Iлюзія роботи

Схоже, що проведення референдуму про майбутній державний устрій, котрий призначив президент Палестинської автономії Махмуд Аббас на 26 липня, стимулює радикальний ХАМАС «дрейфувати» до більш поступливої позиції. Як заявив офіційний представник уряду Гхазі Хамад, палестинський уряд принципово готовий до перемир’я з Ізраїлем. Однак спочатку Ізраїль повинен припинив свої воєнні дії на палестинських територіях.

Ключовим питанням референдуму є визнання палестинцями права Ізраїлю на існування, яке заперечує правлячий сьогодні в автономії рух ХАМАС. План Аббаса передбачає державотворення в кордонах 1967 року зі столицею в Східному Єрусалимі. Натомість, представники ХАМАС, котрі контролюють уряд і мають більшість у парламенті Палестинської автономії, виступають проти проведення референдуму. Очевидно, що ХАМАС нині погоджується на перемир’я, щоб за будь-яку ціну уникнути референдуму. Якщо ХАМАС дійсно готовий до перемир’я з Ізраїлем, то чи готовий він піти далі: перестати закликати до руйнування Ізраїлю і визнати саму ізраїльську державу? «Якщо вони погодяться, — підкреслив президент ПА Махмуд Аббас, — то це краще для нас і для палестинців, оскільки не буде жодної потреби в проведенні референдуму». Під час зустрічі у Секторі Газа представники протиборчих сторін визнали, що вони близькі до укладання угоди з політичної платформи, котра б була прийнятною для всіх.

Проте чи існує впевненість, що ХАМАС відкрито продемонструє пом’якшення своєї позиції щодо Ізраїлю? А це головна вимога західних країн для того, аби зняти ембарго на допомогу Палестині, що привело палестинську владу до краху після того, як ХАМАС здобув перемогу на березневих виборах. Таким чином, укладення угоди між двома ворогуючими палестинськими силами могло б також прокласти шлях до формування уряду національної єдності, котрий став би значно ефективнішим, аніж уряд, контрольований ХАМАС ослаблений міжнародними санкціями.

Водночас затверджений план термінової допомоги палестинцям. «Близькосхідний квартет», котрий об’єднує Європейський Союз, Організацію Об’єднаних Націй, Сполучені Штати і Росію оприлюднив комюніке, в якому стверджується, що вступає в дію пропозиція Євросоюзу щодо тимчасового механізму, який передбачає допомогу палестинцям. Ці заходи спричинені бажанням не допустити ввергнення палестинських територій в ситуацію неконтрольованого хаосу.

Цікаво, що в Ізраїлі не дуже переймаються палестинським референдумом. Так прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт прямо заявив, що він є безглуздим. На його думку, «референдум — внутрішня гра між однією палестинською фракцією і іншими. Це безглуздо, якщо розглядати ситуацію в плані широкого діапазону можливостей, котрі існують для діалогу між нами і палестинцями».

Очевидно, що ініціатива з референдумом, є великою ілюзією Махмуда Аббаса. Схоже, що референдумні зусилля президента ПА є нічим іншим, як створення для себе і своїх політичних союзників «примари» імітування активної політичної діяльності. А що, власне, залишається Махмуду Аббасу, котрий нині не має змоги контролювати ситуацію в автономії, але несе відповідальність за те, що там відбувається.

Іншу ілюзію виношує частина ізраїльського керівництва в намаганні включити в «обмін територіями» Єгипет і Йорданію. Ця пропозиція раз у раз звучить в останні роки, і дехто навіть визначає цю ідею, як нову «парадигму» для врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. Головний аргумент прихильників цього підходу полягає у тому, що між Середземним морем і рікою Йордан фізично немає місця для двох держав; Сектор Газа ж для палестинської держави занадто малий — усього 363 квадратних кілометрів. Крім того, для забезпечення мінімальної обороноздатності держава Ізраїль має потребу у володінні 500—600 квадратними кілометрами територій Іудеї і Самарії. Тому до вирішення конфлікту з палестинцями необхідно підключити Єгипет і Йорданію.

Утім, що стосується перспектив економічного розвитку майбутньої палестинської держави в Газі й на Західному Березі, ці аргументи не позбавлені резону. Не маючи територіальну безперервність, держава повноцінно розвиватися не може. Однак при нинішньому стані арабо-ізраїльських відносин реальних шансів на врегулювання, що припускає «обмін територіями», не спостерігається. Пропонується, зокрема, такий варіант: Ізраїль анексує 600 км 2 родючих земель Іудеї і Самарії й поступиться Єгиптові 150 км 2 території пустелі. Частину Синайського півострова (приблизно 600 км 2 родючої землі) Єгипет передасть палестинцям. Йорданія, можливо, віддасть палестинцям 100 км 2 своїх земель, розташованих на східному березі Йордану.

У Йорданії тим часом занепокоєні новим припливом палестинців на свої терени. Король Йорданії Абдулла II днями попередив, що його країна ніколи не зможе знову слугувати «заміною батьківщини» для палестинців. Абдулла II, котрий є ключовим американським союзником у близькосхідному регіоні, наполегливо виступає проти плану ізраїльського прем’єра Ехуда Ольмерта «вирівняти» кордон на Західному Березі річки Йордан. На думку йорданської сторони, якщо переговори зазнають невдачі, то це може спровокувати до значного напливу палестинських біженців (до 500 тисяч осіб).

Водночас король Йорданії схвально поставився до пропозиції президента Палестинської автономії Махмуда Аббаса провести серед палестинців референдум про визнання Ізраїлю, що, на його думку, може підірвати войовничий дух ХАМАСу, який виступає проти існування Ізраїльської держави. Власне цим Абдулла II, можливо, висловив погляди інших поміркованих арабських країн, які були явно налякані приходом до влади у Палестинській автономії ХАМАСу.

Поки що залишається надія того, що близькосхідний переговорний процес не зазнає повного краху. Хоча сподівання президента Палестинської автономії ініціювати референдум про «дві держави» можуть не збутися через непримиренну позицію щодо Ізраїлю з боку руху ХАМАС...