Малійський розкол

Бойовики «Національного руху за визволення Азаваду» (НРВА) проголосили незалежність регіону Азавад — історичної батьківщини туарезьких племен, повідомляє «Франс Прес». «Ми офіційно проголошуємо незалежність Азаваду з сьогоднішнього дня», — цитує агенція Мусу Аг Аттахера. За словами Аттахера, нова держава визнає існуючі кордони сусідніх держав. «Ми щойно завершили дуже важливу битву за визволення...» — додав представник НРВА.

Аттахер також засудив напад на персонал консульства Алжиру в малійському місті Гао, в результаті якого сім працівників дипломатичного представництва, в тому числі консул Алжиру, були вивезені в невідомому напрямку. Раніше повідомлялося, що озброєні ісламісти в четвер захопили алжирське консульство в місті Гао, зняли з будівлі державний прапор Алжиру й підняли прапор салафітів (найбільш консервативної течії в ісламі). 31 березня до Гао ввійшли бунтівні племена туарегів і нечисленний загін ісламістського угруповання «Ансар Ад-Дін» («Захисники віри»). Тим часом прес-секретар «Національного руху за визволення Азаваду» Хама Аг Сід Ахмед запевняє, що НРВА ніяк не пов’язане з «Ансар Ад-Дін». Після військового перевороту в Малі 22 березня на півночі країни активізувалися повсталі племена туарегів, які з часу отримання країною незалежності 1960 року так і не були інтегровані до національного співтовариства. Зараз туареги контролюють великі міста Тімбукту, Гао та Кидаль, що розташовані на півночі країни в регіоні Азавад — історичній батьківщині туарезьких племен.

Лідер військової хунти, яка прийшла до влади в Малі, капітан Амаду Саного 30 березня заявив, що ситуація на охопленій повстанням туарегів півночі країни «критична» і закликав іноземні держави надати його країні військову допомогу.

Ще за часів громадянської війни в Лівії чимло експертів висловлювали побоювання, що конфлікт на півночі Африки обов’язково негативно відгукнеться в центральній частині континенту. Так і сталося. У Малі повсталі туареги відвоювали в урядових військ понад половину території й готуються проголосити нову державу. Цікаво, що цей народ пустелі ніколи не визнавав як колоніальних кордонів, так і кордонів незалежних держав. Туареги, народ групи берберів (самоназва — імощаг, імошаг), живуть, окрім Малі, також у Нігері, Буркіна-Фасо, Марокко, Алжирі й Лівії. Їхня чисельність становить приблизно 5,5 млн осіб.

У середні століття туареги створили систему транссахарської торгівлі, що існує досі, й контрабандні, підконтрольні лише їм, торговельні шляхи. Для торгівлі туареги використовують свої племінні мережі, що мають складну ієрархічну структуру. Вони стали прообразом для народу фріменів у епічній серії американського письменника-фантаста Френка Герберта «Дюна».

Незважаючи на те, що з расового погляду туареги є нащадками берберів-зенага (європеоїдна раса), вони змішалися з арабами й неграми, ввібравши також їхню культуру, породивши абсолютно відмінну, пізнавану культурну матрицю. Хоча туареги — мусульмани-суніти, вони одружуються лише один раз, туарегські жінки не закривають обличчя і їх шанують у суспільстві, в ньому не поширюється політичний іслам. Дівчатка з раннього віку вчаться читати й писати, а чоловікові дозволено бути безграмотним. При цьому у туарегів існує особливе «жіноче» письмо тіфінаг, що походить від древнього лівійського письма. Воно передається від матері до дочки. Чоловіки користуються арабським алфавітом, та й то щоб писати записки й робити написи на горщиках.

Туареги користувалися заступництвом Муамара Каддафі. Через два роки після приходу до влади лівійський капітан-полковник створив з туарегів свого роду іноземний легіон, що підпорядковувався йому особисто. Цей підрозділ воїнів-торговців Каддафі відправляв воювати до інших держав: Малі, Лівану, Чаду. Крім того, тодішній лівійський лідер був захисником і гарантом торговельних привілеїв для туарегів в інших країнах, передусім Малі й Нігері. Немає нічого дивного в тому, що туареги виступили на захист Каддафі. Проте частина воювала й за повстанців у Західних Горах, де живуть близькі до туарегів бербери.

Не дивно, що озброєні досить сучасною зброєю, отриманою в Лівії, маючи добре підготовлений як рядовий, так і офіцерський склад, туареги легко розгромили армію Малі. І річ тут не в застарілому озброєнні останньої, а в її вкрай низькому бойовому дусі.

Дійшовши до кордонів своїх етнічних територій на півночі Малі, туареги-сепаратисти далі не рушили. Як заявив агентству РІА «Новости» прес-секретар «Національного руху за визволення Азаваду» (НДОА) Сід Ахмед: «Ми не претендуємо на Бамако (столиця Малі. — Авт.). Наша мета — це винятково територія Азаваду. Ми залишимося в наших кордонах, продовжимо контролювати регіони Кідаль, Гао і Тімбукту». Зауважимо, що Азавад (Земля вільних туарегів) — традиційна назва одного з регіонів проживання туарегів, умовні кордони якого поширюються на північно-східну частину Малі, південний схід Алжиру, захід Нігеру, північ Буркіна-Фасо й захід Лівії. Як бачимо, йдеться про створення держави на території щонайменше п’яти наявних.

Під владою повстанців опинилася величезна територія (що дорівнює двом Німеччинам). Владу в цьому просторі ділитимуть декілька угруповань: найбільші з них — уже згадане НДОА, ісламістська «Ансар ад-Дін» (Захисники віри), яку очолює шейх Ійяд аг-Галі, і найнепримиренніша — «Аль-Каїда в країнах ісламського Магрібу» (АКІМ). Є побоювання, що вже скоро в районах, де встановиться влада «Ансар ад-Дін» і АКІМ, можуть з’явитися табори підготовки ісламських терористів. Проте це не означає відсутності протиріч між угрупованнями туарегів.

У своєму інтерв’ю РІА «Новости» Сід Ахмед зазначив, що «повсталі в Малі туареги мають у своєму розпорядженні незначні кошти й побоюються панування в регіоні Сахель (тропічній савані в Африці, що є своєрідним переходом між північною Сахарою та південними родючішими землями. — Авт.) терористів «Аль-Каїди» в країнах ісламського Магрібу», котрі добре оснащені за рахунок викупів за викрадених і завдяки підтримці наркобаронів».

За словами прес-секретаря, НДОА було створене 15 листопада минулого року й складається з туарегів, що дезертирують з армії, прибічників давнього борця з владою Ібрагіма Бахангі з молодої туарегської еліти, що розмовляє французькою, англійською й арабською мовами. Крім того, в їхніх лавах є бойовики, котрі діяли в Малі в 1990-х роках, а потім перебралися до Лівії й вимушені були покинути країну 2011 року під час громадянської війни. Він стверджує, що НДОА ніяк не пов’язане з ісламістським угрупованням «Ансар ад-Дін», до якого входить кілька десятків туарегів. «Ми поки не знаємо справжніх цілей цього угруповання. Ми побоюємося, що воно може стати містком для терористичних груп «Аль-Каїди» в країнах ісламського Магрібу», якщо ми протягом кількох тижнів не повернемо контроль над тим, хто їх підтримує (туарегами)... Групи «Аль-Каїди в країнах ісламського Магрібу» дуже добре оснащені, в них величезні кошти... Сьогодні пожежа може перекинутися на весь регіон, і терористи можуть скористатися ситуацією, якщо міжнародне співтовариство не підтримає рішення визнати територію Азаваду».

Хотілося б зауважити, що загострення ситуації в Малі, а можливо й у сусідніх країнах, цілком імовірно пов’язані з відкриттям у цій частині пустелі значних нафтових родовищ. Крім того, Малі, зокрема і її північна частина, вельми багата на корисні копалини. З них поки ведеться видобуток золота та залізної руди. Місцева еліта відчула смак володіння ними й, відповідно, отримання досить великого прибутку.

Бажання міжнародних терористів отримати разом з Єменом і Сомалі ще одну базу для підготовки бойовиків збігається з сепаратистськими прагненнями вождів туарегів. Проте останні аж ніяк не мають палкого бажання потрапляти в залежність від лідерів міжнародного терору, оскільки це неминуче спричинить дії у відповідь з боку США та європейських країн. Та й узагалі, практика співпраці з терористами найчастіше призводить до таких проблем, що їх складно розв’язати. Прикладом може бути Пакистан. Його військове керівництво до певної міри заохочувало організації ісламізму, а також афганських талібів як інструмент боротьби з Індією та СРСР у період афганської, а потім чеченської війни. А тепер у Ісламабаді не знають, як з терористичними організаціями впоратися. Вибухи в пакистанських містах починають лунати, щойно влада хоч якось намагається взяти терористів під контроль.

А тепер уявімо малонаселену пустелю, яку навіть суто фізично досить важко контролювати. Тому як сусідні країни, так і західні, передусім Франція, поки лише вимагають від військової влади Малі відновлення конституційного порядку. Напевно, чекають розвитку подій і прояснення обстановки.