Геополітика після анексії Криму

Світовий порядок змінювався в результаті глобальних світових конфліктів. Їм завжди передували локальні зіткнення держав, за якими стояли світові гравці. Перед Першою світовою війною Італія відібрала Лівію в Османської імперії, на Балканах пройшли дві відносно швидкоплинні війни. Другій світовій передувало вторгнення Японії до Китаю, потім — аншлюс Австрії, Судецька криза, приєднання Чехії. Відзначимо також захоплення Закарпатської України 1939 року.

Чи є Кавказька війна Росії з Грузією і анексія Криму прологом до Третьої світової війни, покаже майбутнє. Проте зловісні ознаки є очевидними. Ясно, що геополітична і військово-стратегічна ситуація у східній і південній частині Європи істотно змінилася. І не лише в ній. Все це істотно вплине щонайменше на східну частину Середземномор’я, на Близький та Середній Схід.

Абсолютно очевидно, що найближчим часом Росія перетворюватиме Крим на непотоплюваний авіаносець. Сюди будуть перекинуті значні авіаційні підрозділи. Також у прискореному порядку перекидатимуться кораблі для розширення й зміцнення Чорноморського флоту. В результаті посилюються загрози не лише для України та Грузії, а також для Болгарії та Румунії. Туреччина теж не залишиться осторонь. В цілому на Чорному морі розкрутиться спіраль гонки озброєнь. Кожна з прибережних країн за можливості підсилюватиме свої оборонні можливості. Болгарія та Румунія, як члени НАТО, можуть розраховувати на допомогу Альянсу. Україні та Грузії здебільше доведеться покладатися на себе, хоча якусь допомогу з боку Заходу буде надано.

В умовах протистояння Росія спробує підсилити свій вплив і у Каспійському регіоні. Південний Кавказ представляє в цьому сенсі вельми зручне місце для аналогічної демонстрації сили. Поза сумнівом, взаємодію з Тегераном Москва спробує обернути проти Азербайджану. Передусім для послаблення можливостей Баку в нарощуванні свого потенціалу щодо експорту енергоресурсів і блокування спроб відновити територіальну цілісність. Нагірний Карабах із замороженого конфлікту буде переведено в стадію «тліючого». Заразом відповідний сигнал було дано Астані та Ашгабату. Судячи з офіційних заяв казахстанського керівництва, воно все зрозуміло і без особливого опору здалося до кращих часів.

Туреччина відволікатиметься як на сирійському, так і на іранському напрямах. Крім того, у неї є велика курдська проблема. І тут також є значне поле для московських маневрів.

Змінилася і позиція Китаю. У передовій статті центральний орган компартії газета «Женьмінь жибао» писала, що зважаючи на ситуацію довкола України, «оповитої духом холодної війни», «стратегічне зближення Росії та Китаю стане оплотом стабільності у світі». Ще одна китайська газета, Global Times, що також висловлює офіційну думку, пише про політику західних країн в Україні як про «фіаско Заходу». У зв’язку з цим, підсумовує видання, «ми не можемо розчарувати Росію, коли їй доводиться боротися з труднощами. Китай має стати надійним стратегічним партнером». Як пише німецьке видання Der Spiegel, Москва та Пекін вже працюють над створенням союзу, який здатний істотно змінити співвідношення сил у світі. Зараз експерти російського МЗС розробляють проект договору про «військово-політичну співпрацю» з КНР. Деталі ще невідомі, однак ця «угода повинна піти набагато далі, ніж підписаний Путіним 2001 року договір про «добросусідство, дружбу і співпрацю». За китайською традицією, статті в офіційних газетах відображають позицію керівництва країни.

Очевидним є протистояння, яке складається по лінії Захід — Росія разом з Китаєм. Це ще не вісь типу Берлін — Токіо періоду 1940-х рр., проте ознаки зближення на антизахідній основі присутні. Звичайно, цілі у Москви та Пекіна не збігаються, і в кожній зі столиць переслідують власні, втім щодо України Китай вважав би за краще, щоб вона залишалася у сфері російського впливу. При цьому не виключаються і певні сфери співпраці між Києвом та Пекіном, зокрема, у військово-технічній сфері. Україна завжди приваблювала китайських партнерів. Однак це не визначальний тренд. Нам потрібно розуміти, що Китай у дипломатичній і торговельно-економічній сферах на осяжний період підтримуватиме політику Росії.

У таких умовах можливі санкції проти Росії досить швидких результатів не принесуть. Вони, поза сумнівом, позначаться, однак через період, тривалість якого зараз прогнозувати просто неможливо.

Хоча частина території України окупована, проте, яким би парадоксальним це не здавалося, значення нашої країни для регіону збільшилося.

Першим завданням, яке необхідно почати вирішувати негайно, — це перетворення нашої армії на боєздатну і сучасну. Не лише для оборони країни, але й для вирішення нагальних політичних завдань. Щойно ми у військовому відношенні зможемо на рівних на суші, на морі й у повітрі розмовляти з агресивним сусідом, відразу ж зміниться і військово-стратегічна ситуація в Азово-Чорноморському регіоні. Україна має стати регіональним лідером, з яким пов’язуватимуть свою політику сусідні держави.

Для цього необхідний економічний підйом, зокрема для фінансування переозброєння і реформування армії. Водночас впродовж тривалого часу ми повинні будемо жити в стані мобілізаційної економіки. Тут може стати у нагоді досвід Ізраїлю. Він давно живе в такому стані, що не перешкодило йому створити першокласну економіку, передовий військово-промисловий комплекс і одну з кращих у світі армію. Україна цілком у змозі вирішити таке складне завдання, залишаючись при цьому демократичною європейською країною.

Так вирішила доля, що саме наша країна опинилася в авангарді опору агресорові. Захід з очевидних причин воювати з Росією не буде. Проте там чудово розуміють необхідність, по-перше, поставити бар’єр московської експансії і, по-друге, відрізувати Білокам’яну від передових технологій. Тим самим запобігти перетворенню її на моторизованого Чингісхана, який загрожує всьому світові.

Єдиною в даний момент державою, яка може зіграти таку роль, є Україна. Нам допоможуть чи то у вигляді сучасної форми  lend and lease, чи то плану Маршалла, чи то поєднанням двох перших. Але цього недостатньо. Агресивність Москви зростатиме, оскільки там чудово розуміють всю небезпеку, яка виходитиме від України, що підіймається. На порядку денному — укладення оборонного договору, напевно, з США за типом підписаного з Ізраїлем. Нам необхідний перепочинок у декілька років, а Росія може його не надати. Чи розуміють це у Вашингтоні, на разі не дуже зрозуміло, оскільки положення посилюється внутрішньою боротьбою між демократами та республіканцями. Сподіватимемося, що здоровий глузд переможе.

Ще одне дуже важливе геополітичне завдання, яке має виконати демократична Україна.

Заслін кремлівської експансії складається не тільки з військово-стратегічного аспекту. Не менше важливий і вплив, який матиме успішна реалізація цілей Майдану на наших найближчих сусідів. Передусім на Білорусь, а згодом і на Росію. Наш приклад для них — наука. Будемо успішними, вони підуть шляхом, уторованим на київських вулицях і площах. Коли це станеться, ніхто сказати не може, але без цього мир у Європі завжди буде заручником фантомів, на які в такій гострій формі хворіють у Кремлі.

Росія намагається шантажувати світ загрозою агресії в ближньому її зарубіжжі. Піддаватися такому тискові в жодному разі не можна, інакше загарбника дуже важко буде зупинити. Історія поклала на Україну цю місію. І це не пафосні слова, а реальність сьогоднішнього і завтрашнього дня. Така весною поточного року склалася геополітична ситуація.