильніші країни ЄС — Франція, Німеччина та Велика Британія — зараз не хотіли б щось обіцяти Україні. Розширення Європейського Союзу є проблемою ще й тому, що розширення означає необхідність субсидувати розвиток бідних країн — нових членів і змінювати роботу самого Союзу при прийнятті нових членів.

При тому, звісно, що розміри України, її історія та довгий кордон із Росією являють собою особливі труднощі, фахівці вважають, що в довгостроковій перспективі не можна, розглядаючи Туреччину, Румунію й інші країни як потенційних кандидатів, не розглядати в такій ролі Україну. Є всі ознаки того, що, якщо Ющенко дійсно прийде до влади й виконає свої обіцянки викоренити корупцію та створити більш прозору політичну систему, пристрасті з приводу України можуть швидко розгорітися між самими країнами-членами ЄС.

Наприклад, Польща вважає, що час для того, щоб запропонувати Україні перспективу вступу в Союз, уже настав, хоча цей процес може тривати декілька десятиліть.

«Ці події показали, що руйнування Східної імперії ще триває й ми повинні завершити його в Україні, — вважає Станіслав Чосек, радник президента Польщі Олександра Кваснєвського із зовнішньої політики. — Надія — ось чого дійсно потребують українці».

Якщо Ющенка все ж оберуть президентом, говорить політолог Мирон Василюк, який бере участь у виборах на боці опозиції, його уряд активно наполягатиме на укладенні угоди про співпрацю з ЄС, яка розробляється вже два роки. «Це стане відправною точкою», — стверджує він.

КОМЕНТАРІ

Юрій ЩЕРБАК, громадський діяч, письменник, колишній посол України у США:

— Після «помаранчевої революції» говорити про упослідженість українців як політичної нації, про її відсутність, про відсутність громадянського суспільства в Україні неможливо. «Помаранчева» революція показала всьому світові існування України незнаної, досі вона була terra incognita. Нас сприймали крізь призму Чорнобиля, українських гастарбайтерів, які працюють в Європі, крізь призму московських поглядів на нас. Сьогодні «помаранчева» революція повернула народу гідність. Україна стала країною, популярною у всьому світі. Поліпшення іміджу України, яке колись планувалося здійснити за сотні тисяч доларів, тепер стало можливим само собою. Світ визнав нас не формально-дипломатично, а фактично. І наша зовнішня політика повинна використати той потенціал потужного поштовху, який дала «помаранчева» революція і Україні, і всьому світові. Більш ніж реальним сьогодні виглядає «потепління» стосунків України з ЄС і НАТО. Думаю, що вже за три роки ми зможемо вступити до НАТО за умови адекватної політики нового уряду. Що стосується ЄС, то навіть якщо на здобуття членства піде 8—10 років, ми повинні працювати, і вже сьогодні говорити про асоційоване членство. Останні події в Україні серйозно змінили ставлення до України у позитивний бік, і ми цим зобов’язані скористатися. Якщо ми це забалакаємо, заформалізуємо і будемо відтягувати визначальні рішення для країни, то можемо втратити вітер, який сьогодні дме в наші оранжеві вітрила. Дуже важливими будуть перші кроки нового президента та уряду, які мають показати світові, що собою являє нова Україна. Але треба буде активно діяти і надалі, аби нас знову не забули.

Що стосується стосунків із Росією, то там багато прагматичних тверезо мислячих політиків, які зрозуміють, що було припущено деяких помилок. Але Україна на емоційній хвилі, на хвилі тимчасових непорозумінь не повинна псувати стосунків із сусідом, від якого їй все одно нікуди не дітися. Ми маємо з Москвою багато спільних проектів. Тому Росії треба приділити значної уваги. Думаю, що одним із перших візитів Віктора Ющенка, якщо він стане президентом, повинен бути до Москви. Росії теж треба з честю вийти з цієї ситуації і не втратити обличчя. Але це не означає угодовства, ми не повинні бути у ролі «молодшого брата», якому вказують, як поводитися і що робити. Потрібно буде вибудувати спеціальну концепцію відносин із Росією і визначити, де та межа, яку ми не можемо переступати.

Здзіслав НАЙДЕР, публіцист, Варшава:

— Сьогодні завдяки «помаранчевій» революції на Україну дивляться як на демократичну державу і державу права. Тому у стосунках із Європейським Союзом по врегулюванню внутрішньої ситуації та сформування нового уряду Україна має однозначно задекларувати своє бажання стати членом ЄС, оскільки декларації попереднього президента були непослідовними. Відтак за пару років, але не раніше, Україна зможе домагатися статусу країни-кандидата. Сьогодні треба говорити про спеціальну програму співпраці, і Польща обов’язково буде брати участь у формуванні такої програми, вносити свої пропозиції. Але не треба одразу вимагати забагато. Польща чекала на вступ до ЄС 12 років. Тому Україні зараз потрібно вести переговори саме про особливі засади співпраці з ЄС, але не про членство, аби просто не налякати Євросоюз тим, що він найближчим часом має прийняти до себе велику і небагату країну. ЄС сьогодні заклопотаний Туреччиною, ослаблений попереднім розширенням, йому треба відпочити.

Але українці нагадали Європі, що Україна існує і є величною країною. Зараз бачення України у Європі є зовсім іншим, ніж місяць тому. Для того, аби у майбутньому її не забули, потрібно провести прозорі вибори, сформувати законний уряд, який провадив би однозначну зовнішню політику — обрати або зближення з Євросоюзом або вступ до ЄЕП. На жаль, треба буде вибирати, не можна бути і там, і там. Можна співпрацювати з Росією, але на тих засадах, які не суперечать вступу до ЄС. Сьогодні Росія постала у досить незручному становищі, відтак сподіваюся, що вона нарешті зрозуміє, що не має права втручатися у справи сусідніх держав. І це її основне завдання. В України воно сьогодні інше.