«М’яка революція Тетчер»,

«Я маю намір зробити для вас тільки одне — постаратися допомогти вам бути більш вільними, щоб ви самі могли щось звершити для себе».

«Найбільшим ресурсом є людина. Державі треба лише створити основу для розквіту таланту людей».

«Капіталізм може працювати якнайкраще за умови незначного обтяження приватних осіб і бізнесу податками й державним регулюванням».

«Ми мусимо принципово відкидати поняття «соціальної» справедливості, яка нищить справедливість істинну».

(М.Тетчер)

4 травня 1979 р. «у Британії та Європі закінчився патріархат, чоловіча монополія на владу й почалася ера урядового матріархату», казали англійці, коли королева доручила М.Тетчер формування уряду. Прем’єрка говорила, що вибори «мусили визначити майбутнє країни, котра загубила себе». Перша її обіцянка — зниження інфляції шляхом скорочення витрат на «бюрократію» й «апарат». «Інфляція завдає найбільшого збитку старезним, бідним і людям зі незначними заощадженнями», — наголосила вона. При цьому видатки на оборону й охорону здоров’я залишилися недоторканними.

У своїй економічній політиці Тетчер спиралася на теорію монетаризму, в якій головну роль у економічних відносинах відіграє кількість грошей в обігу, впливаючи на ціни, зайнятість і доходи. М.Фрідмен (США), теоретик монетаризму, в «Капіталізмі й свободі» писав: «Ринкова економіка — стійка система з властивостями саморегулювання й відновлення; є межі тієї користі, яку держава може принести економіці, проте немає майже ніяких меж тієї шкоди, яку вона може заподіяти». Рецепт: уряд менше втручається в економіку, менше грошей витрачає, менше їх друкує, грошова маса скорочується.

1974-го задля боротьби з інфляцією К.Джозеф, А.Шерман і М.Тетчер заснували Центр перспективних досліджень, який на основі монетаризму виробив політику неоконсерватизму (згодом названу тетчеризмом). «Монетаризм» прем’єрка не вживала, використовуючи вислів «демократія власників»; а систему, в якій «кожному бажала стати капіталістом, щоб кожна людина мала належну їй власність», — «народним капіталізмом». Тетчеризм — це: жорсткий контроль над масою грошей для приборкання інфляції та видатками з метою їхнього скорочення, культ індивідуалізму й заперечення колективізму, зведення до мінімуму втручання держави в економічну діяльність, зниження прямого оподаткування, свобода підприємництва. Дозволити людям усе, що їм до душі, «за умови, що трудова діяльність не буде ставити під загрозу здоров’я й життя людей, що вироблені товари безпечні для людей і відповідають їхнім розумним потребам, за умови заохочення конкуренції й ліквідації монополій в будь-якій галузі».

У січні 1982 р. безробіття наблизилося до 3 млн чоловік. Уряд схвалив програму навчання молоді на 400 тисяч осіб на рік і програму передчасного виходу на пенсію. Заохочувалося розширення кількості робочих місць за рахунок переводу частини робітників на неповний робочий день чи тиждень. 1979-го на запитання, яка партія має кращого лідера, Консервативну партію назвали 35% опитаних, 1983-го — 55%.

Створення суспільства «народного капіталізму» пов’язане з другим терміном прем’єрства Тетчер. Свою перемогу на виборах 9 червня 1983р. назвала «відмовою англійського народу від соціалізму». «Соціалізм прийшов не від народу, це — доктрина інтелектуалів, які були настільки зарозумілими, що вважали за можливе планувати життя кожного».

Тетчер, віддаючи перевагу індивідуалізму над колективізмом, відстоювала ідею й особистої незалежності людини: «Пташка в клітці має соціальне забезпечення. Вона сита й живе в теплі. Та яка з цього користь, як вона не може вилетіти й зажити своїм власним життям?»

1984-го розпочався наймасовіший продаж акцій державних компаній. Акції British Telecom придбало 2 млн людей. 1987 року вперше кількість власників акцій перевищила кількість членів профспілок. А через два роки кількість держателів акцій у Великобританії становила 12 млн осіб. Ця «суттєва перекачка багатства» отримала назву «м’яка революція».

Тетчер, віддаючи перевагу індивідуалізму над колективізмом, відстоювала ідею й особистої незалежності людини: «Пташка в клітці має соціальне забезпечення. Вона сита й живе в теплі. Та яка з цього користь, як вона не може вилетіти й зажити своїм власним життям?». На заклик уряду понад один млн осіб викупили свої житла в муніципалітетів. Кількість домовласників Великобританії серед промислово розвинутих країн стала найбільшою.

Депутат парламенту згадував, що була одна річ, яка вражала в Маргарет, — «це її постійна жага добиватися правди, готовність змінити свою думку. Вона поєднувала в собі передбачливість і радикалізм; в неї було загальне бачення, відчуття напряму». Сама Тетчер пояснювала: «Я не прибічниця консенсусу й не прагматик. Я — політик переконань. І я вірю в політику переконання: в цьому полягає моя робота — висунути ідеї, в які я вірю, й намагатися переконати людей погодитися зі мною». А ось думка міністра її кабінету міністрів: «При всьому прагненні до лідерства й несхильності до компромісу, була до кінчиків пальців прибічницею конституціоналізму й глибоко вірила в кабінетне правління. На відміну від президента Америки, який має право ігнорувати Кабінет, жоден із членів якого, крім віце-президента, не обирається загальними зборами, британський прем’єр-міністр є primus inter pares (лат. — перший серед рівних), і нерідко опинялася в меншості, приймала це з різним ступенем ентузіазму та ніколи не заперечувала права своїх колег відмовитися піти назустріч її бажанням».

Ідея підтримки малого бізнесу не належить авторству Тетчер. Ще в 20-ті роки ХХ ст. консерваторів цікавила «демократія власників». Та втілити в життя вдалося лише їй ! І якщо британці не перетворилися в суспільство, омріяне попередниками, — повністю охоплене «підприємницькою культурою», то об’єднало представників різних суспільних верств у новий середній клас.

Запорукою перемог прем’єрки була й її освіта. Потрапити до еліти в Британії було практично неможливо без навчання в Оксбріджі: Оксфорді чи Кембріджі. Меггі обрала «інкубатор політики — Оксфорд — «найпрекрасніше, що є в Англії», за О.Вайльдом. Вступ до Саммервіль-коледжу (одного з чотирьох на той час жіночих; там вчилася й Індіра Ганді) передбачав випробування з латини. Вступниця її в школі не вчила, та за кілька місяців опанувала необхідне й склала іспит на «відмінно». Тоді Оксфордський союз консерваторів до своїх лав жінок не брав, а Консервативна асоціація Оксфордського університету відчинила двері перед М. Робертс (1946-го очолить її). Зі ступенем бакалавра наук другого класу в галузі хімії та обравши політику, Меггі вчиться ще на юриста зі спеціалізацією «податкове право». 1959 року завдяки й юридичній освіті, що високо цінувалася в середніх і вищих прошарках суспільства округу, від якого балотувалася, Тетчер потрапить до парламенту, а звідти — й у велику політику. «Політії» навчали в університеті. Відкрита ще Аристотелем модель правової держави — «поміркованої демократії» — поєднувала елементи демократії й олігархії, яких захищав від деградації в тиранію великий середній клас. Той, за Евріпідом, «рятує держави», бо не настільки бідний, щоб деградувати, й не настільки багатий, щоб стати клікою. Він врівноваж ує вплив, що виникає від престижу, освіти, багатства, походження, становища та переваг, які гарантує більшість, забезпечуючи тим самим державі стабільність.

Тетчер була переконана й у економічному потенціалі основи середнього класу — малому бізнесі: його ініціативі, гнучкості, здатності до швидкого переоснащення. За її правління кількість підприємств, де працювало від одного до десяти робітників в обробній промисловості, збільшилося майже вдвічі. Кількість підприємств, на яких працювало від 500 до 1000 робітників, скоротилася більш як на третину, і майже вдвічі — де працювало понад 1000 осіб.

Тетчеризм не передбачав повного фінансування соціальних програм. 1981-го дотації університетам скоротили на 18%, і три тисячі посад скасували у вишах. Прем’єрку було висунуто на здобуття почесного ступеня доктора Оксфорду (її кандидатуру Комітет з присвоєння почесних звань розглядав уже двічі за чотири роки). «За» — 30%. Здобувачку вважали реакційно налаштованим політиком ще й за те, що торі були проти субсидій сім’ям для отримання дітьми освіти. Це — вперше після війни, коли прем’єр-міністрові відмовили в присвоєнні почесного звання. «Якщо вони не хочуть присвоїти мені почесний ступінь, тоді я — остання, хто хотів би його здобути», — її слова.

Збереження незалежності Британії — ціль Тетчер у відносинах із ЄС. Головним є «добровільне й ефективне співробітництво між незалежними суверенними державами. Цінувати своє національне обличчя не менше, ніж наші європейські зусилля. Зиски економічні, що очікуються від введення євро, або не існують, або незначні, або можуть бути отримані іншими засобами. Велика Британія несе значно відчутніші економічні втрати від введення євро, ніж будь-яка інша європейська держава. Великій Британії не слід допускати навіть можливості відмови від фунта*. Центрального банку (ЄЕС. — Авт.) не буде, доки я жива», — позиція «дуаєна корпусу політичних керівників Заходу». Її титул «залізна» звучав уже на французький манір — La Dame de Fer. Франція й Німеччина були ініціаторами швидких темпів інтеграції в ЄС.

Завжди «залізна». На вмовляння змінити курс через падіння популярності, за підсумками соцопитувань, відповіла: «Я знаю тільки одне опитування суспільної думки — вибори, й вони показують, що мою політику схвалюють англійці». За правління Тетчер зросли: ефективність використання основного капіталу; на 2,5% щорічно — продуктивність праці (вищі лише в Японії); кількість громадян, статки яких перевищили 1 млн фунтів, з 5 до 15 тисяч; середній дохід на душу населення в реальному вирахуванні — на 23%. Перша серед рівних, яка піднесла Британію з другої десятки на шосте місце у світі за розмірами валового національного продукту на душу населення; казала, що, на відміну від соціалізму, тетчеризм ставить на перше місце віру в релігію та «людську природу». «Бог і моє право» — девіз Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Американська служба соціальних опитувань Gellap запитала англійців: що краще — щоб уряд створив можливості кожному просунутися вперед завдяки власним здібностям (тетчеризм) чи гарантії роботи й пристойного життя. За останнє висловилося 65% опитаних.

22 листопада 1990 року прем’єрка зателефонувала королеві Єлизаветі ІІ, а за кілька днів у Букінгемському палаці офіційно вручила прохання про відставку.

2002 року баронеса Тетчер у власній науковій праці «Мистецтво управління державою» не лишила поза увагою й Україну: «Важливо, з точки зору інтересів Заходу, й майбутнє України. Повільніше в порівнянні з Росією просування України шляхом економічної реформи в перші роки її незалежності ставить під питання навіть не перспективи країни, а її виживання. Фактично відбувається народження України, яка визнає історичні зв’язки зі східним сусідом, однак орієнтується на Захід. Україна — велика й потенційно багата, щоб претендувати на центральну роль у Східній Європі. Це має дуже велике значення для західних країн».

Леді-легенда епілогу надала ймення місцини, де 15 червня 1215 р. між королем Іоанном Безземельним і баронами (повсталими аристократами, які вимагали правління на основі закону, а не сили) виникли «Статті баронів» (згодом «Велика хартія вольностей»), Раннімед. У останніх рядках своєї книжки Найвпливовіша Жінка ХХ століття зазначила: «Для того, щоб свобода прижилася, необхідна критична маса людей, які розуміють, що це таке, лише звичаї й світогляд роблять свободу стійкою. Кожна людина мусить бути особистістю, індивідуальністю. Індивідуалізм викликає зливу критики й сприймається як синонім егоїзму, я успішно розвінчала це. Джерело прогресу слід шукати в індивідуальному. Обмеження влади та її підзвітність, верховенство правосуддя над силою, абсолютна моральна цінність кожної окремої людини, яку уряд мусить поважати, — ці принципи стали справді невід’ємною частиною політичної культури англомовних народів. Вони є основою цивілізованого управління державою. Вони — наш неоціненний дар усьому світові».

* Член ЄЕС із 1973 р., Великобританія з 1990-го — член створеної 1979 р. Європейської валютної системи (країни-учасниці утримували курси своїх національних валют у певних межах), та 01.01.1999 р. у зону євро (спільна валюта 17 із 27 країн-членів ЄС. Перехід до євро передбачав жорсткі критерії ознак подібності щодо економічних показників (бюджетний дефіцит — не більш ніж 3% ВВП, державний борг — не більш ніж 60% ВВП та ін.)) не увійшла. Європейський центральний банк (Франкфурт-на-Майні) підтримує цінову стабільність і проводить монетарну політику по всій території єврозони. Власна національна валюта Великобританії — фунт стерлінгів — третя у світі резервна валюта після долара та євро.