Проблема всередині ісламу

Але є дві точки зору щодо його значущості. Одні вважають, що це була справа рук божевільних людей, вмотивованих в цьому випадку збоченим розумінням ісламу, але нічого більше. Божевільні люди роблять божевільні речі, отже, не варто сприймати це так близько до серця. Інша точка зору полягає в тому, що ідеологія, яка надихнула на вбивство Рігбі, становить велику небезпеку.

Я дотримуюся другої точки зору. Звісно, не варто дуже гостро реагувати. Ми не робили цього після нападів у громадському транспорті Лондона 7 липня 2005 року. Але ми вжили заходів. І мали рацію. Дії наших спецслужб, поза сумнівом, запобігли іншим серйозним атакам. Проведення програми «Запобігання» в місцевих районах було правильним кроком.

Нові заходи уряду також здаються розумними й відповідними. Але ми ошукуємо себе, якщо віримо, що ми зможемо захистити Сполучене Королівство простими внутрішніми заходами. Ідеологія існує. І вона нікуди не подінеться.

Розглянемо Близький Схід. Сирія зараз перебуває в процесі прискореного розпаду. Президент Башар аль-Асад жорстоко знищує цілі громади, ворожі до його режиму. Щонайменше 80 тис. осіб загинули, майже 1,5 млн стали біженцями, а кількість внутрішньо переміщених осіб перевищила чотири мільйони. Багато хто в регіоні вважає, що мета Асада — очистити райони, де переважає його режим, від сунітів і утворити окрему державу довкола Лівану. Таким чином, де-факто було б створено сунітську державу в частині Сирії, що залишилася, відрізану від багатства країни й виходу до моря.

Сирійська опозиція включає багато груп. Але бойовикам, пов’язаним з угрупованням Джабхат аль-Нусра, що підпорядковується «Аль-Каїді», надають зростаючу підтримку — включаючи поставки зброї та грошей з-за кордону.

Асад використовує хімічну зброю в обмежених, але смертельних масштабах. Деякі склади перебувають у спірних районах.

Величезне бажання Заходу триматися подалі від усього цього цілком зрозуміло. Але ми також повинні розуміти, що перебуваємо на самому початку цієї трагедії. Вона здатна дестабілізувати ситуацію в регіоні. Йорданія демонструє зразкову мужність, але існують розумні межі кількості біженців, яких вона зможе прийняти. Ліван зараз ослаблений, тоді як Іран прагне втягнути Хізбаллу до бою. «Аль-Каїда» знову намагається спровокувати бійню в Іраку, тоді як Іран продовжує своє втручання.

Тим часом у Єгипті й у всій Північній Африці партії «Братів-мусульман» перебувають при владі, але суперечності в їхній ідеології та спроможності управляти сучасними економіками викликали зростання нестабільності й тиску з боку більш екстремістських груп.

Крім того, іранський режим усе ще має намір отримати ядерну зброю й досі поширює терор і нестабільність. У країнах Африки на південь від Сахари Нігерія стикається з жахливими терористичними атаками. У Малі Франція вела жорстоку боротьбу, щоб не дати екстремістам заполонити країну.

Потім іде Пакистан — і Ємен. Далі, на сході, ведеться прикордонна війна між Бірмою та Бангладеш. І останні події в самому Бангладеші або в мусульманському районі Мінданао на Філіппінах ще розширили список.

У багатьох найбільш потерпілих районах очевидне ще одне явище: швидко зростаюче населення. Середній вік на Близькому Сході — трохи більше, ніж 20 років. У Нігерії він становить 19 років. У секторі Газа, де ХАМАС перебуває при владі, чверть населення — у віці до п’яти років.

Коли я незабаром повернуся до Єрусалиму, це буде мій сотий візит на Близький Схід після відходу з посади прем’єр-міністра, в рамках роботи над створенням палестинської держави. Я своїми очима бачу, що відбувається в регіоні.

Тому я розумію бажання розглядати цей світ і пояснювати його поведінку, посилаючись на місцеві образи, економічну відчуженість і, звісно, «божевільних людей». Але невже ми не можемо справді знайти загальну нитку, щось, що з’єднує точки конфлікту, ідеологію, яка провокує або принаймні посилює все це?

Проблема не в ісламі. Ті з нас, хто вивчав його, не сумніваються в його справжній і мирній сутності. Проблема також і не з мусульманами в цілому. Багато хто в Британії нажахані вбивством Рігбі.

Але є проблема всередині ісламу, й ми маємо визнати це й бути чесними самі з собою. Звісно, існують християнські екстремісти, єврейські, буддійські, індуїстські. Але я боюся, що проблемна напруженість всередині ісламу — це не просто єпархія кількох екстремістів. Вона має у своїй суті погляд на релігію — і відносини між релігією та політикою, — який несумісний з плюралістичними, ліберальними, відкритими співтовариствами. І крайня точка спектра — це терористи, але їхній світогляд глибший і ширший, ніж ми це припускаємо. Отже, за великим рахунком, ми не визнаємо цього.

Це має два наслідки. По-перше, ті, хто дотримується крайніх поглядів, упевнені, що ми слабкі, й це дає їм сили. По-друге, — ті мусульмани — на щастя, їх багато, — які знають, що проблема існує, і хочуть її якось розв’язати, падають духом.

На всьому Близькому Сході та за його межами розгортається боротьба. З одного боку, — ісламізм з його винятковим і реакційним світоглядом. Вони є значною меншістю, гучною й добре організованою. Із другого боку — люди з сучасним мисленням, ті, хто ненавидів гноблення минулих корумпованих диктаторів і зневажає нові утиски релігійних фанатиків. Потенційно їх більшість; на жаль, вони погано організовані.

Зерна майбутнього фанатизму і терору — можливо, навіть великих конфліктів — уже засіваються. Наше завдання — допомогти засіяти зерна злагоди та миру. Але підготовка підгрунтя для миру не завжди відбувається мирним шляхом.

Затяжні й жорстокі конфлікти в Афганістані та Іраку змусили західні держави насторожено ставитися до іноземної інтервенції. Але ми не повинні забувати, чому ці конфлікти були затяжними та жорстокими: ми дозволили існувати державам, що не відбулися.

Саддам Хуссейн був відповідальний за дві великі війни, в яких загинуло сотні тисяч людей, багато хто — від хімічної зброї. Він убив приблизно стільки ж власного народу. Таліби ствердилися в добу радянської окупації Афганістану й перетворили країну на полігон для терору. Після падіння цих режимів обидві країни почали боротися проти тих самих сил, пропагуючи насильство й терор в ім’я релігії в усьому світі.

Не кожне втручання має бути воєнним, і не кожне воєнне втручання має використовувати війська. Але відмова від цієї боротьби не принесе нам миру.

Так само, як цього не зробить безпека сама по собі. Тоді як революційному комунізму протистояла рішучість у сфері безпеки, він, зрештою, був переможений кращою ідеєю: свободою. Те саме можна зробити й тут. Краща ідея полягає в сучасному погляді на релігію та її місце в суспільстві й політиці — модель, заснована на повазі й рівності людей різних віросповідань. Релігія може мати право голосу в політичній системі, але вона не може нею керувати.

Ми маємо розпочати з дітей, тут і за кордоном. Ось чому я створив фонд, особлива мета якого в тому, щоб навчити дітей, що сповідають різну релігію, по всьому світу, як пізнавати одне одного та як жити одне з одним. Ми зараз перебуваємо в 20 країнах, і програма працює. Але це — крапля в океані порівняно з потоком людей, яких навчили нетерпимості.

Зараз, більш ніж будь-коли, ми маємо бути сильними й мислити стратегічно.

Проект Синдикат для «Дня»

Тоні БЛЕР — прем’єр-міністр Великобританії у 1997—2007 рр.