«Опіумна дилема» Афганістану
Президент Афганістану Хамід Карзай докладає протягом останніх кількох тижнів додаткових зусиль із мобілізації міжнародних коштів, прагнучи отримати свіжий пакет військової допомоги, а також допомогу на відновлення від Сполучених Штатів, нарівні з твердішими стратегічними гарантіями. Але відносини Карзая з його спонсорами почали гіршати, частково через обвинувачення в тому, що його уряд не в змозі перешкодити відродженню торгівлі опіумом в Афганістані.
В основі проблеми опіумної торгівлі лежить загроза безпеці, що їй не надавали великого значення відтоді, як режим талібів було повалено внаслідок вторгнення військ міжнародної коаліції на чолі з США в 2001 році, попри серйозну небезпеку, яку вона становить для довгострокової стабільності Афганістану та всього регіону.
У таких країнах, як Афганістан, де 80% населення живе на те, що здатні виростити, і багато громад перебувають далеко від якогось джерела води, збитки навколишньому середовищу можуть бути як економічно руйнівними, так і мати серйозні політичні наслідки. Цей урок мав бути засвоєний, і не в останню чергу американськими стратегами, задовго до падіння режиму талібів.
Зрештою, за двадцять років до цього опустелювання та вирубка лісу сприяли повстанню маоїстського партизанського угруповання «Сендеро луміносо» («Світлий шлях») у Перу. Сендеро, які поповнювали свої доходи за рахунок виробництва наркотиків і контрабанди деревини, навмисно вибрали ослаблені засухою, страждаючі від вирубки лісів гірські села як оплот заколоту. Аналогічно маоїстські повстанці в Непалі, чия діяльність уже забрала 10000 життів, експлуатують відчай жителів гірських сіл, які страждають від зливових паводків — результату вирубки лісів високо в горах.
Жодному маоїстському угрупованню досі не вдалося забезпечити собі підтримку на випаленому сонцем пуштунському півдні Афганістану (зрештою, це люди, які безпощадно розтрощили радянські війська). Але швидкий підйом талібів у 1990-х роках був нерозривно пов’язаний із пошкодженням зрошувальних систем. Жителі сіл, урожай яких засох, а худоба загинула від тривалої засухи, побачили в талібах економічну альтернативу. Якби зрошувальна система працювала краще, досягнення талібів, можливо, були б набагато менш вражаючими.
Сили талібів сьогодні практично виснажені, але дефіцит води відродив логіку, що стоїть за виробництвом опіуму, в їхніх колишніх головних опорних пунктах на півдні країни. Зрошувальна система повністю або частково зруйнована в провінціях Хелманд, Урузган і Кандагар — трьох із п’яти провінцій, де вирощують опій, — у яких обтяжені боргами фермери стали жертвами простої економіки: опій приносить увосьмеро більше доходу, аніж пшениця, і вимагає менше води. Без серйозних інвестицій у зрошувальну систему, включаючи будівництво водосховищ, що дозволяють використовувати снігопади в Хінду Каш, а також у нові товарні культури, такі як шафран і трояндова олія, економіка Афганістану будуватиметься на наркотиках, що неминуче призведе до нестабільності в регіоні.
Вирубка стиглих лісонасаджень у горах на кордоні з Пакистаном може спричинити аналогічні проблеми. Сільському господарству тут завдали великого збитку вирубкою волоського горіха, абрикосових і шовковичних дерев на зимове паливо, а також тим, що на їхнє місце не посадили тополі, верби й тамариски — дерева, що допомагають зберегти слабкі луги. Ці сорти дерев можна відновити при скоординованих зусиллях і інвестиціях у розплідники для розведення місцевих видів.
Втрата старих кедрових, соснових, ялинових і дубових лісів на розташованих вище схилах є ще однією проблемою. Танення снігів цього року спричинило зсуви та повені, що є попередженням про ерозію ґрунту, й імовірність подальшої втрати орних земель у майбутньому; сотні людей загинули та тисячі втратили засоби для існування.
Лісове господарство завжди було проблемою в Афганістані. У 1960 роцi Організація з сільського господарства та продовольства ООН (FAO) критикувала такі методи заготівлі лісу, як, наприклад, трелювання колод шляхом перекочування їх униз схилом, коли колода вириває на ходу рослини, руйнуючи таким чином ґрунт. Були зроблені аерознімки та виділені великі кошти для боротьби з такою практикою. Але в 1976 році FAO визнала у своїй новій програмі, що дії з управління лісовим господарством і водогосподарські заходи на водозборі «виявилися вельми обмеженими».
Програма 1976 року передбачала стійкі методи лісозаготівлі й елементарний контроль лісових пожеж, але її виконанню перешкодила війна, що вартувала Афганістану половини його лісового покрову. До 60% стиглих лісонасаджень у провінції Нангахар — другій за величиною провінції за обсягами виробництва опіуму, — були вирубані в роки війни. Угруповання моджахедів, а потім талібів експортували дрібнозернистий кедр вантажівками з Нангахара та сусідніх провінцій до Пакистану, часто в обмін на зброю.
Незаконна вирубка лісу триває сьогодні при неефективних спробах зупинити її. За нинішніх темпів стиглі лісонасадження Афганістану можуть зникнути протягом наступних десяти років.
ООН визнає існування цієї проблеми, але (що цілком зрозуміло) не наважується відправити експертів із лісонасаджень до племінного регіону, де солдати американських і коаліційних військ насмілюються з’являтися лише в супроводі озброєного конвою. Проблеми безпеки та розмір необхідних коштів також заважають втручанню міжнародних організацій з охорони навколишнього середовища.
Нова ініціатива під назвою «Зелений корпус» нараховує 300 лісників, завданням яких є зупинка незаконної лісозаготівлі, і міністерство сподівається збільшити їх кількість протягом року. Але навряд чи ця ініціатива виявиться ефективною. Кількість бригад, які займаються незаконною вирубкою лісу, сягає 200 або більше. У них є ланцюгові пилки та вантажівки. Вони озброєні та працюють за підтримки з боку контрабандистів наркотиків і смарагдів, а часто й місцевої влади. Ціна на кедр у Лахорі є достатнім стимулом для підкупу або вбивства будь-якого члена «Зеленого корпусу», якому вистачить сміливості встати на їхньому шляху.
Охорона навколишнього середовища є питанням першорядної ваги в маргінальних країнах, оскільки має безпосередній вплив на виживання людей. Неадекватне реагування на насущні проблеми управління природними ресурсами, — чи це вода, чи дерева, — лише посилює позиції торговців опіумом і громадське невдоволення в уже й без того найпроблемніших частинах Афганістану — збезлісених гірських схилах, де, за припущеннями розвідувальних служб, швидше за все, ховається Осама бен Ладен.
Джонатан ЛЕДГАРД — у цей час працює з урядом Афганістану над створенням національного парку в Аджарі — альпійській місцевості в західній частині Хінду Каша
