Контрудар по демократії

Коли 1991 року стався крах комунізму, ніхто не чекав миттєвого і повсюдного тріумфу демократії. Але ніхто також не чекав, що протилежна сторона нанесе удар у відповідь. А хто ж вона така — ця протилежна сторона?

Коли президент Володимир Путін цього тижня буде вперше головувати на саміті лідерів «групи восьми», що проводиться в Росії, найбільш примітним буде не те, що його країна не зуміла стати згуртованою демократією, чого чекали від неї десять років тому країни «великої сімки», приймаючи до своїх лав. Примітним буде інше — щоправда, про це не дуже багато говориться, — те, що Путін став лідером і символом активного руху з боротьби з поширенням демократії.

«Схоже на те, — заявив сенатор-республіканець Річард Лугар, що є головою сенатського комітету з міжнародних відносин, — що авторитарні держави вирішили відповісти ударом на удар».

Минулого місяця Лугар головував на слуханнях за темою «Допомога контрудару по демократії». Ця назва доповіді, підготованої Національним фондом за демократію — приватною організацією, що фінансується з федерального бюджету, створеною 1983 року з метою розвитку демократичних інститутів у всьому світі. Ця організація дійшла висновку, що такі контрудари набувають найбільш яскраво виражених форм у країнах, де панують, як їх назвав президент фонду Карл Гершман, «гібридні режими». Це автократія з підтримуваними номінально демократичними процесами, такими, як вибори. Звичайно такі країни претендують на звання демократичних.

Багато з цих режимів у 90 іроки мирилися з існуванням груп громадянського суспільства, які борються за свободу і права людини. Вони дозволяли їм отримувати допомогу від прихильників демократії в США та інших країнах. Але після того, як революція троянд змела корумпований режим Едуарда Шеварнадзе в Грузії, а за нею пішла помаранчева революція в Україні, Путін і інші керівники вирішили, що більше вони не можуть випробовувати долю.

Як розповів нещодавно в інтерв’ю Гершман, вони дійшли висновку, зробленого з іншого приводу Авраамом Лінкольном: «Держава не може нескінченно бути наполовину рабською й наполовину вільною». У зв’язку з цим вони активізували залякування груп громадянського суспільства, радіостанцій, політичних партій та інших незалежних сил. Це виявилося в самовільних арештах, заборонах на видачу віз, ускладненні правил фінансування неурядових організацій, складних вимогах із їхньої реєстрації і под.

Переважно такі режими заявляють, що заходи ці спрямовано лише на захист державного суверенітету, боротьбу з тероризмом і протидію шпигунству. Це не найприємніші новини — адже більшість таких країн, як і раніше, називають себе демократичними. Навіть зараз, говорячи мовою ідеології, не існує протилежної сторони.

А в зв’язку з цим із такими заходами важко боротися. Журналіст The Washington Post Пітер Фінн минулого тижня писав про те, як Кремль прибрав передачі «Радіо «Свобода/Вільна Європа» з ефіру більшості російських радіостанцій. При цьому він офіційно не забороняв ведення програм, використовуючи замість залякування, інсинуації і погрози про відкликання ліцензій. Ось вам хороший приклад.

Диктатори в усьому світі вчаться один у одного. У січні Путін підписав указ про регулювання діяльності неурядових організацій. Він дає 30000- армії урядовців можливість для відкликання реєстрації у будь-якої організації, яка створює проблеми. А тепер подібні закони проштовхує Уго Чавес із Венесуели та Роберт Мугабе з Зімбабве. Є повідомлення про те, що Китай надіслав до Узбекистану та інших колишніх радянських республік дослідників для вивчення досвіду протидії демократії. А білоруський диктатор Олександр Лукашенко, як зазначається в доповіді Національного фонду за демократію, під час свого візиту до Китаю в грудні 2005 року придбав там новітні технології з відстеження та контролю за простором Інтернету.

Минулого тижня у Вашингтоні була та сама людина, яка все це спровокувала — президент демократичної Грузії Михаїл Саакашвілі. Він виступив із попередженням про те, що Путін та іже з ним не збираються обмежуватися оборонними діями. Вони хочуть скрутити демократію в Грузії, Україні та інших місцях. Схоже, що Буш, який провів із цим грузином дві години, зрозумів сказане.

Путін насправді дуже активно працює над тим, щоб підірвати режим влади в демократичній Грузії — 5-мільйонній країні, яка межує з Росією на півдні. Він заборонив імпорт грузинської продукції, вина та мінеральної води. Він маніпулює силами сепаратистів, які діють всередині цієї країни. Успіхи Саакашвілі в забезпеченні економічного зростання й усунення корупції можуть стати дуже небезпечним прикладом для інших, щоб Путін із ними змирився.

Ключове питання цього тижня полягає в тому, чи зможуть лідери «великої сімки» ясно заявити, що підрив сусідніх демократій — це неприйнятна політика. Франція й Німеччина навряд чи захочуть, щоб принципи заважали комерційним інтересам. А їхні інтереси знаходяться в Росії, а не в якійсь крихітній країні південніше. Тому все буде залежати від Буша.

Схоже, що саме цю думку хотів донести до американського президента Саакашвілі, коли він вручив Бушу ксерокопію листа від 1936 року, який грузинська влада знайшла в архівах КДБ. Лист цей написано від руки представниками вкрай вільнолюбного народу з високогірного району Хевсуреті й адресовано «великому американському урядові». У ньому висловлено скаргу на більшовиків, які вторглися в межі Хевсуреті та змушують місцевих мешканців вступати до колгоспів і не дають їм можливості сповідувати власну релігію.

«Ми не здамося, доки в Хевсуреті живе хоча б один грузин, — говориться в листі, — ми битимемося шаблями і кинджалами... Ми сподіваємося на вашу допомогу. Ви єдині, хто може нам допомогти...»

Звичайно, лист так і не дійшов до Франкліна Рузвельта, а його автори були негайно розстріляні КДБ (тоді НКВС).