«Голуби миру» летять до Кореї?
Нинішні керівники Північної і Південної Кореї мають шанс увійти до історії, як лідери, котрі поклали край більше аніж півстолітньому непримиренному протистоянню двох держав. Зрозуміло, що спільна «Декларація про мир», котру підписали президент Південної Кореї Но Му Хен і лідер КНДР Кім Чен Ір, це лише рамковий документ, який потребує певного опрацювання і він ще повинен отримати юридичну силу, аби стати повноцінним мирним договором між двома розділеними корейськими державами.
Хотілося б сподіватися, що політичне, ідеологічне і військове протистояння Пхеньяну і Сеулу, котре вилилося у багаторічну боротьбу капіталістичної Південної Кореї з комуністичною диктатурою в КНДР, «рухнуло» під тиском економічної залізної логіки. Насильницьки нав’язаний корейцям комунізм поставив Пхеньян на грань гуманітарної катастрофи, а капіталізм перетворив Південну Корею на одну із найбільш економічно, фінансово і технологічно розвинених країн у сучасному світі.
Час покаже чи дійсно шукає Кім Чен Ір миру, чи це знову лише обманні маневри, ціллю яких є «викачати» якомога більше економічної допомоги у довірливих «південців». Втім, окремі пункти угоди на папері виглядають дуже перспективно. Особливо те, що Північна Корея обіцяє швидко демонтувати ключові частини своєї ядерної програми і публічно демонтувати усі свої минулі ядерні напрацювання. Також мирний договір має вивести Корейський півострів зі стану місцевої «холодної війни», котрий тривав протягом 54 років і який цілком можна спробувати визначити, як « і не війна, але і не мир».
Втім, зближення двох Корей поступово може перевести в інший формат стратегічне партнерство Сполучених Штатів і Південної Кореї. Як зазначає впливова американська газета The Wall Street Journal, «найважливішою проблемою Пхеньянської зустрічі на найвищому рівні між лідером Північної Кореї Кім Чен Іром і південнокорейським президентом Но Му Хеном може бути пункт, котрий не стояв формально на порядку денному: а саме, майбутнє американсько-південнокорейського військового союзу. Питання знаходження американських сил в Кореї неминуче постане після того, як у Декларації між Північчю і Півднем було оголошено, що дві Кореї «повинні завершити поточний режим перемир’я і розпочати будувати постійний мирний режим» — який далі підтверджуватиме мету «об’єднання згідно їхньої власної ініціативи і згідно того, що єднає корейців — корейський дух і корейська мова».
В такому разі виникає дещо парадоксальна ситуація. Сполучені Штати, які, можливо, як ніхто інший зацікавлені у мирному об’єднанні двох Корей і зникненні постійного джерела напруженості не лише на Корейському півострові, але й у регіоні, після досягнення своєї заповідної мети, якщо і не втрачають повністю, то отримують у значно ослабленому вигляді американсько-південнокорейський військовий союз. Звісно, що навіть за найкращих обставин об’єднання Північної і Південної Кореї не може відбутися ані завтра, ані через декілька років. Адже цей процес, на відміну від возз’єднання НДР і ФРН у єдину Німецьку державу, ніяк не може бути спонтанним і швидким.
Очевидно, що після ратифікації «Декларації про мир» необхідно буде встановити певний перехідний період для того, аби сам процес об’єднання не призвів до неприйняття одна одною частин колись штучно роз’єднаної корейської нації. І якщо у випадку з НДР достатньо було приєднання до ФРН певної кількості нових земель, то ідеологічні, політичні і економічні відмінності між двома Кореями нині є настільки великими, що форсоване об’єднання неминуче може призвести до взаємного відторгнення.
Власне, кожна із сторін має визначити для себе, чого вона в дійсності чекає від іншої і якими можуть бути реальні шляхи об’єднання. Цілком зрозуміло, що мова не може йти про механічне об’єднання, адже навіть найпростіший у даному випадку чинник, котрим є економіка, абсолютно не стикується. Оскільки капіталістичну і комуністичну економічну систему двох країн просто неможливо автоматично об’єднати в одну загальнокорейську економічну модель, яка б ще й до того ефективно працювала. Певно, що у цьому ключі на увесь перехідний період для КНДР найкращим зразком для наслідування може стати китайський досвід останніх двох десятиліть. Адже якщо навіть гіпотетично спрогнозувати, що на перших етапах возз’єднання двох Корей в одну державу, вони мають пройти шлях від конфедеративного до федеративного устрою, то й тоді «Ахіллесовою п’ятою» все рівно залишається економіка.
В такому разі китайський досвід підказує, що найкращою у цьому сенсі моделлю цілком може стати принцип — одна держава — дві економічні системи. Саме з цього має розпочати КНДР на своїх теренах, якщо північнокорейські лідери дійсно прагнутимуть реального об’єднання. Тим часом і Китай буде зацікавлений у такому розвитку подій, оскільки у такому випадку саме його радники і експерти ділитимуться і передаватимуть свій досвід поступового переходу від комунізму до капіталістичних методів господарювання. Зберігаючи при цьому комуністичну ідеологію, хоча і в дещо препарованому вигляді.
Не важко спрогнозувати, що якщо процес возз’єднання двох Корей значно зменшить американські впливи на Корейському півострові, то китайські впливи навпаки несказанно збільшаться. Китайське керівництво під час політичної, ідеологічної і економічної трансформації Північної Кореї отримує до своїх рук значні важелі впливу. Поза сумнівом, що держави- антагоністи США і Китай можуть «зіштовхнутися» на корейському ґрунті, борючись за ключові сфери впливу в державах, котрі стали на інтеграційний шлях. Але для того, щоб розпочати процес початку реальної підготовки до інтеграції режим Кім Чен Іра мав би для початку змістити нарешті кут багатодесятирічної ідеології відсторонення КНДР від решти світу і відкрити своє збідніле і закрите суспільство.
Поряд iз цим, якщо повірити щирості обіцянок Кім Чен Іра щодо зближення з Південною Кореєю, то не варто забувати про те, що увесь час до цього довготермінова стратегія комуністичного режиму полягала в тому, щоб відділити Південь від американських впливів, а ще краще завершити американську присутність в Південній Кореї і завоювати південну частину півострова. З огляду на це цілком можна погодитися з південнокорейським президентом Но Му Хеном, що «ми повинні докласти більше зусиль, аби «зірвати» цю стіну недовір’я». Південна Корея, недивлячись на нові угоди щодо вливання більших південнокорейських інвестицій до економіки КНДР, має водночас думати про нові угоди і способи зменшення військової напруженості на кордоні двох держав. Подібна вимога мусить виглядати цілком логічно, якщо США почнуть зменшувати свої оборонні зобов’язання перед Сеулом. Якщо Кім Чен Ір справді готовий до примирення і об’єднання з Півднем, то він має продемонструвати південному братові, що готовий вивести свої загрозливі воєнні сили, котрі дислоковані уздовж Демілітаризованої зони.
Загалом у двох сусідів несподівано з’явилося багато спільних планів. Але лише час покаже, чи не виявляться південнокорейські плани возз’єднання двох Корей самообманом, котрий здатен вщент рознести їхні ілюзії. Адже як би не хотілося повірити у «прозріння» і демократизацію комуністичного диктора Кім Чен Іра, але й досі остаточно не зовсім ясно якими дійсними намірами керувався лідер КНДР, коли прийняв рішення піти на зближення з Південною Кореєю.
Між тим, у Південній Кореї по різному бачать можливості порозуміння. Як зазначає найбільш тиражна і впливова південнокорейська газета Chosum Ibo, опозиція вважає міжкорейське порозуміння декларацією бажань. Бо «признаючи зусилля Но Му Хена, необхідно визнати, що Договір є незадовільним, оскільки неможливо мати справу з Північною Кореєю, з її ядерними амбіціями, сім’ями, роз’єднаними Корейською війною, військовополоненими, захопленими Північчю протягом Корейської війни і жителями Південної Кореї, викраденими Північчю у 1970—1980 роках. А постійний мир може бути встановлений шляхом безперервних зусиль, котрі ґрунтуються лише на суспільній згоді». Так що — «голуби миру» летять до Кореї?
