Перевірка європейської реальності
Ще кілька тижнів тому європейці вірили, що вони живуть у своєрідному святилищі, ізольованому від поточних світових конфліктів. Звичайно, новини і зображення затонулих мігрантів були жахливими; але трагедія, що відбувалася на півдні Італії, в Греції та на Мальті, здавалася дуже далекою.
Жорстока громадянська війна в Сирії, яка вирувала протягом багатьох років, була ніби ще далі. Президент Сирії Башар Асад пустив отруйний газ, а пізніше бочкові бомби, заповнені цвяхами і металевими фрагментами, проти бунтівного населення. А ті, кому вдалося врятуватися від прибічників Асада, зіткнулися віч-на-віч з терором «Ісламської держави». Сотні тисяч убитих, мільйони сирійців рятувалися втечею, більшість з них протягом багатьох років живуть у таборах у Йорданії, Лівані та Туреччині в жахливих умовах і без найменшої надії на зміни на краще.
Таким чином, цього літа, коли зникла остання надія на повернення до Сирії, і альтернативи Асаду та «Ісламській державі» більше не виглядали реалістичними, ці люди стали рухатися до Європи, яка, здавалося, обіцяє мирне майбутнє, свободу і безпеку. Біженці при-
йшли через Туреччину, Грецію і Балканські країни чи по Середземному морю, аби уникнути подібного хаосу в Ерітреї, Лівії, Сомалі та Судані.
У серпні, протягом декількох днів поспіль, тисячі біженців виявилися заблокованими на вокзалі Келеті в Будапешті, коли спантеличений і некомпетентний уряд Угорщини свідомо дозволив ситуації загостритися. В результаті, тисячі чоловіків, жінок і дітей — навіть старих людей та інвалідів — попрямували пішки у бік Австрійського кордону. На цей момент Європа, свідок переселення народів, у біблейських масштабах більше не могла ігнорувати виклик і наслідки криз у сусідньому регіоні. Європа нині безпосередньо стикається з суворими реаліями, по відношенню до яких, здавалося, вона була святилищем.
Недивно, але Європа виявилася непідготовленою. Європейському союзу бракує цивільних, дипломатичних і військових інструментів необхідних для стримування, не кажучи вже про вирішення криз і конфліктів у його близькості. І як тільки мігранти рушили до Європи, загальна політика ЄС щодо надання притулку провалилася, тому що так званий договір Дублін III не передбачав жодного ефективного механізму з розподілу прохачів притулку між усіма державами-членами ЄС, після їх первинної реєстрації в прикордонних державах ЄС (зокрема Греції та Італії). Заклик прем’єр-міністра Італії Маттео Ренці до європейської солідарності залишився без уваги.
Коли тисячі біженців прибули до Будапешта, на їхньому шляху до Німеччини і Скандинавії гуманітарна катастрофа набула загрозливих розмірів, і канцлерові Німеччини Ангелі Меркель довелося вибирати: між прийомом біженців і ризиком подальшої ескалації кризи в Будапешті. Німеччина, ймовірно, не змогла б продовжувати спостерігати склавши руки, навіть два дні.
Меркель прийняла сміливе і правильне рішення — дозволити біженцям в’їзд до Німеччини. За це вона заслуговує на щиру повагу і повну підтримку, тим паче у зв’язку з холодною реакцією багатьох членів її власної партії.
Але Меркель не була самотня у втіленні гуманних цінностей у цей вирішальний момент. Групи громадянського суспільства в Німеччині, Австрії та інших країнах мобілізувалися, як ніколи раніше, — разом з державними органами — назустріч величезному виклику, кинутому зростанням кількості біженців. Без активного співчуття громадськості, влада з цим ніколи б не впоралась. За підтримки таких спеціальних (ad hoс) коаліцій, Європа повинна зробити все можливе, аби забезпечити успішну інтеграцію біженців.
Нарощування, яке спостерігалось під час «літа біженців», змінить Німеччину і Європу. ЄС зможе вирішити проблему і скористатися можливістю інтегрувати новоприбулих лише разом і у дусі європейської солідарності. Якщо єдність у цій кризі розпадеться, наслідки для всіх сторін, які беруть участь, особливо біженців, будуть важкими.
По-перше, нова, ефективна система для гарантування безпеки зовнішніх європейських кордонів має бути затверджена якнайшвидше. Це включає спільну процедуру розгляду клопотань про надання притулку і справедливий механізм розподілу біженців між країнами ЄС. Більш того, якщо Євросоюз хоче зберегти свої основні цінності, включаючи відміну внутрішніх кордонів, необхідно буде зосередитися на стабілізації своїх сусідів з Близького Сходу, Північної Африки і Східної Європи за допомогою грошей, зобов’язань — всією своєю жорсткою і м’якою силою. Єдиний підхід матиме вирішальне значення.
Але Європа повинна уникати такої похмурої реальної політики, що зрадить її основні цінності в іншому місці. Наприклад, було б серйозною помилкою, продати інтереси України і відмінити санкції, накладені на Росію, через помилкове припущення, що допомога Кремля необхідна в Сирії. Проте корисна і доцільна співпраця з Росією не має відбуватися за рахунок третіх осіб та інтересів, а також згуртованості Заходу. Спроба виправлення помилок минулого небажана, коли це означає появу ще більших помилок.
Поза сумнівом, є ризик того, що криза біженців зміцнить націоналістичні та популістські партії в державах-членах ЄС. Але ренаціоналізація політики в рамках ЄС набирала оберти ще задовго до літа 2015 року, і вона не є результатом кризи біженців. У його серці лежить фундаментальний конфлікт відносно майбутнього Європи: назад до континенту національних держав чи вперед до співтовариства загальних цінностей? Найближчим часом переконані європейці змушені будуть мобілізувати всі свої сили — і зібрати всі свої нерви.
Проект Синдикат для «Дня»
Йошка ФІШЕР, міністр закордонних справ Німеччини і віце-канцлер з 1998-го до 2005 року, був лідером Партії зелених Німеччини протягом майже 20 років.
