Голокост XXI століття,

Рік 1933-й — чорний початок переслідування єврейського населення Німеччини. За наступні десять років було знищено 60% усього єврейського населення Європи, що становить 35% усього єврейського етносу планети того часу.

Ще недавно — мирні сусіди, усмішливі роботодавці і добрі шкільні вчителі, але буквально за рік — ті, хто міг спокійно зітхнути лише тоді, коли сусіда-єврея не стане поряд, коли ретельний і розумний єврей-працівник не буде звільнений і коли євреїв-дітей нарешті не залишиться в школах.

Планета закрутилася в інший бік: єврей?! — геть зі школи!, єврей?! — звільнений!, єврей?! — геть із життя!

Програма «остаточного розв'язання єврейського питання» запрацювала на повну котушку. І за дорученням Гітлера Герман Герінг повинен був особисто на нього дати відповідь.

Традиційно жертвами Шоа (івр. — лихо, катастрофа) вважаються 6 млн. євреїв Європи. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивіз чи знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. У музеї Голокосту Яд ва- Шем у Єрусалимі зберігаються персональні документи про приблизно 3 мільйони жертв. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищувалися цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, що вижили, відмовлялися повідомляти про своїх рідних як про померлих, сподіваючись на зустріч із ними. Безліч людей було знищено на території СРСР, куди доступ ізраїльським дослідникам був закритий і де говорили про загиблих як про якихось «радянських громадян», замовчуючи їх походження.

Початок переслідуванням поклали бойкот євреїв із 1 квітня 1933 року і подальша хвиля расових законів, націлених на євреїв, які працюють у державних установах або за певними професіями. «Нюрнберзький закон» від 15 вересня 1935 року поклав кінець рівноправності євреїв у Німеччині і визначав єврейство в расових термінах.

Антиєврейська істерія в Німеччині призвела 1938 року (в ніч із 9 на 10 листопада) до масових погромів, що ввійшли до історії як «Кришталева ніч» (через осколки скла, якими були засипані вулиці німецьких міст).

Було знищено не лише людей — було знищено унікальну місцеву єврейську культуру, знищено пам'ять про те, що вона (ця культура) віками була невід'ємною частиною культури Східної Європи. Свідчень цього практично не збереглося. Євреї на цих землях, які колись були центром світового єврейства, перетворилися на маргінальну меншину. У певному розумінні, нацисти зі своїми завданнями з остаточного вирішення єврейського питання справилися успішно.

Минули десятиріччя…

Генеральна Асамблея ООН проголосила 27 січня, день визволення Освенцима, Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.

У день 60-х роковин Голокосту Європарламент прийняв резолюцію, яка засуджує Голокост: «Сотні тисяч євреїв, циган, поляків і в'язнів інших національностей були вбиті в Освенцимі, і ми підкреслюємо, що пам'ять про ці події важлива не лише як нагадування та засудження злочинів нацистів, але також як напучування щодо небезпеки переслідування людей на основі раси, етнічного походження, релігії, політичних поглядів...».

Лідери і представники понад 40 держав, які були присутні на пам'ятній церемонії в Освенцимі, серед яких був Путін, рішуче засудили Голокост, антисемітизм і ксенофобію.

А ще, майже за п'ятдесят років до 33-го, настав час, який вірмени не забудуть ніколи.

1907 року владу в Туреччині захопили молодотурки. Партія молодотурків, офіційною ідеологією якої був пантюркізм, чи теорія «Великого Турану». Метою пантюркістів було створення тюркської імперії від Балкан до Алтаю.

Вірмени викликали у молодотурків ненависть і тим, що населена ними Західна Вірменія відокремлювала чисто турецькі області від Азербайджану та місць мешкання інших тюркських племен.

Ідею винищення немусульманських народів Османської імперії турецькі султани, а потім молодотурецькі правителі, які прийшли їм на зміну, виношували давно. Так, ще в 1895—1896 роках турецьким султаном було спровоковано різанину вірменського населення, внаслідок якої було вбито, за різними оцінками, від 100 до 200 тисяч вірмен. За словами одного з організаторів геноциду, Талаата Паші, навіть слово «вірменин» повинне було назавжди канути в Лету. «…Знищувати їх, повністю викоренити в Туреччині саме слово вірменин…», «….Знищуйте таємними засобами будь-якого вірменина східних провінцій, якого Ви знайдете…», — казав Талаат Паша.

Днем геноциду вірменського населення прийнято вважати день 24 квітня 1915 року, коли молодотурецькі правителі, головну роль серед яких відігравали троє: Талаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша — наказали зібрати всю вірменську інтелігенцію в Стамбулі й депортувати. Багато хто був у цей же день убитий.

Протягом наступних трьох років загинуло понад 1,5 млн. вірмен, інші втекли або були виселені турками до Месопотамії, Лівану, Сирії через пустелі, де більшість із них загинули від голоду та хвороб. Понад один мільйон вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.

У Константинополі відбувалися масові арешти видних вірмен: інтелектуалів, підприємців, політиків, релігійних діячів, педагогів і журналістів. Лише в ніч на 24 квітня в столиці арештували 250 осіб, всього протягом тижня — понад 800 осіб. Більшість пізніше було вбито у в'язницях і дорогою на заслання. Рівнобіжно тривали арешти і знищення вірменських лідерів у всій країні.

Відбувалася масова депортація вірменського населення в пустелі Межиріччя. Майже в усіх випадках влада діяла за однаковою схемою: на самому початку чоловіків відокремлювали від жінок і дітей і при першій же зручній нагоді розправлялися з ними. Жінок і дітей відправляли далі. В дорозі багато хто гинув від голоду і хвороб. Колони постійно зазнавали нападів курдів, дівчат викрадали чи просто купували в конвоїрів, тих, хто намагався чинити опір, убивали, не роздумуючи. До місця призначення доходила лише мала частина тих, кого депортують, але й на них чекала смерть від голоду, спраги, хвороб.

У зв'язку з важким становищем на всіх фронтах молодотурки вирішують прискорити процес знищення. Вже недостатньо того, що тисячі вірмен щодня гинуть у пустелях від голоду й хвороб: тепер різанина триває й там. Одночасно турецька влада раз за разом кладе край всяким спробам нейтральних країн надати гуманітарну допомогу вірменам, які гинуть у пустелях.

В Османській імперії, починаючи, як мінімум з 1877 р. і до 1923 р. (а не лише в період першої світової війни і, тим більше, не лише 1915 р.)* при трьох різних і ворожих один до одного турецьких режимах геноцидальна політика відносно вірмен втілювалася в життя послідовно та безпощадно.

А ще незадовго до геноциду євреїв у фашистській Німеччині, в не менш милосердному московському Кремлі вирішено зробити Україну головним харчовим донором Росії.

У 1932—33 рр. «свідомо організований комуністичним тоталітарним режимом штучний голодомор забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних чоловіків, жінок і дітей, що становило близько чверті тогочасного населення України».

Розпухлі від голоду діти, люди, які пожирають один одного, путівці, на яких крадуть людей, щоб з'їсти — смертельні обійми Радянської любові.

Минули роки, спливли десятиріччя. Помінялися прапори, символіка країн. Мундири змінилися на краватки в дорогих костюмах, підзорні труби розвідників — на супутники-шпигуни. Ракети з електронним наведенням змінили турецький ятаган, вентиль на газопроводі змінив продобоз комсомольців.

Незмінним залишилося одне — душа людська.

ООН, вся світова спільнота приймають резолюції, які засуджують гітлерівський фашизм, встановлюють дні пам'яті загиблих в Освенцимі, парламенти ряду країн засуджують геноцид вірмен і Голодомор України. Начебто все в минулому, жахи не повторяться…

Але заголовки ЗМІ останніх днів повертають минуле в XXI сторіччя:

«Росія почала блокаду Грузії»;

«Російські авіакомпанії припинили всі польоти до Грузії через блокаду»;

«Російські правозахисники стежитимуть за дотриманням прав грузин у РФ»;

«Грузинським дітям заборонили вчитися в російських школах у Грузії»;

«У столичних школах почали складати «чорні» списки дітей із неросійськими прізвищами»;

«Націоналісти підтримали Путіна: Рух проти нелегальної імміграції вирішив допомогти президентові очистити країну від грузинів»;

«МВС велить «пресувати» грузинів у Росії»;

«Перевірки й утиски дійшли до знаменитих грузинів: Церетелі і Чхартішвілі(Акунін)»;

«У Санкт-Петербурзі дано наказ провести заходи щодо «грузинського шмону»;

«Два грузинських судна затримано в Новоросійську за «невідповідність міжнародним стандартам»;

«Правозахисники проведуть у центрі Москви пікет проти антигрузинської кампанії в Росії»;

«Внаслідок «перевірок на ринках» затримано тисячі людей»;

«Держдума підтримала економічні санкції проти Грузії, не виключивши більш «жорстких заходів»;

«Пропаганда влади РФ принесла перші плоди: росіяни незлюбили грузинів і сильніше полюбили Путіна»;

«Генпрокурор РФ Чайка: все, що відбувається в Росії щодо грузинів, законно».

Слово «грузин» замінюємо на «єврей», міняємо цифри 2006 на 1933 і потрапляємо до нацистської Німеччини.

Чи можливо це?!

Можливо цілком. Російські ЗМІ, як очевидці того, що відбувається, пишуть про події після арешту Грузинською стороною декількох Російських військовослужбовців, підозрюваних у шпигунстві й після їх видачі Росії: «Російська Федерація з півночі вівторка 3-го жовтня припинила повітряне, залізничне, автомобільне і поштове сполучення з Грузією. Про припинення транспортних зв'язків між двома країнами було оголошено напередодні вдень Міністерством транспорту РФ. Претензії до Грузії синхронно з'явилися у Росаеронавігації, Пошти Росії, а також у Російських залізниць.

Неможливою стала тепер і відправка до цієї країни поштової кореспонденції, а також легальних грошових переказів.

Глава грузинського земляцтва Теймураз Стуруа повідомив, що на столичних ринках трапилося вже декілька інцидентів з мігрантами. «На декількох ринках підходили перевіряючі, брали дозвіл на торгівлю, дивилися прізвище, і якщо воно виявлялося грузинським, документ просто рвали. Люди були змушені йти — їм навіть поскаржитися було нікому».

«Одна з санкцій Росії щодо Грузії, яка загострила стосунки двох країн арештом російських військовослужбовців, торкнулася дітей. Зокрема, дітям громадян Грузії заборонили продовжувати навчання в трьох російських школах Групи російських військ у Закавказзі (ГРВЗ) в Тбілісі, Батумі та Ахалкалакі.

Відповідне оголошення було вивішене в цих школах напередодні, повідомляє Інтерфакс. «Батькам, котрі є громадянами Грузії, запропоновано перевести своїх дітей до інших шкіл.

У Москві почався новий етап боротьби з нелегальними мігрантами, серед яких особливу увагу останнім часом приділяють грузинам.

Мігрантів, які проживають у столиці незаконно, тепер виявляють через їхніх дітей, учнів у школах.

Ця дія цілком вписується в нову політику влади щодо наведення порядку на російській території і, як напередодні заявив президент Росії Володимир Путін, очищення російських ринків від некорінного населення. Маються на увазі і трудовий ринок РФ, і торговельні ринки.

За даними «Комерсанта», напередодні до деяких московських шкіл було відправлено телефонограми з районних відділень міліції з вимогою надати список учнів із грузинськими прізвищами. Після отримання цього списку міліціонери перевірятимуть батьків цих дітей.

Нинішні дії МВС викликали обурення грузинської діаспори та батьків школярів, які потрапили до чорних списків. «Коли я про це дізналася, мені стало страшно. Я відразу подумала, що, коли мою дитину так принижуватимуть, доведеться звідси поїхати», — заявила Майя Шошиташвілі, мама третьокласниці однієї зі столичних шкіл. Про списки їй розповіли в батьківському комітеті. Дочка Шошиташвілі народилася в Москві і, як і мати, має московську прописку. «Почалася чистка — як з євреями і поляками за часів фашизму, людей знову ділять на перший і другий ґатунок», — упевнена пані Шошиташвілі.

Голова Московської Гельсінкської групи (МГГ) Людмила Алексеєва повідомила, що до правозахисників звернулися зі скаргами на місцеве відділення міліції декілька грузинських родин, що мешкають в одному з будинків у Ясному проїзді в Москві. «Це п'ять великих грузинських родин, це біженці з Абхазії, які живуть тут 15 років. Їх хочуть виселити. Це абсолютно незаконно, я гадаю, що ми їх відстоїмо. Але мене непокоїть те, що грузинів у Москві починають переслідувати, це робиться за національною ознакою», — сказала Алексеєва.

У зв'язку зі скасуванням транспортного сполучення з Грузією скасовується й запланований на 1 та 2 листопада виступ у Москві Грузинського національного балету «Сухішвілі-Рамішвілі». Продаж квитків на виступ знаменитого колективу вже зупинено, повернення вже куплених квитків почнеться орієнтовно за два тижні.

Кризу в російсько-грузинських відносинах спущено в регіони. У розпорядженні Фонтанки.Ру виявилися тексти телетайпограм ГУВС, в яких начальникам усіх підрозділів апарату главку наказується провести широкомасштабні заходи щодо «грузинського шмону». Територіальні підрозділи, ВБЕЗ, міліція на транспорті з початку жовтня повинні працювати «над максимальним виявленням і депортацією громадян цієї республіки, ініціювати перед судами при розгляді справ про їхнє незаконне перебування «прийняття ухвал тільки про депортацію». Щоправда, як видворяти мігрантів із Грузії, ніхто не пояснив: літаки не літають, потяги не ходять, дороги перекрито.

Могутня пропагандистська кампанія, організована владою Росії на всіх рівнях, починаючи від силовиків і закінчуючи всіма підконтрольними державі ЗМІ, принесла перші червиві плоди. Судячи з опитувань, росіяни в останні тижні сильно незлюбили грузинів і ще більше полюбили сильного президента Володимира Путіна».

Так говорить преса, і підстав не вірити їй — немає.

Вражаючою є така обставина: за твердженням Московського Патріархату Російської Православної Церкви 80% росіян, а то й більше — православні, тобто християни.

І я уявляю собі православних міліціонерів на ринку або в метро, які вишукують грузинів. Уявляю ЗМОП, який складається з православних, що з'являються до грузинських комерційних структур. На щастя, я це лише уявляю — хтось це відчуває на своїй грузинській шкурі.

Зарубіжні та проурядові ЗМІ представляють президента Росії як людину православну, глибоко віруючу. Наприклад, Лондонська «Таймс» повідомляє: «Путін, віруючий християнин, заявив, що релігії належить видне місце в російському суспільстві. …Згадав Путін і про те, що він обдумує питання про увічнення пам'яті про Голокост і, можливо, створення в Росії музею Голокосту».

А Гай Чейзан в The Wall Street Journal пише ось що: «Статус церкви різко зріс після обрання Путіна президентом 2000 року. На відміну від свого попередника Бориса Єльцина, Путін віруючий і часто зустрічається з Патріархом Алексієм II, а відомий священик-консерватор, отець Тихон Шевкунов є його духовним радником».

Отже православна країна, православне населення, православний президент. За визначенням це має бути найсвятіша країна в світі!

Але звідки ж беруться вищенаведені заголовки ЗМІ про економічну та транспортну блокаду Грузії, переслідування грузинів і всього грузинського в Росії?!

Чи це таке істинне обличчя православ'я, чи ті, хто заявляють, що вони православні — брешуть.

Якщо це таке православ'я, зразка 1933 р., то воно нам не потрібне й заочно приречене на Нюрнберзький процес.

Вірю, що істинне обличчя православ'я, християнства — інші. Перефразовуючи Святе письмо, можна сказати, що обличчя Христа випромінює слова життя і добра: «Немає більше тієї любові, якщо хто покладе душу свою за грузинів своїх», «Це є заповідь Моя, так любіть один одного, як Я полюбив вас», «Хто говорить: «я люблю Бога», а грузина ненавидить, той брехун: бо не люблячий грузина, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить?».

Всякий, хто зветься православним, віруючим, але що ним так і не став — постійна спокуса для тих, хто шукає Бога. Киньте свічки, відійдіть від вівтаря, ім'я вашого отця давно відоме. «Ваш отець — диявол; і ви хочете виконувати бажання отця вашого. Він був людиновбивця від початку і не встояв у істині, бо немає в ньому істини. Коли говорить він брехня, говорить своє, бо він брехун і отець брехні» (Івана 8:44).

Однією півкулею обдумуємо «питання про увічнення пам'яті про Голокост і, можливо, створення в Росії музею Голокосту», іншою півкулею втілюємо в життя свій власний голокост.

Нехай кожен диявол у людській шкурі пам'ятає: «Бог зганьблений не буває. Що посіє людина, те і пожне…», «Се гряду скоро, і відплата Моя зі Мною, щоб воздати кожному в ділах його», «Диявол, який спокушав їх, укинутий в озеро вогненне і сіркове,.. і смерть і пекло вкинуті в озеро вогняне… і хто не був записаний у книзі буття, той був кинутий до озера вогненного» (Гал.6:7, Одкр.22:12, Одкр.20:14,15, Одкр. 20:10)

Диявол, коли ти помреш?!

Господи, коли Ти прийдеш?!