Киргизстан на межі розвалу
Прес-секретар президента Росії Наталя Тимакова заявила, що президент уважає заворушення в Киргизстані внутрішнім конфліктом, і поки Росія не бачить умов для участі в його врегулюванні.
За словами Наталі Тимакової, рішення про направлення до Киргизстану миротворчих сил ОДКБ може бути прийняте лише відповідно до статуту ООН і після консультацій зі всіма учасниками ОДКБ. Тим часом, як повідомляють джерела в російських силових структурах, на російську військову авіабазу Кант на півночі Киргизстану в неділю прибули три військово-транспортні літаки ІЛ-76, які доставили посилений батальйон 31-ої десантно-штурмової бригади ПДВ із метою захисту російських військовослужбовців, що перебувають там, а також їхніх сімей.
А в неділю стало відомо, що киргизьке військове відомство починає часткову мобілізацію населення республіки — усі військовозобов'язані у віці до 50 років до середини дня повинні з'явитися у військкомати за місцем приписки.
Тимчасовий уряд Киргизстану створив Раду безпеки при президентові перехідного періоду. Раду безпеки було скасовано за рішенням колишнього президента Курманбека Бакієва в кінці минулого року. Тимчасовий уряд був сформований після державного перевороту на початку квітня. Президент Бакієв утік із країни й написав заяву про відставку. До складу тимчасового коаліційного уряду ввійшли лідери найбільших опозиційних партій. Секретарем Ради безпеки призначено полковника спецслужб Аліка Орозова. Раніше він уже обіймав посаду заступника голови Ради безпеки, але 2007 року подав у відставку, заявивши, що не згоден із політикою, яку проводить Бакієв.
До речі, колишній президент Киргизстану Курманбек Бакієв, який перебуває зараз у Білорусі, заявив, що не має жодного стосунку до заворушень, що почалися минулої п'ятниці на півдні Киргизстану. У своїй офіційній заяві він підкреслив, що звинувачення його в їх організації — «безсовісна брехня». Бакієв закликав киргизів, у зв'язку з цим, «не піддаватися на провокації й заклики безвідповідальних політиків».
У кривавих зіткненнях колишній голова країни звинуватив новий уряд Киргизстану Рози Отунбаєвої. «Замість того, щоб своєчасно мобілізувати всі необхідні ресурси для локалізації конфлікту, представники тимчасового уряду роздають інтерв'ю з метою оббрехати мене й моїх рідних, звинувачуючи в причетності до заворушень на півдні», — заявив Бакієв.
Проте директор Інституту країн СНД в Бішкеку Олександр Князєв заявив у ефірі «Радіо «Комсомольська правда», що за нинішніми заворушеннями на півдні Киргизстану стоять прибічники поваленого президента Бакієва. «Якщо проаналізувати всі його прилюдні виступи одразу після втечі з Бішкека, то в них червоною ниткою проходять загрози розвитку саме міжнаціональних суперечностей, міжнаціональних конфліктів. І достатньо багато фактів, що говорять про безпосередню участь у організації його братів — Ахмада й Зеніша. Ні для кого не секрет, що Зеніш Бакієв практично повністю контролював увесь наркотрафік, що проходить через територію республіки. Є зв'язки з наркокримінальним світом і в суміжних державах, відповідно, тому їхня участь тут не береться під сумнів», — цитує російського експерта Радіо «Комсомольська правда».
Події, що відбуваються, зараз у центрі уваги світових ЗМІ. Багато хто задається питаннями, що призвело до нових зіткнень у цій колишній радянській республіці, і чому після двох революцій ця країна так і не може налагодити державні й демократичні інституції. На думку російського політика Володимира Мілова, турбулентність у Киргизстані — найбільш яскравий зовнішній прояв краху авторитарної системи управління на пострадянському просторі. «Схема проста. Сповзання в клановий авторитаризм — наростання суспільної незадоволеності й напруги — революція — повторне сповзання в клановий авторитаризм — новий виток незадоволеності й напруги — нова революція — паралельні процеси деградації суспільства, розростання корупції, соціально-економічній стагнації — сповзання в хаос. Не працюють уже ні авторитаризм, ні революція. Киргизстан нестримно перетворюється на failed state — державу, що не відбулася, де влада вже не може тримати ситуацію під контролем, потрібне зовнішнє керування», — відзначає Мілов у своєму блозі на Радіо «Эхо Москвы».
На думку російського політика, якщо Росії, Казахстану, Азербайджану, Білорусі вдається утримувати ситуацію коштом істотно більших ресурсів, якими вони володіють, а Україні, Грузії й Молдові вдається знайти в собі сили якось вирватися з порочного кола, відірвавшись од упливу домінуючих у пострадянському регіоні авторитарних тенденцій, то в Киргизстані, у якого немає ні достатніх ресурсів, ані сил одірватися від упливу авторитарних сусідів, стається хаос.
При цьому Мілов одзначив, що заради горезвісної «стабільності» Росія підтримувала обидва прогнилі корумповані режими в Киргизстані — і акаєвський, і бакієвський — і обидва рази провалилася, і зараз одчайдушно міркує — що ж робити?
На момент підготовки номера не було відомо, чим закінчилися вчора консультації секретарів Ради безпеки країн Організації договору з колективної безпеки (ОДКБ), що зібралися з метою визначення заходів реагування на ситуацію на півдні Киргизстану, де вже декілька днів продовжуються масові заворушення. Консультації скликано за ініціативою президента РФ, який зараз виконує обов'язки голови Ради колективної безпеки ОДКБ. Як очікується, головним питанням зустрічі, на яку запрошено представників Киргизії, стане прохання керівництва цієї країни про введення в охоплену етнічними зіткненнями Ошську область миротворчого контингенту. Нагадаємо, що в ОДКБ уходять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Не виключено, що одним з рішень цієї організації може стати відправка до Киргизстану миротворців.
Не слід забувати, що посилення етнічного насильства в Киргизстані відбувається в сотнях миль від американських і російських баз у цій центральноазіатській державі, але являє собою непрості стратегічні дилеми для обох країн. «Для Вашингтона Киргизстан є життєво важливим транзитним центром для військових поставок до Афганістану й основною альтернативою ризиковим поставкам з Пакистану. Держдепартамент у неділю закликав до швидкого відновлення миру й ладу, підтримавши зусилля ООН і ОБСЄ з пошуку рішення. Для Москви киргизька криза є випробуванням зусиль по роботі більшого впливу в регіоні, який до недавнього часу залишався полем геополітичної боротьби. Росія за останні роки неодноразово намагалася закрити американську базу, хоча майже десять років тому Кремль схвалив її створення», — пише американське видання The Wall Street Journal.
КОМЕНТАРI
«Важливо не використовувати міжетнічні протиріччя для посилення влади»
Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень:
— У даному випадку спрацювала напруженість у міжетнічних стосунках, яка раніше існувала між киргизькою і узбецькою громадами. 1990 року ситуація розгорталася за схожим сценарієм. Тоді, аби запобігти насильству, керівництво СРСР було змушено вводити війська у місто Ош. Зараз військ у киргизької влади практично немає, і ситуація не контролюються жодною із сторін, тому все врегулювати значно важче, ніж 20 років тому. За усіма критеріями у Киргизстані зараз відбувається громадянська війна — є велика кількість жертв, тривають інтенсивні бойові дії. І дуже складно шукати першопричини цієї війни. Якщо говорити загалом — У Киргизстані є міжетнічні конфлікти, також велику роль зіграв криміналітет, підтримка чи непідтримка скинутого президента (хоча більшість населення все ж підтримала тимчасовий уряд). Тобто, це цілий комплекс проблем. До певної міри ця ситуація була закладена ще за часів СРСР, мова про розподіл кордонів: узбецького населення опинилася в Киргизстані. Але це загальновідомий факт: далеко не завжди кордони прокладаються справедливо щодо етнічних груп.
Те, що тимчасовий уряд Киргизстану звернувся по допомогу до Росії, є визнанням місцевої влади, що вона неспроможна контролювати ситуацію. З другого боку — це остання надія на те, щоб зупинити ескалацію насильства. Зазвичай у цьому регіоні російський фактор розглядається як стабілізуючий, як панацея. Очевидно, що інтервенція в зону бойових дій є на порядку денному, і зрозуміло, що цю інтервенцію необхідно здійснити — або це будуть внутрішні сили, або міжнародний контингент. Оскільки ми розуміємо, що внутрішні сили слабкі і навряд чи спроможні врятувати ситуацію, то очевидно, що розрахунок йде на міжнародні сили. І першими мають бути сили ОДКБ, оскільки Киргизстан є членом цієї організації. Не в останню чергу при прийнятті рішення про інтервенцію враховуватиметься той факт, що інтервенти стикаються зі зростаючим невдоволенням населення. Думаю, це стримуватиме розростання широкомасштабної операції. У будь-якому разі це величезний виклик для державності Киргизстану. Якщо ситуацію не буде взято під контроль, а насильство розвиватиметься, ми будемо говорити про Киргизстан як про країну, що не відбулася.
Українській владі треба винести урок з цієї ситуації — не доводити народ до такого моменту, коли стається повна руйнація державних інституцій, коли намагаються підмінити демократію представницькою радою, коли робляться спроби сконцентрувати у своїх руках всі кошти, всі фінансові потоки, знищуючи опонентів. Усе це призводить до вибухів невдоволення, а результатом є громадянські війни. Я думаю, українська опозиція і влада, дивлячись на колишніх сусідів по радянському табору, мають зробити саме цей висновок. Інституції мають зберігатися, розвиватися, владна верхівка мусить припинити концентрувати усю повноту влади у своїх руках. І звичайно, важливо, аби усілякі міжетнічні протиріччя, які є в кожній країні, усілякі національні стереотипи не використовувалися для посилення влади.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США і Канаді:
— Незважаючи на те, що Киргизстан далеко від України, незважаючи на етнічні, національні, економічні обставини, киргизькі уроки важливі для України, оскільки вони показують, як легко роздмухувати конфлікт, побудований на етнічному принципі. Коли протиставляється якась одна етнічна сила чи група іншій, виникає конфлікт, який зазвичай втягує великі маси людей. А коли з'являються людські жертви, цей конфлікт надзвичайно важко загасити. У даному разі конфлікт у місті Ош може дестабілізувати державне життя в Киргизстані. Також я хочу відзначити, що ми не маємо правдивої та повної інформації щодо того, що там відбувається. Єдиний український канал показав демонстрацію узбецької діаспори в Києві. Мітингувальники розповідають, що в Киргизстані відбуваються страшні етнічні чистки і масові побоїща сімей, дітей, жінок з етнічного приводу. Мені здалося, що це правда. Конфлікт такого типу мав місце ще 20 років тому, і я пам'ятаю, як сюди приїжджали люди з тих регіонів і розповідали, що там коїлося. Не дай Боже такого, але ми можемо спроектувати киргизькі події на Крим і побачити, як легко можна викликати такі заворушення, які потім вимагають того, аби прибували війська з інших держав і допомагали у внутрішньому конфлікті. Це дуже серйозний урок для української влади. Особливо, коли на чолі Міністерства внутрішніх справ стоїть людина, яка заявляє, що кримські татари були справедливо покарані під час сталінського режиму — це дуже небезпечне явище. Такими заявами дуже просто розхитати ситуацію і спричинити провокації. Тож треба дуже серйозно ставитися до всього, що відбувається в Україні.
Довідка «Дня». Обидва народи — киргизи й узбеки — тюрки. Їхні мови подібні, оскільки відносяться до однієї мовної групи. І ті й інші сповідують іслам. У південних районах Киргизстану киргизи й узбеки живуть пліч-о-пліч уже впродовж декількох століть. Історично узбеки були фермерами й торговцями й жили у великих містах. Тоді як киргизи славилися як хороші пастухи й вели кочовий спосіб життя, будуючи тимчасове житло в горах. Спосіб життя обох народів кардинально змінився з приходом радянської влади в 1920-х роках. У рамках земельних реформ киргизів-кочівників переселили в села й міста, такі як Ош. Через деякий час було створено Радянські Республіки Киргизія й Узбекистан без урахування етнічних і географічних особливостей регіону. Таким чином, місто Ош з великою частиною узбецького населення опинилося на території Киргизії, а в Узбекистані є населені пункти з киргизькою більшістю. В Оші багато років етнічні узбеки домінували у сфері малого й середнього бізнесу, а киргизи обіймали всі державні посади. Експерти вважають, що початок міжетнічній ворожнечі поклали бідність і безробіття останніх років.
