Помста за списком

Адміністрація Барака Обами до останнього чинила опір ухваленню закону в будь-якій редакції. І лише коли стало достеменно ясно, що закон буде ухвалений, Білий Дім дав зрозуміти, що президент підпише його. Навіть якщо б Обама скористався своїм правом вето, Конгрес легко здолав би його: для цього потрібно дві третини голосів у кожній з палат, а «закон Магнітського» зібрав значно більше. «Закон Магнітського», — заявив із цього приводу сенатор-республіканець Оррін Хетч, — потрібен нам, аби залатати діри політики президента Обами».

У результаті президент сказав, що «нетерпляче» чекає можливості підписати закон про нормалізацію торговельних стосунків із Росією і Молдавією, в текст якого інкорпорований «закон Магнітського». Він похвалив Конгрес за плідну роботу на міжпартійній основі та акцентував на економічних вигодах цього рішення для США. Лише в останній фразі заяви президент дещо соромливо запевнює, що його адміністрація «буде й надалі працювати з Конгресом і нашими партнерами в цілях підтримки прагнення до вільного і демократичного майбутнього Росії і сприяння верховенству закону і поваги до прав людини у всьому світі».

Якщо адміністрація й надалі працюватиме над цими питаннями так само, як працювала до цього часу, борцям за свободу в усьому світі доведеться чекати обіцяного чотири роки — до наступних виборів.

Зрозуміло, звістка про ухвалення закону викликала знервовану реакцію Москви. МЗС РФ опублікувало з цієї нагоди заяву, витриману в звично хвацькому стилі навіть не брежнєвського, а хрущовсько-вишинського штибу. Дебати і голосування в Сенаті названі у ній «виставою в театрі абсурду». Американські законодавці, на думку російського МЗС, продемонстрували «лише мстиве бажання поквитатися за принципову, послідовну лінію Росії у світових справах», проте «їхні зусилля виглядають жалюгідно».

Якщо «виглядають жалюгідно», то до чого такий істеричний тон? Як завжди в подібних ситуаціях, автори цього тексту мимоволі проговорюються. «Кожна країна, — пишуть вони, — і так може закривати в’їзд на свою територію, кому вважає за потрібне, для чого не потрібно жодних особливих законодавчих актів».

В тому й річ. Американські консульства часто-густо відмовляють у в’їзді в США пересічним громадянам Росії, не утруднюючи себе поясненням причин відмови, і російське МЗС не має нічого проти, не протестує і не загрожує своєю «і симетричною, і асиметричною реакцією». Але в цьому випадку зачепили, і досить чутливо, інтереси правлячого класу Росії, а його представники, як відомо, «рівніші» за інших громадян.

Голова комітету Держдуми з міжнародних справ Олексій Пушков вже тримає напоготів два варіанти реакції. Один — список «громадян США, пов’язаних із порушенням прав російських громадян за кордоном». Інший — зробити нев’їзними до Росії американців, які брали участь у порушеннях прав людини в Афганістані, Іраку, Лівії і взагалі всюди у світі. Цей другий варіант, мабуть, і є асиметрична відповідь. Міністр закордонних справ Сергій Лавров підтвердив, що Москва закриє в’їзд американцям, винним у порушенні прав людини.

У вересні Володимир Путін попереджав Вашингтон, що в разі ухвалення «закону Магнітського» Москві доведеться «оголосити список чиновників іншої сторони, яка вжила щодо Росії таких заходів». Чи означає це, що до «антисписку Магнітського» слід тепер внести всіх членів Конгресу, які голосували за закон, плюс президента Обаму, який його днями підпише? Боюся, навіть Пушкову і Лаврову така відповідь видасться занадто асиметричною.

Список осіб, яким закрито в’їзд у США, направлятиме Конгресу президент, а складатиме, мабуть, Держдепартамент. Не всі імена в ньому будуть оприлюднені — частина буде засекречена з міркувань національної безпеки.

Деякі американські юристи вже потирають руки — вони вважають, що внесення до списку можливо оскаржити в судовому порядку. Зрозуміло, відмову у візі опротестувати не можна — закону, який зобов’язав би уряд США давати візи іноземцям, не існує. Проте «закон Магнітського» передбачає і заморожування власності, а це порушення П’ятої поправки до Конституції, яка свідчить: «Ніхто не має позбавлятися життя, свободи або майна без законного судового розгляду». Але, як висловлюється колишній юрисконсульт Держдепартаменту, видертися на цю «круту гору» украй важко: на федеральне відомство подати до суду можна, а на президента — в цьому випадку — ні.

Втім, президент може своєю владою виключити особу зі списку за цілою низкою підстав. Це може статися, зокрема, якщо він отримає «достовірні відомості» про те, що людина потрапила до списку помилково, або якщо з’ясується, що її належним чином покарано. Але в цьому другому випадку вона все одно не отримає американську візу: особам, які мають судимість за тяжкі злочини, в’їзд у США закритий, а на практиці візу не дадуть навіть засудженому за магазинну крадіжку.