Екстремістські виклики Пакистану
Ще не так давно здавалося, що відставка президента Первеза Мушаррафа і обрання цивільного президента Пакистану засвідчує, що країна повернулася на демократичній шлях. Однак виявилося, що терористична активність, як і раніше, знаходиться на підйомі й продовжує підривати стабільність Пакистану. Згідно з даними порталу South Asia Terrorism Portal з січня по листопад 2008 року під час терористичних актів втратили життя 4 908 мирних жителів та 1 775 працівників сил безпеки і військовослужбовців. І якщо порівнювати ці криваві цифри з відповідними показниками 2007 року, то вони будуть явно не на користь 2008. Адже тоді вони складали відповідно — 1 660 і 588.
Обрання Асіфа Алі Зардарі президентом Пакистану теоретично мало якнайменше ознаменувати нову еру в розвитку пакистанської держави, але увесь попередній пакистанський досвід показує, що якщо ситуація в країні й надалі буде погіршуватись, не можна виключати того, що для того, щоб уникнути катастрофи, військові знову візьмуть владу в свої руки.
В 2009 основним завданням керівництва Пакистану є припинення наростаючої хвилі ісламістського тероризму, яка досягла свого апогею в 2008 році. Друге завдання, котре стоїть на сьогодні перед урядом — це усунення впливів «Талібану» в пуштунському племінному поясі на кордоні Пакистану і Афганістану. По суті ця проблема лежить на шляху до успішного завершення операцій, котрі проводять військові в цьому регіоні. Адже без цього не існує жодних шансів порушити симбіоз між племінними повстанцями, котрі бажають зберегти свій традиційний спосіб життя та ісламістами, які, зокрема, дотримуються терористичної моделі «Аль-Каїди». Проблема проведення війни з терористами в племінному поясі вимагає, безперечно, і розуміння пуштунської історії та культури.
Те, що Пакистан нині знаходиться в центрі терористичної діяльності є однією з основних міжнародних проблем. Відсутність контролю за племінним поясом і здатність ісламістських терористів Пакистану, Афганістану і «Аль-Каїди» співпрацювати разом на пакистансько-афганському кордоні стало основним чинником виживання глобального руху джихаду та допомоги тим ісламістам, які хочуть перетворити Пакистан і Афганістан на «справжні» ісламістські держави.
Для нової адміністрації Сполучних Штатів сьогодні найбільшою проблемою на Близькому Сході є не палестинсько-ізраїльський конфлікт, не Ірак, Афганістан і навіть не Іран. Джихад, розв’язаний ісламістами проти держави і суспільства у Пакистані, загрожує не лише стабільності цієї країни, а і його ракова терористична пухлина погрожує перекинутись на інші території цього і без того дуже неспокійного регіону. І протидіяти носіям хаосу як у пакистанських віддалених прикордонних районах так і в самому серці держави — в столиці Ісламабаді — влада виявилася безсила.
Ісламські фундаменталісти із «Талібану», котрі після американського вторгнення до Афганістану знайшли притулок у прикордонних районах Пакистану, виявилися спроможними чинити опір військам США і НАТО. І що парадоксально, не лише афганський уряд, котрий потерпає від нападів талібівських бойовиків, вимагає припинити напади з пакистанської території. Навіть Іран, який сам почасти фінансує і озброює ісламських фундаменталістів на Близькому Сході, відчуває себе під загрозою бойовиків з Пакистану.
Можна сказати, що Пакистан є надзвичайно складним випробуванням для президента США Барака Обами. Адже не приборкавши цей розсадник тероризму важко взагалі говорити про успішну боротьбу з тероризмом у регіоні. А постійна конфронтація Пакистану з Індією повсякчас генерує величезну нестабільність у цій точці земної кулі. Масштабність і підготовленість нападів пакистанських ісламістів на території Індії у 2008 році засвідчила, яку велику «професійну» підготовку проводять терористи на території Пакистану. І якщо внутрішня радикалізація продовжуватиме й надалі наростати, то на увесь навколишній регіон чекатиме ще набагато більш небезпечний сценарій дестабілізації.
Існують «пастки», котрі притаманні динаміці американської політики. Проголошення провідними політиками США першочергових завдань в довгостроковому плані може мати досить серйозні наслідки. Так екс-президент Джордж Буш, наприклад, говорив про «вісь зла»: Іран, Ірак і Північну Корею. Але був у змозі втрутитися лише в ситуацію в Іраку, тому що існує розрив між політичним дискурсом і реальністю. Що ж стосується Барака Обами, то ще будучи кандидатом у президенти Америки він наголосив на своїх зобов’язаннях вивести війська з Іраку й прийняти рішення, якщо це буде необхідно, атакувати Пакистан. Можна звичайно говорити про жорсткі й рішучі дії, але у Вашингтоні чудово розуміють, що вони мають справу з державою, котра володіє ядерною зброєю.
Не виключено, що Пакистан входить у найбільш критичний момент свого існування. Щоб дійсно протистояти загрозі ісламістського фундаменталізму, пакистанці мусять погодитися з тим, що вони хочуть жити в сучасному, демократичному і плюралістичному суспільстві. Та віднайти способи і методи, щоб подолати джихадиський рух. Однак покладатися лише на одну силу не можна. Замість цього необхідно вдатися до ретельно спланованої і методично виконуваної програми реформ, котра спрямована на усунення корінних причин поширення насильства в суспільстві.
Між тим, можливо, потрібно говорити не про ісламізацію Пакистану, оскільки на його території уже сотні років панує іслам, а про розширення впливу, а можливо і перемогу радикально-екстремістського напрямку в ісламі. Який наразі має за реальну мету не лише перемогу ісламу в усьому світі та встановлення всесвітнього Халіфату, і установлення екстремістської диктатури, що є загрозою не лише для неісламських, або ісламських поміркованих держав, а й для всіх демократичних держав. Що на собі відчув навіть Іран. Оскільки за можливої перемоги там екстремістських угруповань це абсолютно ісламістське державне утворення буде зметено, а натомість буде установлена диктатура польових командирів. Що є абсолютно іншою справою, якою саме ніхто зараз не може повністю спрогнозувати, оскільки, на щастя, ще ніде поки що така диктатура не установлена.
Якщо ж розглядати ситуацію з точки зору України і поставити собі запитання — як подібний розвиток подій може вплинути на можливість економічної співпраці з Україною, а також як радикалізація в Пакистані відіб’ється на економічних інтересах України, то можна сказати, що в першу чергу чинник викликаний пожвавленням екстремістського руху — це той, що вже в пакистанському суспільстві проглядається наростання процесів хаосу та дезорганізації всіх суспільних державних інституцій. Що, безперечно, не покращує, а погіршує можливість співпраці з цією країною як України, так і інших демократичних держав.
З іншого боку, з огляду на те, що Україна, як і сучасний Пакистан, великою мірою інтегровані в глобальне економічне поле, можна сказати, що це більшою мірою вплине на економічні інтереси України. Оскільки, в разі продовження екстремістської ісламістської експансії на теренах Пакистану, буде де-юре чи де-факто введений особливий режим економічної співпраці, аж до можливих ембарго та жорсткого контролю на місці. Що, безперечно, означатиме погіршення можливостей економічної співпраці, в першу чергу, для країн, котрі не входять в провідну світову «вісімку», в тому числі й для України.
Оскільки, як показує досвід, наприклад, в Іраку за такого особливого режиму, в першу чергу, отримують доступ до обміну й виконання робіт ті країни й ті корпорації, котрі мають безпосередні важелі лобіювання в виконавчих комітетах. Україна, як ми розуміємо, до цих країни не належить.
