Коли керують жінки

Чи був би світ мирнішим, якби при владі були жінки? Нова книга Стівена Пінкера, що кидає виклик усталеним поглядам, психолога Гарвардського університету, відповідає — «так». У книзі «Кращі янголи нашої природи» Пінкер наводить дані, які засвідчують, що рівень людського насильства, все ще дуже властивого нам сьогодні, поступово знижується. Крім того, за його словами, «впродовж тривалого витка історії жінки були й будуть заспокійливою силою. Традиційна війна — це чоловіча гра: племена, де правили жінки, ніколи не об’єднувалися, щоб здійснювати набіги на сусідні селища». Як матері, жінки мають еволюційні стимули для підтримки мирних умов життя, в яких вони можуть виховати своє потомство й гарантувати, що їхні гени виживуть у наступному поколінні.

Скептики відразу ж дають відповідь, що жінки не розпочинали воєн лише тому, що вони рідко були при владі. Якби вони були уповноважені як лідери, умови анархічного світу змусили б їх приймати такі ж рішення, як і войовничих чоловіків. Маргарет Тетчер, Голда Мєїр й Індіра Ганді були жінками при владі; усі вони привели свої країни до війни.

Але також точно й те, що ці жінки піднялися до лідерства, граючи згідно з політичними правилами «чоловічого світу». Їхному успіху слугувала відповідність чоловічим цінностям, що, в першу чергу, дозволило їм піднятися до лідерства. У світі, в якому жінки займали б пропорційну частку (половину) керівних посад, вони могли б керувати по-іншому.

Таким чином, нам залишається відповісти на більш загальне запитання: чи має значення стать при керівництві? З погляду стереотипів, багато психологічних досліджень засвідчують, що чоловіки тяжіють до жорсткого управління, тоді як жінки схильні до співпраці й інтуїтивно розуміють м’яку силу зацікавлення та переконання. Для американців, як правило, характерним є керівництво із жорсткими чоловічими стереотипами, проте останні дослідження засвідчують дедалі більший успіх стилю керівництва, який колись вважався «жіночим стилем».

В інформаційному суспільстві мережі замінюють ієрархію, працівники розумової праці менш диференційовані. Управління в широкому колі організацій змінюється у напрямі «спільного керівництва» і «розподіленого керівництва», з лідерами в центрі кола, а не на вершині піраміди. Колишній генеральний директор Google Ерік Шмідт говорив, що йому доводилося «няньчитися» зі своїми співробітниками.

Навіть військові зіткнулися із цими змінами. У Сполучених Штатах Пентагон заявляє, що армійські інструктори зі стройової підготовки «менше гримають на всіх», тому що сьогоднішнє покоління краще реагує на інструкторів, які грають «більш консультаційно-рекомендаційну роль». Воєнний успіх у боротьбі з терористами і повстанцями потребує, щоб солдати завойовували розум і серця, а не просто висаджували будівлі й розривали тіла.

Колишній президент США Джордж Буш-молодший одного дня позначив свою роль як «людини, що ухвалює рішення», але сучасне керівництво включає значно більше. Сучасні лідери повинні мати можливість використовувати мережі для спільної роботи, а також заохочувати участь. Неієрархічний стиль керівництва жінок, навички налагодження стосунків відповідають вимогам керівництва в новому світі організацій і груп, заснованих на знаннях, до якого чоловіки, у більшості своїй, менш підготовлені.

У минулому, коли жінки пробивалися до вершини організації, їм часто доводилося використовувати «чоловічий стиль», який порушує ширші соціальні норми жіночої «люб’язності». Проте тепер, оскільки інформаційна революція і демократизація вимагають керівництва з більшою мірою участі, «жіночий стиль» перетворюється на шлях до більш ефективного керівництва. Для того, щоб успішно керувати, люди не лише мають цінувати цей стиль у своїх колегах-жінках, але й самі засвоїти ці навички.

Це — тенденція, а не факт (поки). Жінки, як і раніше, поступаються чоловікам на керівних посадах, обіймаючи лише 5% вищих корпоративних посад і меншість посад у виборних законодавчих органах (наприклад, лише 16% — у США, порівняно з 45% — у Швеції). Одне дослідження виявило серед 1941-го правителя незалежних держав, які правили протягом XX століття, лише 27 жінок, приблизно половина з яких прийшла до влади як вдови чи доньки чоловічої лінії. Менше 1% правителів XX століття становили жінки, які прийшли до влади самостійно.

Отже, враховуючи цю нову, загальноприйняту серед тих, хто проводить дослідження лідерства, думку, що вступ до інформаційної доби означає вступ до жіночого світу, виникає запитання, чому ж жінки поки не домагаються більшої участі?

Відсутність потрібного досвіду, необхідність приділяти багато уваги сім’ї й дітям, стиль ведення переговорів і стара добра дискримінація — все це допомагає пояснити існуючу гендерну прірву. Традиційні шляхи розвитку кар’єри й культурні норми, які їх створили й закріпили, просто не дозволяють жінкам отримати навички, потрібні для найвищих керівних посад у багатьох організаційних контекстах.

Дослідження засвідчують, що навіть у демократичних співтовариствах жінки стикаються з більш високим соціальним ризиком, ніж чоловіки, коли намагаються вести переговори про отримання додаткових, пов’язаних із посадою ресурсів, таких як збільшення платні. Жінки, як правило, не так добре інтегровані в чоловічі мережі, які домінують в організаціях, і гендерні стереотипи все ще стоять на заваді у жінок, які намагаються здолати такі бар’єри.

Ця упередженість починає руйнуватися в інформаційному суспільстві, але нашою помилкою є визначення нового типу лідерства, який необхідний нам в інформаційному столітті, просто як «світ жінки». Навіть позитивні стереотипи шкідливі й для жінок, і для чоловіків, і для ефективного керівництва.

Керівники мають менше розглядатися як героїчні командири, а більше заохочувати участь у справах організації, групи, країни або мережевої структури. Питання про відповідний стиль — коли використовувати навички жорсткого чи м’якого керівництва — однаково стосуються чоловіків і жінок і не мають бути затьмарені традиційними гендерними стереотипами. У деяких випадках чоловіки мають діяти більш «жіночно», а в інших жінки мають бути «мужнішими».

Ключові рішення щодо війни й миру в нашому майбутньому залежатимуть не від статі, а від того, як лідери комбінуватимуть навички використання жорсткої й м’якої сили для створення «розумних» стратегій. І чоловіки, і жінки прийматимуть такі рішення. Але Пінкер, імовірно, має рацію, коли зазначає, що частини світу, які відстають у зниженні рівня насильства, також є частинами світу, які відстають у розширенні прав і можливостей жінки.

Джозеф С. НАЙ-молодший — колишній заступник міністра оборони США, нині професор Гарвардського університету і автор нещодавно опублікованої книжки «Майбутнє влади».