Курдський гамбіт Ердогана
Конфлікт на Близькому Сході загрожує не лише безпеці багатьох його держав, а також їх подальшому існуванню. Сирія, Ірак, Ліван та інші країни, охоплені сьогодні сепаратистськими боями, ризикують бути фрагментованими на етнічні міні-держави, трансформуючи регіон, чия політична географія оформилась майже століття тому.
Дослідивши регіональну ситуацію, прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган вигадав амбітний план щодо покращення регіональних позицій Туреччини і розширення свого особистого політичного домінування в країні. Стикнувшись із закінченням покладеного на самого себе обмеження в три терміни на посаді прем’єр-міністра, він має намір змінити конституцію Туреччини з метою впровадження президентської системи, яку очолить він сам як перший президент, що має більш розширені повноваження.
Проте реалізація плану Ердогана залежить від припинення 30-річного конфлікту Туреччини зі своїм власним курдським населенням. У результаті уряд Ердогана вирішив провести переговори з Абдуллою Оджаланом, ув’язненим лідером Робочої партії Курдистану (РПК) — озброєним курдським рухом опору.
Надія полягає в досягненні згоди щодо нової, більш ліберальної конституції, яка зміцнить права найбільшої етнічної меншості Туреччини і включатиме в себе передавання значних повноважень регіональним урядам. У відповідь очікується, що РПК припинить свою 30-річну боротьбу з турецькою державою. 21 березня на масовому мітингу в південно-східному турецькому місті Діярбакир, яке відвідали майже один мільйон осіб, Оджалан виступив із промовою про мир зі своєї тюремної камери. Він закликав до припинення озброєної боротьби і до виведення з країни бійців РПК.
Для Ердогана ставки високі як ніколи. Ердоган планує поставити питання зміни конституції й умов мирного врегулювання на національний референдум — зв’язок, який приведе до трансформації турецької політики. Якщо переговори виявляться успішними, його запам’ятають за його історичну роль у налагодженні миру, і у нього, напевно, буде більше шансів для втілення своїх президентських амбіцій за здобуття підтримки парламентської Курдської партії миру і демократії за редакцію конституції.
Проте якщо переговори виявляться невдалими, на Ердогана звалять відповідальність за будь-яке виникле в результаті цього погіршення безпеки. Цей ризик враховано в описі стратегії Оджалана, який нещодавно просочився в засоби інформації: у ньому вказано, що лідер РПК може загрожувати уряду повномасштабною війною.
Водночас уряд Туреччини розвиває й інший шлях переговорів через зближення з іншою курдською організацією — Курдським регіональним урядом (КРУ) північного Іраку. Грандіозна задумка полягає в інтеграції іракського Курдистану в турецьку економіку.
Туреччина вже забезпечує більшу частину імпорту економіки КРУ, що становить близько 70% від майже 11 млрд доларів турецького експорту до Іраку минулого року. Але саме енергетична операція між Туреччиною і КРУ, що зароджується, покликана звести фундамент для справжнього стратегічного союзу.
Згідно з нерозголошуваною операцією, Туреччина отримає концесію на розвідку нових нафтогазових родовищ у північному Іраку, а також пільгові тарифи для експорту електроенергії до Туреччини. У відповідь Туреччина повинна буде допомогти КРУ створити інфраструктуру трубопроводу, яка дозволить експортувати нафту і газ до Туреччини незалежно від іракського державного трубопроводу, контрольованого центральним урядом у Багдаді.
У турецькому уряді такий прорив розглядається як величезна можливість скоротити сильну залежність Туреччини від імпорту електроенергії. Окрім забезпечення постачань електроенергії, ця операція допоможе Туреччині подолати її хронічний дефіцит поточного рахунку: приблизно 70% від 84 млрд доларів зовнішньоторговельного дефіциту країни припадає на вартість імпорту енергоносіїв.
Для КРУ ця операція забезпечить майбутній економічний добробут регіону, не тримаючи його в заручниках перед дедалі більш ворожим іракським урядом. За конституцією Іраку, курдський регіон має право на 17% доходу країни від продажу нафти і газу. Але розподіл виручки від вуглеводнів відбувається нерегулярно, і центральний уряд накопичив неабияку заборгованість. КРУ сподівається на те, що оборудка з Туреччиною дозволить йому отримувати регулярний і передбачуваний прибуток від продажу вуглеводнів.
Але США, як і раніше, непохитно опирається подібній операції між Туреччиною і КРУ, заявляючи, що вона підірве стабільність в Іраку і стане стимулом сепаратистських тенденцій на півночі. Наприкінці лютого, під час своїх зарубіжних поїздок, до яких входили й відвідини Анкари, держсекретар США Джон Керрі висловився повторно про цю заклопотаність на переговорах зі своїми турецькими колегами.
Побоювання Америки не поділяють в урядових колах Туреччини, в яких оборудки між американськими нафтовими гігантами Exxon і Chevron і КРУ розглядаються як доказ того, що Америка більше турбується про свою частку пирога в північному Іраку, ніж про передбачувані загрози для стабільності країни. Недивно, що уряд Ердогана вирішив не звертати особливої уваги на заклопотаність американського уряду.
Сепаратистська напруженість, яка спостерігається сьогодні в багатьох країнах Близького Сходу, цілком може змінити карту регіону. Ердоган розробив план, який дозволяє скористатися даною ситуацією, зберегти його політичну владу і забезпечити енергетичну безпеку його країни. Він прагне створення нового регіонального устрою під керівництвом Туреччини, заснованого на перебудові відносин турків і курдів, яка стане фундаментом для стратегічного партнерства для розробки останніх незайманих енергоресурсів регіону.
Проект Синдикат для «Дня»
Сінан УЛЬГЕН — голова розташованого в Стамбулі Центру економічних і зовнішньополітичних досліджень (EDAM), а також запрошений дослідник у європейському відділенні Фонду Карнегі в Брюсселі.
