«Перший» і «другий» відомі, а хто далі?..

Старт передвиборчої кампанії, згідно з законом, дав указ, який підписано президентом Дмитром Медведєвим і який призначає вибори депутатів нижньої палати Федеральних зборів Російської Федерації на 4 грудня. Нагадаємо читачам «Дня», що нинішній виборчий цикл — останній, коли парламентські вибори прямо випереджають вибори президентські, а саме вони й є основними, оскільки визначають вектор розвитку Росії.

Читачам, звичайно, відомо, що хоч нижня, хоч верхня палати — Рада Федерації, хоч весь російський парламент в цілому — це організації, абсолютно непорівнянні за своїм реальним політичним значенням, скажімо, з Верховною Радою України. Таке вже місце визначила російській законодавчій владі чинна Конституція 1993 року, яку називають у народі «єльцинською». Не лише вся реальна, а багато в чому і формальна (прописана на папері) влада належать виконавчим структурам на чолі з президентом і прем’єр-міністром. А також, ясна річ, тим, хто за цими структурами стоїть.

Проте якщо в суспільстві, що називає себе «демократичним», без багатопартійного парламенту жити ніяк не можна, та й жодного закону без нього не прийняти, то й вибори цього парламенту, яким би слабким він не був, все-таки важливі за визначенням.

Є ще один момент, що робить парламентські вибори в Росії дуже важливим елементом у розвитку її політичної структури, і про це вже було сказано вище. Коли парламентські й президентські вибори розділяють у часі лише кілька місяців, то перші є своєрідним головним «виміром» суспільних настроїв перед голосуванням за президента. Правда, й це читачі «Дня» теж, напевно, знають, такий майже збіг двох виборчих кампаній завершується нинішнім циклом. Згідно з внесеними (з ініціативи президента Дмитра Медведєва) конституційними поправками, нова Дума в грудні буде обрана вже не на чотири, а на п’ять років, а новий президент Росії в березні — на шість років; таким чином, вже наступні парламентські й президентські вибори будуть «розведені» в часі. Але це, повторимося, станеться лише у наступному виборчому циклі, який почнеться 2016 року.

Нарешті, думська виборча кампанія, що відкривається, має особливе значення ще й тому, що досі зберігається головна інтрига — справжня або штучно створена, то вже інше питання — майбутніх президентських виборів: хто з двох представників правлячого «тандему» виставить свою кандидатуру «від влади»? Чи буде це чинний президент Дмитро Медведєв або фактичний «господар» парламентської більшості й глава уряду Володимир Путін? Тому ситуація складається таким чином, що деякі моменти майбутньої думської виборчої кампанії, можливо, здатні хай не дуже, але все-таки вплинути на результат остаточного вибору в цьому питанні. А втім, про це ми детальніше поговоримо в наступних номерах.

Наразі ж — про те, які результати самої кампанії, що починається, є очевидними для російського співтовариства експертів і аналітиків, а які змушують поставити знак питання. От у чому не має сумніву практично ніхто з авторитетних членів цього співтовариства, причому, незважаючи на політичні погляди і нюанси свого службового становища, так це у розподілі першого і другого місць. Так би мовити, «золотий» і «срібний» призери для всіх очевидні, й чудес, які могли б змінити це співвідношення, в матеріалістичному політичному житті не проглядається.

Перше місце, як і раніше, буде за «Единой Россией». На неї працюють і особистий рейтинг Володимира Путіна, який у російському суспільстві, незважаючи ні на що, як і раніше, високий, і велетенський адміністративно-поліцейський ресурс на місцях, масштаби якого громадяни України, напевно, не можуть до кінця собі уявити навіть із поправкою на ті події, які останнім часом відбуваються в самій Україні.

«Срібло» у нинішній, як і в колишній Думі, матиме КПРФ. Російські комуністи є єдиною реальною опозицією тієї ж «Единой России», що повністю визнають і керівники, й активні діячі останньої. Відрив першого від другого місця буде, як і раніше, значним, і настільки, що «Единая Россия» і в Думі нового складу отримає стійку парламентську більшість.

А ось далі починаються питання, відповіді на які ми або потроху отримуватимемо під час розгортання виборчої кампанії, або отримаємо лише в ніч із 4 на 5 грудня, коли в режимі он-лайн з екранів телевізорів підбиватимуться попередні підсумки голосування, що відбулося, за кандидатів у депутати. Чи зможе «Единая Россия», як у нинішній Думі, «дотягнути» свою більшість до конституційної? Усі попередні опитування засвідчують, що цього разу — не зможе, і більшість буде лише звичайною. Але якщо звичайною, то скільки голосів не вистачить партії влади до конституційної кількості в 300 депутатів? Десять? Чи сорок? Погодьмося, що це різні ситуації, й те, яка з них виявиться ближчою до реальності, може вплинути й на рішення лідера «Единой Росси» Володимира Путіна оголосити про своє висунення у президенти.

Далі, скільки все-таки відсотків голосів отримає КПРФ? 15—17%, як стверджують останні опитування офіційного Всеросійського центру з вивчення громадської думки, або більше — 20, можливо, 25? Погодьтеся, це теж будуть цілком різні ситуації в морально-політичному плані.

Ну, а далі запитань ще більше. Скільки взагалі партій здолає 7-відсотковий бар’єр, встановлений в Росії для проходження партій до Державної думи? Три або чотири? А, може, п’ять? Раптом пощастить якійсь із нинішніх непарламентських партій? Чи проглядаються в них якісь шанси? У наступних матеріалах ми намагатимемося відповісти на ці та інші запитання.