Новий виток конфронтації

Нещодавні вибори до Державної думи Росії не лише не заспокоїли суспільство, а, навпаки, ще більше посилили конфронтацію як усередині Кремля, так і довкола нього. Хоча загалом боротьба за владу ведеться таємно, проте окремі епізоди спалахують, мов яскрава зірка. Буквально напередодні голосування 30 листопада газета «Коммерсантъ» публікує сенсаційне інтерв’ю підприємця Олега Шварцмана під вельми красномовною назвою «Партію для нас втілює силовий блок, який очолює Ігор Іванович Сєчин». Окрім іншого, вже в назві прямо зазначається, хто в домі насправді господар. Звучить вельми двозначно зважаючи на донедавна всіляко підкреслювану роль Путіна як загальнонаціонального й певною мірою партійного лідера для «Єдиної Росії».

А ще раніше, 16 листопада, заарештували заступника міністра фінансів Сергія Сторчака. Йому висунули обвинувачення в спробі розкрадання з державного бюджету 43 млн. доларів. Дещо пізніше проти заарештованого була порушена нова справа стосовно перевищення посадових повноважень під час російсько-кувейтських переговорів щодо врегулювання заборгованості колишнього СРСР перед Кувейтом. Причому одразу окреслилося відкрите протистояння, оскільки міністр фінансів Олексій Кудрін публічно виступив на захист свого підлеглого й попросив про негайну зустріч з ним і зміну запобіжного заходу під його особисте поручительство. Поки ні першого, ні другого Кудріну досягти не вдалося. Більше того, проти Сторчака порушили нову кримінальну справу стосовно перевищення посадових повноважень під час російсько-кувейтських переговорів з урегулювання заборгованості колишнього СРСР перед Кувейтом. Здавалося, Кудрін зазнав повної й нищівної поразки, але не все так просто в Росії напередодні виборів президента. Генеральна прокуратура скасувала рішення про порушення нової справи проти Сторчака. Слідчий комітет звернувся з протестом до суду...

НА СТЕЖЦІ ВІЙНИ

Незважаючи на зовнішні відмінності, інтерв’ю Олега Шварцмана й справа Сторчака є ланками одного ланцюга. Вони логічно продовжують і посилюють протистояння чекістський угруповань, що вийшли на поверхню зі справою «Три кити» й арештом генерала Бульбова («День», 16 жовтня 2007, №176). Хоча президент і посварив голову Федеральної служби з контролю за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин Віктора Черкесова за порушення корпоративних правил і винесення суперечок на шпальти газет, проте підвищив його до голови держкомітету, що координує роботу спецслужб з проблеми наркотиків.

Узагалі, спостерігається дещо незвичайна для Росії турбота міністрів про своїх підлеглих. Донедавна у вищих ешелонах російської влади так діяти було не заведено. Як то кажуть, органи мають розібратися. Точнісінько так само, як Віктор Черкесов не залишає в біді свого підлеглого генерала Бульбова, й Олексій Кудрін не припиняє спроб послабити тиск на Сергія Сторчака. Це робиться не лише відкрито, а й навіть з деяким викликом. Прес-служба мінфіну досить прозоро у своєму повідомленні каменя на камені не залишила від обвинувачень слідчих на адресу Сторчака. Навіть оприлюднене повідомлення, що при обшуку на квартирі заарештованого заступника міністра знайшли один мільйон доларів, не лише не справило належного враження, а, навпаки, було використане проти слідства. Зрештою, Сторчак аж ніяк не бідна людина, має пристойні легальні прибутки, й для нього мільйон американської валюти — зовсім не астрономічна сума. Очевидно, що Олексій Кудрін у захисті свого підлеглого почувається досить упевнено. Слідчим довелося повернути фінансистам вилучені документи, хоч якщо в них був кримінал, то їх мали були залишити у справі. Додаткової впевненості йому додає допомога Генеральної прокуратури. Скасування другої справи проти Сторчака опосередковано свідчить, що й з інкримінуванням першої ситуація може змінитися.

Є певні особливості й у інтерв’ю Олега Шварцмана. У ньому він досить детально розповів про практику «оксамитової» реприватизації, що склалася в Росії й проводиться під дахом спецслужб на користь певних державних корпорацій, зокрема «Оборонекспорту». Натхненників і організаторів цього процесу назвали прямо з прізвищами й посадами. Насамперед це стосується заступника голови адміністрації президента Росії Ігоря Сєчина. Як і слід було чекати, інтерв’ю, на що, мабуть, і розраховували його організатори, викликало шок у ділових і політичних колах. При цьому ніхто не спростовував факту «оксамитової» реприватизації й змісту самого інтерв’ю. Сказане, ймовірно, в деталях не завжди відповідає дійсності, але тенденція показана вірно. Перший заступник голови ради директорів «Альфа-банку» Олег Сисуєв назвав зміст цього інтерв’ю «дуже серйозним, схожим на правду і лякаючим». А співвласник компанії «Нортгаз», член Ради федерації Фархад Ахмедов заявив, що Шварцман «розповів те, про що всі здогадувалися».

Далі події розвивалися вже за законами детективного жанру. У своєму виступі на радіостанції «Эхо Москвы» Шварцман звинуватив редакцію газети «Коммерсантъ» у викривленні його слів і пригрозив їй судовим переслідуванням. У свою чергу, редакція заявила, що має у своєму розпорядженні текст, підписаний Шварцманом, і подала в електронній версії газети повний відеозапис інтерв’ю й теж збирається подати до суду вже на Шварцмана для захисту честі й ділової репутації. Один з головних персонажів інтерв’ю скандально відомий генерал Варенніков пообіцяв зі Шварцманом «розібратися». Однак виникає стійке відчуття, що взаємні погрози нікого особливо не турбують. На відміну від минулих викривачів, розбурхувач скандалу не квапиться ховатися в Лондоні, а спокійно залишається в Росії, хоча з певного часу уникає публічності. Очевидно, в нього такі заступники, що про власну безпеку йому турбуватися не треба.

BELLUM OMNIUM CONTRA OMNES

Це висловлювання англійського філософа Томаса Гоббса найточніше відображає стан московських коридорів влади. Нервозний стан вищого чиновництва в Першопрестольній пов’язаний з непевністю перспектив. Хоч би хто замінив Путіна на посаді президента Росії й хоч би на яку посаду ВВП перейшов, усі чудово розуміють, що почнуться кадрові зміни. Їхні характер і швидкість значною мірою залежатимуть від реального розподілу повноважень між наступником і «національним лідером». При цьому слід чекати, навіть якщо Путін і займе якусь офіційну посаду, наприклад президента союзної держави Росії й Білорусі, все одно рано чи пізно справжні важелі управління перейдуть до його наступника. І не слід чекати, що останній задовольниться роллю маріонетки.

За цих умов необхідно терміново вирішити чотири завдання. По-перше, захопити стільки власності, скільки можливо, насамперед — контроль над ключовими державними корпораціями. По-друге, максимально ослабити можливих конкурентів як з-поміж колег по спецслужбах, так й інших з впливових ланок державного апарату. По-третє, максимально наблизитися до майбутнього президента маючи в руках контроль над бізнесом, фінансами й силовим блоком. Стати для нього надією й опорою, без яких він не зможе обійтися. По-четверте, вивести з гри не лише потенційних кандидатів на посаду президента, а й на посади прем’єр-міністра й керівників фінансових і економічних міністерств. Розв’язання цих завдань взаємопов’язані, тому ми й спостерігаємо таке напруження боротьби.

Протистояння спецслужб не зводиться лише до боротьби угруповання, яке очолюють заступник керівника адміністрації президента Ігор Сєчин і директор ФСБ Микола Патрушев, iз головою Наркоконтролю Віктором Черкесовим. Уже давно в Кремлі розробляють проект об’єднання всіх спецслужб в одну. Насамперед йдеться про ліквідацію самостійної Служби зовнішньої розвідки й повернення її в лоно ФСБ. Категоричного противника цього, колишнього главу СВР Сергія Лебедєва тихо усунули від розвідки й призначили на посаду виконавчого секретаря СНД. Його замінив колишній прем’єр-міністр Михайло Фрадков, який навряд чи буде дуже пручатися таким змінам. Однак це лише перший крок. У одне відомство мають бути об’єднані й інші спецслужби, зокрема й Наркоконтроль Віктора Черкесова. З одного боку, майбутньому президентові готують нову структуру необмеженого контролю над суспільством, з другого — він сам дуже швидко може стати бранцем цього монстра — відродженого КДБ, хоч і під іншою назвою. Фактично, чекісти зійшлися в боротьбі не на життя, а на смерть у прямому й переносному політичному значенні слова. І є через що. Ставки в цій боротьбі дуже високі й у хід йдуть усі допустимі й не дуже засоби.

Друге завдання не менш складне. Воно полягає в запровадженні контролю над фінансовими бюджетними потоками. Ніякі корпорації на кшталт «Газпрому», «Оборонекспорту», суднобудівних й авіаційних не порівняються з російським бюджетом за обсягом акумульованих у ньому коштів. Тому контроль над міністерством фінансів і міністерством економіки набуває стратегічного значення. Германа Грефа вдалося з боротьби вивести. До нового уряду він не увійшов, задовольнившись посадою голови «Ощадбанку». З Олексієм Кудріним помилка вийшла. У списку міністрів нового уряду його до останньої хвилини не було, але в Кабінеті він не лише залишився, а й отримав значне підвищення до віце-прем’єра. Більше того, після таких змін усерйоз заговорили про його кандидатуру на посаду президента. Це виглядає малоймовірним, але в принципі можливим, хоча посада прем’єра Кудріну дуже навіть світить. Судячи з активності органів в оточенні міністра фінансів, такий розвиток подій дуже багатьом не до душі. Безпосередньо ударити по головному російському фінансисту не вдається, тому здійснено обхідні маневри. Особисто Кудріну, судячи з усього, нічого не загрожує, та й таке завдання не ставиться. Треба його ослабити настільки, щоб повністю вивести з гри. Саме це за мету має демонстративне небажання випустити Сторчака під його поручительство й перешкода зустрічі міністра з арештованим підлеглим. Тим самим наочно демонструється апаратна слабкість Кудріна, а таких у президенти й прем’єри не беруть.

Поки угруповання Сєчина — Патрушева демонструє силу. Але битва не лише не закінчена, а розпалюється дедалі сильніше. Таке посилення частини чекістів викликає цілком обгрунтоване занепокоєння в інших і бажання подружитися проти силовиків, що закусили вудила. Цим значною мірою пояснюються дії Генеральної прокуратури на захист Сторчака й досить легковажне, на перший погляд, інтерв’ю Шварцмана.

І останнє. Президент Путін не лише не погасив твердою рукою протистояння силовикiв і не став на чийсь бік, а своєю бездіяльністю підлив олії в це й без того яскраве багаття. Це може свідчити про те, що в певний момент він втратив контроль над органами й залишив це завдання своєму наступникові.