Підкуп місцевих еліт, чи Особливості московської політики на Північному Кавказі
Північний Кавказ продовжує завдавати клопоту російському керівництву. Ця республіка, разом із Чечнею та Інгушетією, залишається полем протистояння влади та бойовиків. Вибухи, вбивства, викрадення людей стали звичними. Починаються чи закінчуються контртерористичні операції переможними рапортами, тільки спокою як не було, так і немає.
Звільнений за власним бажанням і одразу ж призначений на посаду заступника керівника адміністрації російського президента Магомедсалам Магомедов обійняв посаду глави Дагестану 20 лютого 2010 року. За цей час населення республіки зросло приблизно на 1,2% — з 2,910 млн осіб на момент перепису населення 2010 року до 2,946 млн на 1 січня 2013 року. Кількість безробітних у регіоні зменшилася на 21% (182 тис. 2010 року і 143,6 тис. 2012 року), проте республіка опустилася за цим показником з 80-го на 82-е місце в Росії. За середньою зарплатою та пенсіям регіон посідає останнє місце по країні. У січні-вересні 2012 року Дагестан увійшов до трійки регіонів за темпом приросту кількості зареєстрованих злочинів. Порівняно із січнем-вереснем 2010 року злочинність зросла на 34%.
Про те, що під Магомедовим хитається крісло, подейкували вже давно. Проте у Кремлі, як завше, не поспішали. Тим паче, що Дагестан — багатонаціональна республіка, навіть за мірками Північного Кавказу. Тут давно утвердився принцип національного квотування не лише вищих, а й практично всіх посад у державному апараті.
З 1952 року головні пости розподілялися лише між найчисленнішими етносами — аварцями (29,4% населення), даргинцями (17%) і кумиками (14,9%). Коли 2010 року даргинець Магомедсалам Магомедов став президентом республіки, уряд очолив аварець Магомед Абдулаєв, а парламент — кумик Магомед-Султан Магомедов.
Тимчасовим керівником республіки призначено аварця Рамазана Абдулатипова і задля збереження принципу розподілу трьох основних постів між найбільшими етносами у керівництво республіки слід буде призначити даргинця.
Але такий розподіл посад викликає дедалі більше невдоволення. Насправді лезгинів у Дагестані (13,3%) трохи менше, ніж кумиків, а такі народи, як лакці (5,6%) та ногайці (1,4%), взагалі ніколи не були представлені у верхніх ешелонах керівництва. При цьому ногайці, як і лезгини, є розділеними народами. Вони мешкають на території сусідніх республік, а також в Азербайджані.
Додамо до цього високу, навіть за північнокавказькими мірками, не кажучи вже про загальноросійський рівень, корупцію, кумівство та протягування в апарат державного керівництва своїх за етнічним принципом. Традиційно національність завжди ставилася вище, ніж ділові якості людини. Так було за радянських часів, а тим паче нині. Не дивно, що республіка має показники набагато гірші не лише від загальноросійських, а навіть від своїх далеко не ідеальних сусідів.
Є і ще одна причина зміни першої особи Дагестану. Державна дума ухвалила в першому читанні поправки до закону «Про загальні принципи організації законодавчих і виконавчих органів влади суб’єктів РФ», за якими скасовуються прямі вибори губернаторів. Співавтор поправок, віце-спікер Державної думи від ЛДПР Ігор Лебедєв, заявив, що в Дагестані відтепер виборів «не буде». «Схему, що її придумали, було передусім призначено для республік Кавказу». Депутат від «Единой Росии» Гаджимет Сафаралієв, якого було обрано від Дагестану, вважає, що при виборі схеми наділення глави регіону повноваженнями «слід керуватися доцільністю, а на даному етапі ефективніше провести вибори законодавчими зборами».
Як вважає віце-президент «Центру політичних технологій» Ростислав Туровський, «зміна глави Дагестану потрібна, зокрема, для того, щоб показати, як працюватиме нова процедура «виборів». На його думку, головне тут — «московська інтрига представників кавказької діаспори, спрямована на те, аби змінити розстановку сил і провести переділ влади в регіоні».
Зрозуміло, що такий підхід навряд чи принесе спокій у вибухонебезпечний регіон. Політолог Олександр Кинєв переконаний, що проблем Дагестану зміна лідера не розв’яже. «Рокіровка республіку не заспокоїть, а навіть навпаки. Зміна глави регіону призведе до повного перетрусу регіональних еліт. Принцип поділу за етнічною ознакою нікуди не подівся. Главою регіону замість даргинця стає аварець, отже, автоматично треба міняти прем’єра та спікера».
Щодо постаті Рамазана Абдулатипова, який вже давно не обіймав якихось посад у республіці, а працював у Москві (у 1993 — 1995 рр. — віце-спікер Ради федерації, 1995—1997 рр. — депутат Державної думи, голова Державної комісії з мирного врегулювання у Чечні, з грудня 2011 року — депутат Держдуми VI скликання. — Авт.), то Володимир Рижков, співголова партії «Республиканская партия Росии — Партия народной свободы» вважає, що «Це вкрай ризиковане рішення Кремля, яке призведе до ескалації напруженості і навіть насильства. Дагестан — давно не та республіка, з якої він виїжджав 20 років тому. Відбулася вже кілька разів зміна поколінь, зокрема й управлінських кадрів. Там давно абсолютно інша терористична ситуація, а також релігійна, там склалися нові фінансово-промислові клани. Абдулатипов не зможе взяти все це під контроль. Ускладнює ситуацію і те, що рішення приймалося келійно за спиною дагестанських еліт».
Такої ж думки Магомед Омаров, віце-президент фонду етнополітичних досліджень «Континент». «На серйозні зміни не варто чекати, Абдулатипов — людина, яка не дуже пов’язана з республікою і має досить складні стосунки з місцевими та федеральними елітами. Його призначення свідчить про те, що влада поки що не має чіткого уявлення про політику на Північному Кавказі, зокрема в Дагестані».
Торкаючись причин перестановок у керівництві республіки, член наукової ради Московського центру Карнегі Олексій Малашенко висловив припущення: «Вважаю, що Магомедов просто перестав влаштовувати федеральний Центр. По-перше, були ще певні суперечки з товаришами з Кремля щодо виборів. Магомедов стверджував, що можна проводити прямі вибори глави Дагестану, і, напевно, мав шанс перемогти. Інші вважали, що це ризиковано. Загалом, не зійшлися в поглядах. По-друге, в Москві всі чекають на диво. Призначили Олександра Хлопоніна повпредом і гадали, що на Північному Кавказі одразу все буде просто чудово. І постійно чекають того, чого бути не може, — стабільності, безпеки, відсутності безробіття». Окрім того, вважає експерт, «є не лише Кремль, а й дагестанська еліта, а також діаспора у Москві, яка теж на багато чого претендує... Мені навіть здається, що Абдулатипов — тимчасова постать. Щодо призначення Магомедова заступником голови адміністрації президента, то це традиційний хід. Екс-президент Інгушетії Мурат Зязіков після відставки теж працював на Старій площі. Ну то й що?»
Московська політика на Північному Кавказі зводиться до прямого підкупу місцевих еліт за допомогою вливань з федерального бюджету. Натомість від них вимагають лояльності, хоч і удаваної. При цьому якось не береться до уваги, що великими грішми в даному разі проблеми не розв’язуються. Кошти безсоромно розкрадаються, апетити зростають, а ситуація стає дедалі напруженішою. Але поки що видимість спокою Кремль влаштовує. От лишень чи надовго вистачить цієї показухи в республіці, де діють серйозні сили ісламістських бойовиків? Схоже, що над цим не замислюються як у Москві, так і в Махачкалі.
