Перезапуск української економіки

У столицях Сходу і Заходу одне питання сьогодні набирає загрозливих розмірів: «Хто втратив Україну?». На жаль, це не найважливіше питання з тих, що потрібно ставити просто зараз.

Куди більш актуальне питання про те, як стабілізувати ситуацію в Україні. Враховуючи, що мало що можна зробити, щоб вибити Росію з Криму, основним завданням зараз є збереження решти частини країни разом, а також перезапуск її економіки, яка сьогодні перебуває у стані анабіозу завдяки нестабільному зовнішньому і бюджетному дефіциту.

Проблеми ключової реформи добре відомі: ціна на газ у країні повинна бути значно піднята, щоб відображати його вартість, субсидії на видобуток вугілля в країні повинні бути скасовані, а робота компаній, що керують трубопроводами країни, які, як і раніше, отримують величезні суми за транзит російського газу до Західної Європи, повинна бути ретельно вивчена. Відтоді, як ці трубопроводи були «ефективно» передані номінально приватним компаніям через закриті угоди, доходи від транзиту пропали, так само як і величезні обсяги газу, а рівень обслуговування при цьому був украй слабким.

Усі ці три питання мають вирішальне значення для боротьби з корупцією. Міненерго, який вирішує, хто може і хто не може отримувати газ за однією п'ятою від його повної вартості, явно є об'єктом непереборного тиску з метою змусити його поширювати свою милість на тих, хто пропонує найбільші хабарі і відкати. Те ж саме стосується вугільних субсидій, не кажучи вже про те, що субсидії йдуть до найбільш неефективних виробників.

Міжнародний валютний фонд, безумовно, зажадає від України реформувати її газові та вугільні субсидії в якості попередньої умови для реалізації його пакету фінансової підтримки (у якому істотна частка належить Європейському Союзу). Перші кроки вже робляться: влада нещодавно оголосила, що ціни на побутовий газ наступного місяця зростуть на 50 %.

Однак, хоча скасування енергетичних субсидій є абсолютно необхідним, щоб збалансувати бюджет і поставити економіку на міцну основу, ці кроки також ведуть до серйозного підвищення ризику підриву східних районів України, де проживає значна кількість російськомовної національної меншини. Дехто в цих регіонах може спокуситися чарівністю кращого життя в «матінці Росії», з її величезними ресурсами дешевої енергії.

У Східній Україні переважає енергоємна вугільна і сталеливарна промисловість старого зразка. Однак там також містяться і деякі центри, зайняті випуском сучасних товарів, наприклад заводи, які виробляють важливі запчастини для російських військових вертольотів. Таким чином, завдання політиків полягає в тому, щоб гарантувати, що створення нових робочих місць на цих конкурентоспроможних підприємствах буде йти в ногу з втратами робочих місць, які будуть викликані високими цінами на газ та ліквідацією субсидій на видобуток вугілля.

ЄС повинен підтримати це двома способами. Він повинен забезпечити спеціальну маркетингову допомогу підприємствам, які раптово втратили свої російські ринки. І він також повинен відкрити свої ринки не тільки шляхом скасування мит на імпорт української продукції, що вже вирішено, а й шляхом надання тимчасового звільнення від необхідності відповідності технічним стандартам регламентів ЄС, що все більше ускладнюються.

Завоювання «сердець і умів» народу є ключем до перемоги над хвилюваннями. У разі сходу України, отримання підтримки тих, хто ще ностальгує за «старими добрими часами», має йти далі створення продуктивних робочих місць, які наповнять їхні гаманці. Тут ЄС також може допомогти цьому процесу.

Для початку ЄС може полегшити соціальні труднощі, які виникатимуть, коли ціна за опалення перевищить доходи сім'ї. Водночас  ЄС повинен допомогти в усуненні причини надмірних витрат на опалення: сумної енергетичної неефективності більшої частини існуючого житлового фонду.

Таким чином, ЄС повинен швидко реалізувати цільову програму соціальної підтримки для «енергетично бідних», поряд з фінансовою підтримкою у вигляді інвестування в енергоефективність. Досвід роботи у Східній Європі, де ціни на енергоносії в 1990 роках мали бути значно збільшені, показав, що прості заходи - такі як поліпшення теплоізоляції спільно з технічним обслуговуванням і ремонтом систем центрального опалення регіону, якими протягом тривалого часу нехтували - дали швидкий і істотний виграш у зниженні енергоємності. Навіть незначне підвищення енергоефективності України буде вносити куди більший внесок у скорочення викидів парникових газів, ніж величезні суми, які зараз витрачаються на розвиток поновлюваних джерел енергії.

Однак, враховуючи широке поширення корупції та неефективності на урядовому рівні, така програма повинна керуватися безпосередньо спільної цільовою групою ЄС - Україна. Сусідні держави-члени, особливо ті, чиї мови схожі на російську та українську, повинні бути спроможні  швидко мобілізувати потрібну технічну експертизу.

Нарешті, доходи від оренди трубопроводів повинні бути повернені у державну казну. Тут ЄС також може зіграти важливу роль, визнавши особливу зацікавленість Росії в належному обслуговуванні трубопроводів і належному обліку газу, який ними перекачується.

Зрозуміло, не варто чекати від українського уряду віри на слово країні, яка щойно анексувала частину її території. Однак, як захід щодо зміцнення довіри, Росія має бути запрошена до тристоронньої угоди, відповідно до якої оперативне керівництво трубопроводом буде доручено Європейському банку реконструкції та розвитку, установі, в якій кожна з трьох сторін має свою частку. ЄБРР буде охороняти законні інтереси всіх сторін (зокрема й Росії), забезпечуючи належну експлуатацію та технічне обслуговування трубопроводів і контроль розподілу транзитних надходжень.

Незалежно від того, чи «втрачена» Україна, і від того, хто її втратив, країна як і раніше може запропонувати своїм громадянам привабливе майбутнє у випадку, якщо неминучі економічні реформи можуть бути поєднані зі згуртованістю її регіонів . ЄС може зіграти важливу роль, відкривши свій ринок і надавши фінансову та технічну допомогу у найважливіших галузях.

Проект Синдикат для «Дня»

Даніел ГРОС - директор брюссельського Центру європейських політичних досліджень. Він працював у Міжнародному валютному фонді  і служив в якості економічного радника Європейської комісії, Європейського парламенту,  прем'єр-міністра Франції і міністра фінансів. Він є редактором Economie Internationale and International Finance.