Поради Навальному
Що російський опозиціонер повинен знати про Україну
До Олексія Навального зараз багато уваги. Засудження російського опозиціонера до п’яти років позбавлення волі у справі про розкрадання майна «Кіровлісу» з подальшим звільненням під підписку про невиїзд, логічно активізував новий «рентген» його фігури (головним чином, політичної) серед громадськості. Для людини, яка претендує на роль лідера опозиції в Росії, а зараз — кандидата в мери Москви, і взагалі, людини, яка має великі політичні амбіції, це абсолютно нормальне явище.
Але в першу чергу про шанси кандидата Навального. «Я думаю, що Навальному буде дуже важко перемогти, оскільки, не зважаючи на те, що рейтинг Путіна серед москвичів падає, його вплив на московську владу залишається надзвичайно сильним, — коментує «Дню» доктор політичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ. — Він може бути спаринг-партнером від Путіна: слабкий радикальний Навальний не буде мати серйозної підтримки, як той, кого обере президент Росії. І однією із мотивацій, чому до виборів випустили Навального, є те, що Кремлем було прораховано, що втрати від його перебування у в’язниці будуть більшими, ніж коли опозиціонера випустять на волю. Фактично відпустивши Навального, вони випустили пар як з боку міжнародного співтовариства, так і з боку власного суспільства».
Звичайно, у російського опозиціонера є як прихильники, так і противники. Перші на знак протесту щодо засудження свого лідера зібралися у Москві 18 липня — від 4 до 10 тисяч людей вийшли на несанкціоновану акцію протесту. Акції пройшли і в інших містах Росії. Деяких мітингувальників затримали, а згодом відпустили. Другі, безумовно, співчувають Навальному через вирок, але разом з тим, намагаються проаналізувати його опозиційну діяльність, зокрема, старі висловлювання. У своєму блозі у 2008 році Олексій Навальний у контексті грузинсько-російської війни пропонує «видворити за межі РФ всіх громадян Грузії, які знаходяться на нашій території». Щоправда потім він за таке порівняння вибачився. Утім, цей випадок не перший в біографії опозиціонера... Булий неприйнятні висловлювання й відносно людей азербайджанської національності.
Запам’ятали Навального і в Україні, коли під час одного з телеефірів, характеризуючи своє ставлення до України, почав розповідати стереотипно про «єдиний народ» — українців, росіян і білорусів. Через подібні висловлювання багато хто критикує опозиціонера, не вбачаючи в ньому альтернативу, мовляв: Навальний — не кращий Путіна, хіба що це «зсув» від Путіна, але не у кращий бік. Серед численних текстів щодо фігури Навального, можна виділити статтю українського Forbes, який задався питанням в заголовку: «Що має знати кожен українець про Олексія Навального». Втім, коментатори не так схвально реагували на таку постановку питання.
Втім, коментатори під текстом не так схвально реагували на таку постановку питання. «Що за дивна практика у росіян розповідати Україні як жити, в той час як у самих в країні проблем побільше нашого? Мені ось незрозуміло чому українці щось повинні знати про Навального? Типова логіка росіянина — Україна — частина нашої «Великої» імперії і хто думає інакше — наш ворог! Навчіться поважати думку громадян країн сусідів і може тоді й відбудуться якісь зміни у відношенні «братніх» народів. А поки, кожен здоровий українець буде тільки радий віддаленню від Росії в прямому і переносному сенсах, тим більше дивлячись на ваше ставлення до нас і кількість проблем у вашій країні. СРСР немає вже більше 20 років, забудьте, ми вже ніколи не будемо разом, навчиться виявляти повагу до інших народів, якщо ви їх вважаєте братніми!», — пише Віктор Третьяк.
Проблему формулювали інакше: «А що Навальний повинен знати про Україну?». Відповідають експерти «Дня».
КОМЕНТАРI
«НАВАЛЬНОМУ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗНАТИ, ЩО УКРАЇНА — СУВЕРЕННА ДЕРЖАВА»
Володимир КОРСУНСЬКИЙ, головний редактор «Грани.ру»:
— Навальному доведеться знати — Україна суверенна, волелюбна держава, яка будує свою політику та економіку, попри те, що «старший брат» ще не навчився вважати себе рівним. Влада у нас досить однорідна, оскільки в них є єдиний ідеал — гроші, які ділить Кремль. А опозиція все ж таки різна. Є люди імперської свідомості, які ще не розчинилися. Вони також, як і всі росіяни, українці, виховувалися в університетах за принципом, що вони частина однієї великої радянської імперії, що є єдина нація, нова радянська людина і радянський народ. Деякі з них досі живуть пережитками минулого. Нікуди від цього не подінешся. Головне те, що вся опозиція цим не керується. Тверезі люди давно розуміють, що розлучення відбулося. Війни ніхто не хоче.
«ПОТРІБНО ЧИТАТИ...»
Кирило ГАЛУШКО, історик:
— Читати потрібно. Але нам для цього необхідно створити історичну продукцію російською мовою, щоб це могли прочитати в Росії. Наприклад, коли відомі українські історики пишуть популярний історичний нарис для росіян (я, до речі, робив щось подібне, але публіцистику), то у ньому має бути певний обсяг відомостей російською мовою про українську минувшину, про те, що таке Україна, звідки взялися українці, щоб освічена російська людина могла до них звернутися. Проте, у нас пишуть лише для себе, а будь-який російськомовний інформаційний простір, ліберальний і навіть опозиційний до політики Кремля, не має доступу до відповідної літератури і, очевидно, що вони користуються тим, до чого звикли всі росіяни загалом. А до чого вони звикли, ми добре знаємо.
Нам потрібно створити інформаційний продукт, щоб росіяни могли читати історичний сайт, але російською мовою. Для будь-якого росіянина російська версія історичних подій, зокрема історія всіх Східних народів, є дуже зручною і опирається на їхній шаблон, вони не здогадуються, що була якась альтернативна версія подій. На цьому базується будь-яка культурна, історична експансія великої держави, яка може межувати з Україною та мати конфліктні теми, або перебувати десь далеко і нічого не знати.
З практики останніх подій навколо Волинської трагедії ми побачили, з якою великою офіційною симпатією ставилась до нас Польща останніми роками, але це абсолютно не завадило тому, щоб внутрішня польська політична кон’юнктура почала псувати ті стосунки. Тут немає такої логіки, що поляки повинні йти до нас, ми повинні займати свою позицію, поширювати її та інформувати оточення. Якщо трапляються люди — і в Росії, і в Польщі, — з вузьким баченням історії своєї та сусідніх країн, то вони скористаються недостатньою кількістю історично правдивої інформації.
«Я БИ ПОРАДИВ НАВАЛЬНОМУ РОЗГЛЯДАТИ УКРАЇНУ НЕ ЯК «ІНШУ РОСІЮ», А ЯК ДРУЖНЬОГО СУСІДА, РІВНОПРАВНОГО ПАРТНЕРА»
Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої політики:
— Олексій Навальний про Україну знає те, що це батьківщина його батька. Як російсько-український біетнор, він, напевно, хотів би бачити російсько-українські відносини подібними до родинних. Однак, судячи з висловлених ним поглядів, головою родини має бути більший, тобто Росія. Як і у російсько-грузинських, до речі... Тобто, у цьому сенсі Навальний є банальним носієм російсько-імперської свідомості, яка розглядає Україну та українців вже не як власне Росію чи самих росіян, а як природне доповнення до них. Якщо вже Україна, Білорусь чи Грузія й існують на білому світі, то перш за все для того, аби підсилювати Росію, бути для неї зовнішнім ресурсом. У цьому ресурсно-споживацькому підході — головна помилка російських «демократів». Я би порадив Навальному розглядати Україну не як «іншу Росію», не як «втрачену» батьківщину свого батька, а як дружнього сусіда, рівноправного партнера як у двосторонніх відносинах, так і на міжнародній арені. Не як «втрату» для Росії, а як її набуток.
П’ять запитань Олексію Навальному
У мене є п’ять прямих запитань до кандидата на пост мера Москви Олексія Навального.
Не став би їх ставити, якщо б Олексій перебував зараз за гратами, і не стану повторювати, якщо він опиниться там знов.
Але за нинішньої ситуації, коли він на волі і майже напевно візьме участь у виборах, усім москвичам потрібно розуміти, за (проти) яку людину (політика) в його особі вони голосуватимуть. Як москвич, хоч і не корінний, я теж маю на це право.
Мені не подобається закритість перших осіб нинішньої влади, тому хотілося б бачити опозиційних їм кандидатів у хорошому розумінні слова «прозорими».
Чітко розуміти їх морально-етичні установки й усвідомлювати можливі дії. Для чого у випадку з Олексієм Навальним потрібно вивести із сфери табу і недомовок запитання, ясних відповідей на які широка публіка досі не чула (якщо лише я не чув, тоді ви мене виправте).
Не беруся судити, як більшості мешканців столиці Росії, але мені як «нацменові» («напівкровці», не має значення) дещо треба з’ясувати ось прямо зараз, «на березі», щоб потім не було «нестерпно боляче».
Це зовсім не спроба зганьбити Олексія Навального — запитаю гранично коректно, без нерозумних ярликів на кшталт «фюрера». Це і не пуста цікавість — в Москві чимало таких, як я, виборців, з ними кандидатові в мери час відверто поговорити (до речі, це важливо і для багатьох росіян, не лише для «нацменів» і «напівкровок»).
Отже, шановний Олексію, ось що мені хочеться публічно дізнатися від Вас.
1. Чи мав місце випадок, описаний в Інтернеті однією з Ваших колишніх колег по партії «Яблуко», коли Ви назвали її, азербайджанку, «чернож...ой» і заявили, що їй місце на ринку?
Прошу відповісти коротко, як ви любите, — так чи ні.
Якщо ні, то нехай відповідають ті, хто Вас обмовив. Якщо так, тоді є наступне запитання:
2. Чи жалкуєте Ви про той інцидент, чи вибачилися перед жінкою, а також чи вживали пізніше такі висловлювання на адресу інших людей?
Далі.
3. Чи дійсно Ви називали грузинів «гризунами» або цей вислів вам приписали?
Мені неважливо, як ви ставилися тоді (і ставитесь зараз) до війни серпня 2008 року і її наслідків, це інша тема. Важливо узагальнено принизливе порівняння з тваринами, вжите (чи ні) Вами щодо людей грузинської національності.
4. Чи вважаєте Ви демонстрантів, перед якими виступали на «Російських маршах», своїми політичними союзниками і чи в разі перемоги на виборах залучатимете їх до співпраці з мерією?
Відомо, що політичні об’єднання, створені активістами «Російських маршів», пропонують практичну допомогу міській владі в патрулюванні вулиць з метою вилову в Москві людей неслов’янської зовнішності.
І останнє запитання, воно, на мій погляд, важливе для оцінки політика, який заявив, що він планує в майбутньому претендувати на пост президента РФ.
Для нинішнього президента РФ властиво те, що він не визнає помилок у своїй суспільно-політичній діяльності і ніколи (за винятком церемоніальних жалобних приводів) не вибачається. Тому, шановний Олексію, хочу отримати від Вас відповідь:
5. Чи вважаєте Ви будь-які дії (вислови, ідеї), здійснені (висловлені, підтримані) Вами, помилковими?
Якщо так, то не могли б Ви сказати, які конкретно і чому.
Бажаю Вам (і всім нам) Свободи і всього найкращого.
Айдер МУЖДАБАЄВ, echo.msk.ru, 22 липня 2013 р.
