Ласкаво просимо у світ мегатероризму!
Уважно прочитайте заяву терористів, які взяли на себе відповідальність за бойню в Мадриді. Під приціл «Аль-Каїди» потрапляють усі, від хрестоносців до євреїв, усі країни, які відправили війська не тільки до Іраку, а й до Афганістану. Іншими словами — вся Європа: не тільки Рим, Лондон чи Варшава, а й Париж із Берліном. Франція удостоїлася особливого засудження за заборону носіння мусульманських хусток у державних школах.
Європеєць, який вважає, що він у безпеці, оскільки він виступав проти повалення Саддама Хусейна — просто божевільний. Хоч би де ви були, ви не гарантовані від теракту. Будь-яка суспільна будівля, вокзальна платформа, тротуар можуть стати об’єктом для м’ясників-ісламістів. «Поїзд смерті», «чорний дим смерті», «вітер смерті» — похмурі метафори повсюдно супроводжують «Аль-Каїду». Вибухи в Мадриді, заявляють вони — це «відповідь на злочини, які ви коїте по всьому світу... в Іраку та Афганістані».
Маніпулюючи іспанськими виборами, тероризм одночасно проголошує своє «євангеліє» і втілює його у практику. Жахливим прикладом цього є з приголомшливою точністю вибраний день для теракту — 11 березня. Яке значення має те, що 201 загиблий і 1500 поранених були робітниками, що швидше за все вони були проти інтервенції до Іраку, як і близько 90% іспанців.
«Людський матеріал» не має цінності в очах терористів, які доводять силу своїх переконань та потужність своєї зброї, вбиваючи беззбройних, хоч би ким вони були, що б думали, й у що б вірили. Усі говорили — це було повторення: 11 березня 2004 року Європа пережила власне 11 вересня, знову відчула жах Манхеттена.
Тільки цього разу вбивці можуть заявляти про свою перемогу. Їм знадобилося три дні, щоб змінити думку народу. Народна партія Хосе Марії Аснара, яка, як очікувалося, мала перемогти на виборах, зазнала поразки. Кажуть: «Вона покарана!» Але ким? Який сенс у політичних кампаніях, мітингах, звітах, програмах і дебатах, якщо вибухи в переповнених вагонах поїздів здатні за кілька годин діаметрально змінити їх результат? Ця нищівна поразка, якої не провіщали жодні опитування, цілком пов’язана з катастрофою на вокзалі Аточа і жахом, який вона викликала. Як можуть тепер терористи не бути впевненими, що вони приймають усі рішення, що тероризм сьогодні сильніший за демократію? Якщо соціалісти, які прийшли до влади в Іспанії, виконають свою обіцянку (зроблену ще до теракту) вивести війська з Іраку, вони таким чином підтвердять найзаповітніше переконання вбивць: злочин виправдовує себе — і чим він жахливіший, тим ефективніший. «Ну, звісно, це не так», — заперечать любителі приймати бажане за дійсне: пан Аснар програв тому, що його союз із Джорджем Бушем не користувався популярністю в суспільстві.
Нісенітниця! Цей союз був не більш популярним за три дні до виборів, але Народну партію все ж вважали фаворитом, а її опоненти не сподівалися залучити багато голосів за рахунок своєї антивоєнної позиції. Без вибухів, без кривавої бойні крики «Аснар — убивця» звучали б безглуздо. Але мадридський «ground zero» викликав паніку в розумах і розбудив демагогів, готових перекласти відповідальність із хворої голови на здорову. Хіба не було вже недоумкуватих — ленінських «корисних ідіотів» — які охоче стверджували, що падіння «Веж-близнюків» організували Буш і ЦРУ?
Коли сотні людей уже загинуло, понад тисячу було поранено, а новий теракт міг статися в будь-який час, пан Аснар дійсно не зумів усе зрозуміти, дізнатися і в усьому розібратися за 24 години. Чи можна звинувачувати главу уряду за те, що він не Бог? Чи можна уявити, що він, в дусі Макіавеллі, розробив підступний план, щоб ввести в оману свій народ, не помиляючись сам, немов якийсь усезнаючий диявол, що тримає в руках нитки змови, такої ж масштабної, як і абсурдної? Припиніть це безглуздя.
Після цієї трагедії Європа повинна виробити для себе одне правило, одне-єдине тверде правило. У разі ще одного «захоплення виборів у заручники» голосування слід негайно відкласти. І правителям, і підданим потрібно дати час, щоб оговтатися. Їм слід дати можливість проаналізувати й подолати жах того, що сталося, його причини й наслідки, «охолонути», щоб проголосувати свідомо. Дайте народу, раптово скиненому в глибини пекла, передих у два тижні чи місяць, щоб він міг дійсно як суверен використати свої суверенні повноваження!
Одразу ж після того, що сталося, через страх кинути виклик справжньому винуватцю, в Іспанії знайшли винуватця віртуального. Осаму бен Ладена замінив пан Аснар. Магічний трюк — екзорцизм на практиці. Не маючи можливості добратися до того, хто справді стоїть за злочином, деякі виборці знаходять уявного винуватця і вирішують своїм голосуванням символічно вбити главу уряду власної країни.
Фокусники повстають проти шантажистів, втішлива ворожба у мріях бачить себе всесвітньою антитерористичною операцією. Плакати, виставлені на фоні свічок, запалених у пам’ять жертв, проклинали демонів: дрібними буквами — баскських терористів з ЕТА, потім «бен Ладена»; більшим шрифтом — «Буша», і, нарешті, величезними буквами — «Аснара». Світ перевернувся.
«Анітрохи», заперечують наївні люди або ті, хто удає наївних: уряд консерваторів погубив себе власноруч, приховавши правду і вказавши на ЕТА замість «Аль-Каїди». Що за жалюгідне алібі! Ледь почувши новину про теракт, буквально всі іспанці — в тому числі й переможець-соціаліст Хосе Луїс Родрігес Сапатеро — з огляду на спогади про криваві події останніх 20 років, були схильні дотримуватися версії про ЕТА. Протягом 48 годин поліція, розвідслужба, преса й міністри переглянули свої початкові припущення. Йдучи до урн для голосування, виборці вже знали все, що було на той момент відомо, а іспанська демократія та її інститути спрацювали як слід.
Але дехто з протестуючих усе ще поширював брехливу байку про «державну брехню», і багато виборців, чудово обізнані, передумали й вирішили без жалю поступитися шантажу з боку вбивць своїх співгромадян. За хвилиною мовчання була ніч вшановування переможців на виборах. Що за коротка пам’ять! «Аль-Каїда» — ой, вибачте, «арабський опір», як висловився представник «Батасуна/ЕТА» — провела власну виборчу кампанію, залишивши гору трупів, і результати голосування виправдали її диктат. Подобається нам це чи ні, «ласкаво просимо у світ мегатероризму!»
Настав час приймати рішення. Або Європа об’єднається для відсічі творцям Апокаліпсиса, подібно до Тоні Блера, або вона стане в позу опонента Сполучених Штатів, подібно до псевдо-«табору Миру», очолюваного Жаком Шираком, Володимиром Путіним та Герхардом Шредером, який коливається. Гасло «Хай живе смерть», яке декламують ісламістські легіони, свідчить, що правда на боці Тоні Блера. Але жах, який вони поширюють, отруюючи громадян Європи, загрожує перерости на капітуляцію за капітуляцією.
Рим, Париж, Афіни, Варшава, Берлін...? Не запитуйте, хто наступний! «Не запитуй ніколи, по кому дзвін: він дзвонить по тобі», — ці слова Джона Донна, поета XVIII століття, цитував, борючись проти Франко, Ернест Хемінгуей. Найманці бен Ладена черпають натхнення в іспанського фашиста Мілана Астре: «Ви хочете життя, ми хочемо смерті». Чи зможе пан Сапатеро промовляти голосом Мігеля де Унамуно, незалежного мислителя з Саламанки, який засудив «некрофільський заклик» генерала-фашиста, і піднятися проти сьогоднішніх убивць- нігілістів? Запобігти катастрофі ніколи не пізно.
