Невирішені проблеми Європи

Статистика засвідчує: кількість біженців у світі минулого року збільшилась приблизно на 800 тисяч осіб. У 2013 році найбільшою групою мігрантів стали вихідці з країн Азії, з яких орієнтовно 19 мільйонів проживає в Європі. Це спонукало до більш жорсткого контролю від емігрантських служб. «Небажаних гостей», які приїжджають у Європу своїм ходом, у кращому випадку селять у так звані «гетто», у гіршому — відправляють назад. Німеччина наразі — одна з найбільш привабливих країн Європи для мігрантів. Згідно з даними ООН, тут проживає найбільше число мігрантів в Європі — 9,8 мільйона осіб, переважно з країн Африки та Азії.

ТРУДОВА МІГРАЦІЯ ЧИ СОЦІАЛЬНИЙ ПАКЕТ?

Проблема польських та українських мігрантів у Німеччині постає не так гостро, як вихідців із Азії чи Африки. Це переважно люди трудового віку, жінки та діти. Одна з головних причин, які змушують людей виїжджати зі своїх країн, — соціально-економічна нестабільність і постійні війни. Європейці переживають, що разом із мігрантами до них прийдуть такі ж нестабільність і криза. Мігранти шукають місце, де вони зможуть себе відчути більш-менш у безпеці; європейці ж упевнені, що мігранти їдуть у Німеччину лише за соціальними пакетами для безробітних. Власне, про це в Німеччині існує навіть анекдот: «Приїхав турист у Німеччину, ходить вулицями й тішиться тим, що там так гарно та прибрано. Йому дуже сподобалась країна, й він вирішив подякувати за це німцям. Підходить до одного, починає дякувати, а той відповідає: «Я не німець, я — араб». Той знизав плечима й пішов далі, підходить до іншого та знов починає дякувати. Йому у відповідь: «Я не німець, я — турок». Підходить до третього, знову починає дякувати, але той відповідає: «Я не німець, я — азіат». — «То де ж німці?» — запитує турист. «Працюють», — відповідають йому».

На думку Войчеха Шиманського, радіокореспондента, зараз у поляків у Німеччині немає проблем. «Вони працюють на таких самих роботах, отримують такі самі гроші й такий же соціальний пакет. За два останні роки ситуація значно покращилась, я не можу сказати, що полякам жити погано», — каже він. Його підтримує колега, телевізійний кореспондент Марчін Антошевич. «Проблеми завжди будуть. Так само, як і зараз у Польщі та в Німеччині. Але це абсолютно інші проблеми. Подивіться на нашу країну, якою вона стала за ці кілька років, — це величезний прогрес», — каже він.

Українці, які мешкають на території Німеччини мають свою думку. З одного боку, вони упевнені у тому, що переважна більшість людей просто не може асимілюватись, а через це вони відчувають себе тут непотрібними. Причому, такі самі відчуття виникають в них і в Україні. Але, Остап, перекладач з Гамбургу зауважує: «Тут складно асимілюватись через ставлення самих німців. Так, ми маємо роботу, домівки, але все одно це нічого не міняє — ми тут є чужими».

НА МЕНТАЛЬНОМУ РІВНІ

До азіатів та африканців тут ставлення ще більш різке. Відторгнення відбувається на самому початку, коли люди пересікають кордон. Праві вимагають посиленого режиму в країні; а ліві та соціалісти — дотримання прав людини та однакового простору для діяльності як людей із паспортами, так і без них, незалежно від національності та кольору шкіри. Ці дві частини суспільства поки ще є рівноцінними (один із найбільш популярних блогерів Німеччини — Маркус Беккедал (RE:member) зазначає: «Їхня аудиторія в мережі складає десь по 40 тисяч переглядів на день»), і дуже часто невдоволення виливається в мітинги та демонстрації, які разом із іншими соціальними проблемами створюють громадський протестний рух. Причому, традиція та тяглість до проведення мирних революцій у німців відбувається ще з кінця минулого століття.

«Протести відбуваються майже щодня. На вулиці виходять тисячі німців. Але це здебільшого невеликі демонстрації в одну-дві тисячу осіб. Великих мітингів значно менше», — розповідає молодий німець Штефан. Лише під час перебування кореспондента «Дня» в країні (з 14 по 18 жовтня) стала свідком двох акцій. Перша — акція анархістів, які протестували проти капіталістичної неоліберальної політики Меркель, Обами та Путіна. Друга — акція «лівих» на підтримку вихідців із Африки та Середньої Азії. Вони скандували слогани часів падіння Берлінської стіни («Стіна має впасти!») та закликали до рівних прав людей без паспортів.

Останній мітинг виник за принципом флеш-мобу. Оголошення про демонстрацію з’явилося в Інтернеті за кілька годин до початку. Активісти дізналися всю інформацію з соціальних мереж. Причина мітингу — питання наметового містечка переселенців із Афганістану, Іраку, африканських країн, яке було організовано в Кройсбергу (районі Берліна). Орієнтовно 50 осіб два тижні тому прийшли сюди пішки з вимогами звернути на них увагу та домогтися від міграційного відомства підтвердження права на притулок. Розгляд прохань деяких із них тягнеться вже кілька років. Біженці оголосили голодування. Акція продовжилася на площі перед Бранденбурзькими воротами. І тільки 18 жовтня активісти припинили голодування. Під час перемовин соціал-демократи запропонували підтримати біженців, їх такий сценарій влаштував.

Та переговори з соціал-демократами питання мігрантів не вирішать. А через це щоразу з’являються нові прецеденти для обговорення. Зокрема, варто приділити увагу минулим виборам. Із двох новостворених партій одна може цілком вийти в праве русло й стати шостою політичною партією правих поглядів.

Зараз партію «Альтернатива для Німеччини» (4,7%) сприймають по-різному: праві називають її популістською, а ліві — консервативною. На думку політичних експертів від Federal Agency for Civic Education, вона не набрала достатню кількість голосів через те, що не мала харизматичного лідера. Проте, якщо партія за цей час зможе попрацювати над собою, то  має непогані шанси на наступних виборах. Із цим погоджується й соціолог, керівник проектів із аналізу ринку, громадської думки та соціальних досліджень Forsa, доктор Петер Матушек. За його словами, партія «Альтернативи» не виникла просто так. Це — ті люди, які у свій час відкололися від інших, вже існуючих партій. Їхня аудиторія — німці, зокрема чоловіки старші за 50, які мають свій середній бізнес і хорошу освіту. Загалом партія пропагує ідеї, альтернативні стратегії ЄС, — повернення національної валюти — марки — та відновлення власної незалежної економіки. На їхню думку, спільна валюта з Європою лише заважає розвитку Німеччини й дестабілізує економіку (подібні думки зараз активно розвиваються й у Франції).

КОЛИ МОВЧИТЬ МЕДІА, ГОВОРИТЬ МИСТЕЦТВО

Гучною справою було масове вбивство вихідців із арабських країн 13 років тому. Тоді поліція зробила щодо цього такий висновок — розборки між групами мігрантів, проте два роки тому виявилося, що вбивство скоїли радикальні праві. Тоді, 13 років тому, 9 вересня 2000 року, від восьми пострілів із двох пістолетів померли — власник квіткового кіоску в Нюрнберзі, виходець із Туреччини Енвер Шимшек (плакат у Кройсбергу із його обличчям й досі нагадує про це). Коли його застрелили, йому було 38 років. Через рік, у квітні, двома пострілами в голову застрелили 49-річного Абдуррахіма Езюдору, а в червні 2001-го — 31-річного Сюлеймана Ташкепрю в Гамбурзі. Усі вони мали невеликий бізнес, пов’язаний, зокрема, із продуктами харчування. Такі вбивства відбувалися ще протягом наступних років. Справу почали розглядати лише  цього року, й, скоріше за все, справу буде продовжено ще й наступного,  2014 року.

«Я не можу сказати, що подібні вбивства та насильство — це масове явище, ні, але приклади є. У нас дуже часто замовчуються подібні справи, бо про це не прийнято говорити», — розповідає Штефан. І це попри те, що «політично-соціальна рана» ще не загоїлась, а в середній школі діти вивчають щоденники Анни Франк.

Цікаво, що в Кройсбергу було засновано перше мультикультурне радіо, або, як його ще називають, «мульті-культі». Воно переважно працює в он-лайн, у ефір виходить тільки зранку та ввечері. Формат здебільшого музичний — це world music. Не можна сказати, що радіо дуже популярне, але й особливої реклами власної радіостанції вони не роблять, працюють здебільшого на волонтерських засадах. Тобто, по суті, проблеми мігрантів, не розкриті, навіть, на профільному радіо, яке здавалось би, мало цим займатись.

Але німецьке сучасне мистецтво не мовчить. Так, фільм української режисера-мігрантки (що є символічно) Дарини Онищенко «Істальгія» (2012 року) має два фінали: європейський та український. У європейському редагуванні фільму фінал полягає якраз у темі мультикультурності — жінка-мусульманка скидає з себе хустинку, й це символізує її звільнення від її рідної культури.

Інший приклад — від німецьких драматургів Єнса Гільє та Нуркана Ерпулата (так само не етнічного німця) — «Шалена кров». Прем’єра вистави минулого року відбулася в Україні на театральному фестивалі «Драма.ua». Сюжет драми так само описує ситуацію мігрантів-арабів і так само, як і в фільмі, дівчина показово знімає платок. Таким чином, режисери кажуть про вивільнення людей зі складних обставин.

У ПОШУКАХ МИРУ

Цілком можливо, що проблема мігрантів скоро зможе загостритися ще більше і призвести до радикальних дій. В першу чергу через те, що велика економіка Німеччини не завжди може реагувати на світові коливання та внутрішні проблеми. По-друге, через те, що ці внутрішні проблеми ніким не обговорені та не вирішені. Але цей діалог і це рішення мають бути не тільки рішенням однієї країни. Це глобальна проблема, яка потребує уваги кожного. Адже, «світове переселення народів», якщо його можна так охрестити, відбувається не тому, що люди раптом вирішили жити в іншому місці. Переїхати з рідного краю на невідому землю — рішення, яке вартує життя, — й мільйони мігрантів це доводять власним прикладом.

Жорстокість із боку міграційної служби пов’язана З політикою Європейського Союзу загалом. Але справа навіть не в ЄС, німцях, французах, ромах, греках чи угорцях. Сьогодні справді є ризик поширення радикальних настроїв у європейських країнах, і з цим потрібно боротись і запобігти цьому. Але боротися не з причинами, не з радикальними рухами — замовчування або приглушення може тільки погіршити ситуацію. Гонитва насамперед  за середньоазіатськими  ресурсами — ось основна причина і незадовільної емігрантської політики, й невдоволеного населення, й страйків.