Карлос ПАСКУАЛЬ: «Я не думаю, що нафтопровід Одеса — Броди — Плоцьк буде коли-небудь збудований»

Віце-президент і директор Програми досліджень зовнішньої політики американського інституту Брукінгза, екс-посол США в Україні Карлос Паскуаль на новій посаді займається енергетичними питаннями і пильно стежить за подіями в Україні. Тому читачам «Дня» цікаво почути думку американського експерта щодо енергетичної політики України і те, наскільки життєздатними є плани Києва щодо добудови нафтопроводу Одеса—Броди до польського міста Плоцьк. Чому американські інвестори неохоче вкладають інвестиції в український нафто- і газовий сектор? Що потрібно робити Україні, щоб привабити американські інвестиції? Яким чином США можуть сприяти вступу України до Європейського Союзу? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв'ю Карлоса ПАСКУАЛЯ.

— Пане Паскуаль, ви, мабуть, чули заяву екс-канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера про те, що до 2015 року в Європі попит на газ зросте на 249 млрд. м 3 . Відтак він вважає, що всі проекти газопроводів, у яких бере участь Росія, є вигідними для ЄС. А що ви думаєте про останні спроби Росії будувати якомога більше газопроводів?

— Якщо подивитися на динаміку з російської точки зору, то очевидно, що Росія зацікавлена в будівництві багатьох трубопроводів, щоб мати можливість забезпечити поставки газу до Європи. І водночас, росіяни не хочуть бути заручниками 20 індивідуальних маршрутів. Також Росія намагається забезпечити собі контроль над управлінням усіх цих трубопроводів, що надає їй великий вплив на європейський ринок. Відтак Росія намагається бути не лише постачальником, а й транзитером газу. З цієї точки зору, для України ще більш важливим стає зосередження уваги на власній інфраструктурі, особливо газовій, і розуміння, що Україна може зробити для поліпшення менеджменту газової інфраструктури і заохочення інвестиції в цю сферу, щоб стати ефективним конкурентом. Це має бути особливо важливим для Європи, якій потрібен конкурент Росії по транзиту газу. Не може бути добрим для споживачів ринок, у якому домінує один монополіст. Тому в даному випадку Україна може поставити себе у значно сильнішу позицію щодо Європи, якщо зможе продемонструвати надійність як транзитер газу та нафти і спроможність привернути інвестиції в газонафтову інфраструктуру. І, таким чином показати, що вона є ефективним транзитером і притому ще й з прозорим менеджментом.

— Ви сказали, що Україна повинна робити. А як ви оцінюєте зусилля нашої країни у цих питаннях?

– Я б сказав, що Україна дуже мало зосереджувала увагу щодо названих мною вище питань. Складностей додають транзитні домовленості, яких Україна досягла з Росією, зокрема через РосУкренерго, що прямо залучає Москву до транзиту газу з Центральної Азії через Росію до України. Я вважаю, якщо Україна хоче ефективно справитися з цією проблемою, то їй треба перегорнути сторінку і розглянути цю проблему творчо й по-новому.

Також Україні потрібно досягти консенсусу щодо своїх європейських амбіцій, щоб центр уваги був на європейській інтеграції і запровадженні необхідних реформ в енергетичній сфері, які дозволять їй і далі інтегруватися в європейський ринок. А якщо ці проблеми не буде вирішено і Україна перестане їх вирішувати, то існує великий ризик того, що зрештою Україна може опинитися в ситуації, коли більшою мірою контроль над цією інфраструктурою належатиме Росії, а не Україні.

— А що може зробити ЄС, можливо, разом зі США, щоб забезпечити поставки в Європу каспійського і туркменського газу через транскаспійський газопровід, або можливi й інші альтернативні Росії маршрути?

— Вважаю, існує великий інтерес до реалізації транскаспійського газопроводу. Але наскільки я розумію, будівництво цього газопроводу значною мірою залежить від Туркменiстану та його бажання поставляти газ. У даний момент Туркменiстан не продемонстрував цього бажання і продовжує транспортувати газ через Росію. Це дуже іронічно і сумно. Адже це могла б бути альтернатива, за допомогою якої Туркменiстан отримав би шанс допомогти собі і збудувати сильніші відносини як прямий постачальник газу до Європи. Але, здається, Ашгабад забув про цей цікавий варіант через короткострокову залежність від Росії як транзитера туркменського газу.

— Що ви можете сказати про азербайджанські запаси газу і нафти?

— Азербайджан, цілком очевидно, має інтерес у транзиті газу через Туреччину до Європи. Зараз працює нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан. Питання щодо газу полягає в тому, чи достатня кількість газу в Азербайджані, щоб справді виправдати інвестиції в будівництво великого трубопроводу. І чи обсяги запасів газу є достатньо великими, щоб вплинути на європейський ринок. Ще одне обмеження полягає в тому, що сам Азербайджан не є великими постачальником газу, аби мати великий вплив на поставки газу в Європу.

— А як ви оцінюєте зусилля України привернути інвесторів, включаючи американських, щоб розробляти видобуток газу і нафти в Україні, модернізувати існуючі газо- і нафтопроводи, а також брати участь у добудові нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька?

— Що стосується добудови нафтопроводу, то я не думаю, що нафтопровід Одеса—Броди— Плоцьк буде коли-небудь збудований. Трубопровід Одеса—Броди має можливість бути об’єднаний разом з існуючими трубопроводами в маршрути, які можуть проходити через Словаччину в Німеччину. Тут є реальний потенціал для великого економічного прибутку. І це може бути зроблено без додаткового будівництва. На жаль, це питання не було розглянуто з агресивністю, яка мала б бути використана.

ЄС міг би вiдiграти ефективну роль, заохочуючи спільну політику у всіх транзитних країнах. Бо це була одна з найбільших проблем, що постала у 2003 році.

Що стосується залучення американських і європейських інвестицій в Україну, то до цих пір потенційні інвестори в газову і нафтову сферу не відчувають себе тут бажаними. Вони розуміють, що мають можливості вкладати тут кошти, які потрібні Україні. Але вони не можуть цього зробити, не відчуваючи юридичних гарантій, що їхні інвестиції будуть захищені. Треба визнати, що інвестиції в газо- і нафтовий сектор є досить ризикованими. Адже тут не можна очікувати, що через рік чи два інвестиції починають давати віддачу. Зазвичай на це потрібно 20—30 років, щоб переконатися, що інвестиції приносять результати. І дуже мало компаній можуть піти на це в умовах ризикованої політичної ситуації без гарантій, що їхні юридичні права будуть захищені. І саме зараз вони не мають такої впевненості на українському ринку.

— Ви знаєте, що на саміті ГУАМ, який нещодавно відбувся в Баку, президент Азербайджану Іхман Алієв пообіцяв, що через два-три роки він може надати необхідну кількість нафти, яка може транспортуватися через нафтопровід Одеса—Броди—Плоцьк. Хіба це не аргумент на користь добудови цього нафтопроводу?

— Треба добудувати цей трубопровід, і хтось має дати кошти для добудови нафтопроводу. А його можна добудовувати, якщо існує достатній ринок для нафти, яка може поставлятися цим нафтопроводом. Це потрібно, щоб виправдати інвестиції. А наразі для проекту «Одеса—Броди—Плоцьк» не має такого ринку. З іншого боку, для каспійської нафти, яка може транспортуватися через нафтопровід Одеса—Броди, існує достатній ринок у Словаччині та Німеччині. Вважаю, що, з української точки зору, перш за все потрібно домогтися того, щоб працювали існуючі трубопроводи, і тоді, можливо, в майбутньому, коли розвинеться ринок, розглядати можливості, зокрема, такі, як розширення нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк. Але дуже велике зосередження уваги на цьому проекті тепер було б простою тратою часу.

— Тобто ви впевнені, що зараз в Польщі немає ринку для каспійської нафти?

— Так, там немає такого ринку, який би виправдав інвестиції в будівництво трубопроводу до Плоцька.

— Що ви маєте на метi, будучи одним з учасників четвертої Ялтинської щорічної конференції?

— Мета моєї участі в цій конференції полягає в посиленні внутрішнього діалогу в Україні про те, чому це важливо для України розробляти бачення європейського майбутнього і що потрібно зробити, щоб домогтися своєї мети. Я говорив багато разів, що бачу Україну як європейську державу, яка має європейське майбутнє. Але це значною мірою залежить від того, які дії Україна робить всередині країни щодо власної політики, економіки, розвитку верховенства права. Сподіваюся, що через взаємодію між міжнародною спільнотою й Україною може бути досягнута більша ясність щодо спільного порядку дня як всередині України і з боку ЄС щодо того, як Україна може рухатися більш конструктивно, щоб знайти місце в Європі, яке вона по- справжньому має зайняти.

— Чи означає це, що США мають голос в ЄС, щоб сприяти входженню України до складу євроспільноти?

— Ні, ми не маємо голосу в ЄС. Але ми можемо бути корисним партнером як України, так і ЄС щодо таких питань, як верховенство права, економічні реформи, інвестиції, які можуть бути корисними і спрямованими на інтеграцію України до ЄС.

— А чи можуть США допомогти вступити в ЄС Туреччині?

— Як я вже зазначав, ми не маємо голосу в ЄС. Ми маємо друзів у ЄС і можемо з ними обговорювати питання. Але, головним чином, природа нашого діалогу з ЄС щодо Туреччини чи України залежатиме від того, що відбувається всередині цих країн. Що стосується Туреччини — то для неї критичним фактором життєздатності порядку денного, спрямованого на європейську інтеграцію, буде те, як вона вирішує поточну політичну ситуацію. Те ж стосується України. Як буде вирішено політичну кризу і чи існує відчуття з боку Європи, що українці піклуються про запровадження верховенства права. Ці речі будуть фундаментальними для ставлення європейців і того, чи будуть вони придiляти увагу Україні. ЄС включив до свого складу багато нових членів. І це було складне завдання-виклик. І немає природного бажання розширятися далі, допоки не буде відчуття, що від цього ЄС отримає вигоду. І щоб допомогти Європі побачити переваги подальшого розширення — критично важливо продемонструвати, що в Україні є сильне бажання досягти політичної стабільності й верховенства права.

— Деякі українські дипломати вважають, що нинішній президент Франції Ніколя Саркозі в ході виборчої кампанії виступав проти членства Туреччини в ЄС, сподіваючись в обмін на подальші поступки в цьому питанні отримати від США якісь привілеї чи поступки. Чи можливе, на вашу думку, таке припущення?

— Вважаю, що позиція США, незалежно від того, чи на посту президента представник Республіканської чи Демократичної партії, полягає в тому, що Туреччина є критичною країною, яка представляє ключовий місток між Заходом та ісламом. Це європейська ісламська країна, яка має право на інтеграцію в ЄС, якщо вона відповідає критеріям європейського членства. Гадаю, США будуть продовжувати захищати цю позицію.