Про трагедію та владу

Історія повені 2012 року на Кубані схожа на події 2002 року, але більш трагічна. Тоді шлюзи було відкрито, й велика вода пішла по полях та невеликих селах. Тоді загинула тільки одна людина — фермер, який хотів зберегти свою техніку. Він ночував у полі в тракторі й уночі велика вода дісталась і до нього. Щоразу населення інформували про наближення води, і мешканців евакуювали. Тим, у кого вода знищила помешкання, місцева влада компенсувала житло грошима чи квартирами в населених пунктах, які були поруч. Сьогодні ті, хто постраждав 2002 року, живуть у нових квартирах, деякі повернулися на старі місця, кажуть, що більше не хвилюються й води не бояться. А цього року вода не пішла полями, і про затоплення майже ніхто не знав. Воду спустили вночі, коли люди спали. Мало хто зміг врятуватись. Офіційні дані свідчать про 170 загиблих людей, проте тут, на Кубані, говорять, що загиблих значно більше. «Я працював водієм. Возив сюди свого начальника з іншого міста. Я бачив увесь цей жах на власні очі. Офіційно передають, що загинуло 170 осіб, проте в одній лише річці виловили 400 трупів. Це дуже страшна історія», — розповідає стажер Дмитро ФЕДОРОВ.

Із часу трагедії минув місяць, та на Кубані про трагедію не забувають. «Не можна обирати між одними й другими. Люди є люди. І ніяка влада не може оцінювати, хто має жити, а хто ні», — вважає колишня співробітниця фермерського господарства Наталія ІВАНОВА.

Старі мешканці Кубані розповідають, що Кубань розливається раз на десять-дванадцять років. Щоправда, не завжди повінь приносить такі трагічні результати. Сьогодні в Кримську триває будівництво. Відновити місто буде вкрай важко. Велика кількість волонтерів працює там добровільно від самого першого моменту. Багато людей допомагає продуктами харчування та речами. Та позиція влади і в цьому питанні не є прийнятною. Волонтерами туди направляють дрібних держслужбовців, працівників інших державних закладів. «Моя донька поїхала в Кримськ ніби на два дні від роботи. Там вона працювала на кухні, готувала їжу. Розповідала про те, які голодні й нещасні там люди. Приходять рівно о сьомій на сніданок, їдять все до останньої крихти. Їй було дуже шкода тих людей, які щоразу приходили до неї в їдальню. Проте незрозумілою для мене виявилася позиція керівництва. Через два дні за нею та ще кількома її колегами ніяка машина не приїхала. Про них забули й наступного дня. Пропрацювавши ще один день, дівчата поїхали з Кримська своїм ходом. При цьому їх ще й назвали дезертирами. Це абсолютно негідна позиція з боку керівництва», — розповідає Наталя Іванова.

Волонтер Павло з Москви розповідає про свою роботу в Кримську на сторінках «Живого журналу»: «Повернувся з Кримська. Повінь там була такою, що досі там усе дуже погано. Начебто все, офіційних служб немає: НС відмінили, МНС відкликали, військових прибрали, залишилися тільки волонтери, ким я й працював. Дорослі бувалі дядьки сліз не стримують, приходячи на руїни. Намагаються не давати працювати більше 10 днів — люди божеволіють від чужих розповідей і від того, що бачать на власні очі. Лайливі слова тут уже не лайливі. Лайливе там є слово «Путін» — його вголос навіть при чоловіках не вимовляють. Там не п’ють, але на п’ятий день я напився після того, як почув історію про собаку, яка вціліла тільки тому, що її відпустили гуляти. Решта, які сиділи на ланцюгах, — всі втопилися. Людям не до собак було, будинки по дахи затоплені хвилею, стелі пробиті кришками люків підвалів під тиском води, немає підлог, стін, унітази виривало фонтанами з каналізацій, досі в підвалах по коліно суміші мулу, піску і багнюки, які нікому прибирати, скрізь бульдозери зносять будинки. Верхня частина міста тільки живе, решта сплять у наметах біля будинків, у будинках просто ніде знаходитися. Багато волонтерів на межі істерики, тим більше для уряду ми як зуб в носі — нічого не дають, адже там офіційно все добре». А 10 серпня повідомили про смерть волонтера, який працював у Кримську. 39-річний мешканець Санкт-Петербурга, вчитель Андрій Марєєв помер від тромболії легеневої артерії. ЗМІ повідомляють, що після смерті чоловіка волонтерам запропонували виїхати, проте всі залишилися на місці.

Неможливо собі уявити, що було б, якби не люди, які допомагають відновлювати затоплені міста. А от про владу в Кримську й на Кубані в цілому не заведено говорити, про неї тут мовчать, як тоді, коли мова заходить про покійників.