Харизма, в яку ми можемо вірити

2012 року планується передача керівництва в двох головних світових автократіях. Для жодної з них вона, ймовірно, не стане сюрпризом. Сі Цзіньпін обрали замість Ху Цзіньтао як нового президента Китаю, а в Росії Володимир Путін оголосив, що він повернеться на посаду президента замість Дмитра Медведєва. Серед демократичних країн світу політичні результати цього року менш передбачувані. У Франції Ніколя Саркозі стоїть перед лицем майбутньої важкої передвиборчої кампанії, так само як і Барак Обама в Сполучених Штатах.

На виборах президента Сполучених Штатів 2008 року, згідно з думкою преси, Обама переміг завдяки своїй «харизмі» — особливій силі викликати почуття захоплення і відданості. Якщо це дійсно так, то як його переобрання може бути невизначеним всього лише через чотири роки? Чи може лідер втратити свою харизму? Чи бере харизма свій початок в особистості, чи в послідовниках цієї особистості, чи в ситуації? Наукове дослідження вказує на всі три причини.

Харизму дуже важко визначити заздалегідь. Недавнє опитування дозволило зробити висновок відносно того, що про харизматичних лідерів відомо «порівняно небагато». Дік Морріс, американський політичний консультант, стверджує, що згідно з його досвідом, «харизма є найбільш невловимою політичною рисою, оскільки вона існує не в реальності, а тільки в нашому сприйнятті, коли кандидат досяг цього за допомогою наполегливої праці і гарних результатів». Крім того, ділова преса характеризує багатьох генеральних директорів як «харизматичних», коли справи йдуть добре, і знімає цю мітку, коли прибутки падають.

Політологи намагалися створити лічильники харизми, які могли б передбачити кількість голосів або рейтинги, але вони не дають бажаного результату. Серед усіх президентів США, Джона Ф. Кеннеді часто описують як харизматичного, але мабуть не для всіх, враховуючи, що йому не вдалося завоювати більшість виборчих голосів, а її рейтинг змінювався протягом його президентства.

Наступник Кенеді, Ліндон Джонсон, нарікав, що йому не вистачає харизми. Дійсно, так було в його стосунках з громадськістю, але Джонсон міг бути привабливим — навіть надмагнетичним — у особистих контактах. Одне ретельне дослідження президентської риторики виявило, що навіть такі відомі оратори як Франклін Рузвельт і Рональд Рейган не могли розраховувати на власну харизму при виконанні своїх програм.

Харизму набагато простіше помітити, коли вона стала фактом, який вже відбувся. У цьому випадку це замкнена концепція. Це схоже на стару китайську концепцію про імператорський «небесний мандат»: імператори правили, тому що мали його, а коли їх скидали, причина полягала в тому, що вони його втратили.

Але ніхто не міг сказати, коли саме це станеться. Крім того, успіх часто використовується, аби постфактум довести, що сучасний політичний лідер володіє харизмою. Набагато складніше використовувати харизму, аби передбачити, хто буде успішним лідером.

Послідовники переважно схильні приписувати харизму лідерам у випадках, коли відчувають сильну потребу в змінах, часто в контексті особистої, організаційної або соціальної кризи. Наприклад, британська громадськість не сприйняла Вінстона Черчилля як харизматичного лідера в 1939 році, однак рік по тому його бачення, впевненість і комунікативні навички додали харизми, яку підживлювали переживання британців, що виникли після падіння Франції та евакуації з Дюнкерка. А потім (1945 року), після того як суспільний фокус перемістився від перемоги у війні до побудови соціальної держави, Черчилль не отримав підтримку виборців і залишив свій пост. Його харизма не передбачала краху, на це вказувала зміна інтересів його послідовників.

На практиці харизма є розпливчатим синонімом поняття «особистого магнетизму». Люди відрізняються своєю здатністю залучати інших, і їхня здатність залучати часто залежить від вроджених рис, частково від набутих навичок, а частково від соціального контексту.

Деякі чинники особистої привабливості, такі як комунікабельність, зовнішній вигляд і невербальна комунікація можуть бути перевірені. Різні дослідження показують, що до людей, яких оцінюють як привабливих, ставляться більш поблажливо, ніж до непривабливих людей. Одне дослідження свідчить про те, що гарний чоловік має перевагу перед потворним, і це дає йому 6-8% додаткових голосів. Для жінок перевага становить близько 10%.

На невербальні сигнали припадає переважна частина людського спілкування, і прості експерименти показали, що деякі люди спілкуються невербально краще, ніж інші. Наприклад, у ході досліджень у Прінстонському університеті було виявлено, що коли людям показували зображення двох кандидатів, які брали участь у незнайомих для них виборах, вони могли передбачити переможця в семи випадках з десяти. Аналогічне дослідження, проведене в Гарвардському університеті, в якому людям були показані 10-секундні ролики без звуку з 58 виборів, показало, що прогнози глядачів визначили 20% відмінностей в отриманих голосах при двопартійній системі, що є більш точною змінною, ніж економічні показники. Парадоксальним є те, що прогнози стали гіршими після того, як увімкнули звук.

На виборах 2008 року американці відчували себе розчарованими через розпочату адміністрацією Буша війну в Іраку і фінансову кризу, яка вибухнула за два місяці до голосування. Обама був привабливим молодим кандидатом, який добре говорив і вселяв відчуття надії на майбутнє. Поза сумнівом, це одна з причин, чому Обама отримав репутацію, необхідну для того, щоб стати харизматичним.

Але частина його харизми була в очах його послідовників. Люди інколи говорять про харизму, що «ми дізнаємось про неї, коли її бачимо», але ми також дивимось у дзеркало. Оскільки стан економіки погіршився, виріс рівень безробіття, Обамі довелося мати справу з брудними компромісами державного управління, дзеркало стало брудним.

Харизма говорить нам дещо про кандидата, але ще більше вона говорить нам про нас самих, про настрої нашої країни і про те, яких саме змін ми прагнемо. Економічно важкі часи ускладнюють підтримку харизми. Перед Обамою стоять проблеми безробіття і непокірної республіканської опозиції, а Саркозі вимушений миритися зі схожими проблемами. Проте під час президентської кампанії їхня риторика буде вільною від необхідності йти на компроміс. Вибори цього року будуть справжнім випробуванням їхньої харизми.

Джозеф С. НАЙ-молодший — професор Гарвардського університету і автор книжки «Майбутнє влади».