Проблеми по-флотськи

Євген Марчук у різний час займав посади прем’єр-міністра, міністра оборони, секретаря Ради з питань національної оборони та безпеки України. Також він керував українською делегацією на переговорах про розділення Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу. Про історію «флотського питання», про можливі шляхи урегулювання проблем навколо маяків у Криму Євген МАРЧУК — в інтерв’ю російській службі радіо «Свобода».

— Що ж сталося з цими знаменитими маяками, за які зараз триває суперечка? Чи справді в підписаних російсько-українських угодах не було остаточної домовленості про їх розділення?

— Стосовно Чорноморському флоту є чотири угоди. Одна з них підписана главами держав ще в 1995 році, у ній визначався формат подальших переговорів. Було ще три міжурядові угоді, підписані прем’єр-міністрами України та Росії в 1997 році. У той час вирішили не всі спірні питання базування Чорноморського флоту на території України. Я займався цією проблемою до 1996 року. І деякі питання залишилися досить гострими і до кінця неврегульованими. Тому угода, що була підписана в 1997 році, — а її підписували прем’єри Лазаренко та Черномирдін, — охоплювала не всі проблеми.

Крім головної угоди, було ще дві угоди про параметри розділення та про платежі. Частина питань була зафіксована у відсильній формулі в цих угодах. Тобто, наприклад, проблеми використання та розділення радіоелектронних частот, будівництва радіоелектронних об’єктів були сформульовані так, що з цих питань сторони розроблятимуть й укладатимуть окремі угоди. У деяких статтях є просто формули, що сторони ці питання вирішуватимуть окремими документами.

Тому, я вважаю, ми маємо сьогодні результат у якійсь мірі політичної кон’юнктури 1997 року, коли так званий великий договір між Україною та Росією був дуже потрібен Києву в політичному сенсі. Оскільки Росія визнавала кордони між Україною та Росією як державні, а далі — цілий каскад похідних, вигідних і потрібних тоді в українсько-російських відносинах речей.

Але проблема Чорноморського флоту переходила на другий план. І було досягнуто своєрідного компромісу. Президент Росії Єльцин у той час навіть відмінив свої візити до України, щоб питання з Чорноморським флотом було доведене до прийнятного рівня консенсусу. Можу сказати, що була певна поквапливість у підписанні цієї угоди. Якби далі, після 1997 року, ті питання, які треба було вирішувати, — і цією угодою передбачається їх урегулювання, — були вирішені, то сьогодні ми не мали б таких проблем.

...Я вважаю, що це хороший урок і для України, і для Росії, що не треба затягувати тих питань, які, я би сказав, були призупинені в значній частині на основі особистих стосунків. Я маю на увазі особисті стосунки президента Росії Єльцина та президента України Кучми на той час: аби підписати угоду, а далі, мовляв, «усе відрегулюємо». У таких складних і комплексних питаннях такий підхід неприйнятний.

Але я думаю, що зараз триває поступове вирулювання питання у сферу розсудливого підходу. І українська, і російська сторони дійшли розуміння та зробили відповідні заяви про те, що українсько-російська комісія візьметься за вирішення цього питання в першій декаді лютого.

— Зараз багато українських політиків говорять про неможливість продовження строку перебування ЧФ Росії в Україні після того, як дія відповідного договору закінчиться. Як ви вважаєте, чи справді може статися так, що Чорноморський флот Російської Федерації залишить Крим? Як, на вашу думку, до цього поставляться в Росії?

— Так, такі коментарі помітно почастішали після так званого газового конфлікту. До того часу, коли закінчиться термін дії договору, а це 2017 рік, угодою передбачено, що якщо одна зі сторін (у цьому випадку, напевно, Україна) не має наміру продовжувати договір, вона за рік має про це повідомити Росію. Тобто в 2016 році Україна має повідомити, що вона не продовжуватиме договору... Як складатиметься ситуація навколо цієї проблеми, зараз важко спрогнозувати. Я думаю, що криза, яка виникла у зв’язку з ціною на газ, згодом стихне... Але мушу сказати, що життя підкидатиме різні питання для провокацій навколо проблеми базування Чорноморського флоту, допоки не буде вирішене все, аж до дрібних питань. Усе має бути вирішене у вигляді угод, протоколів й інших документів.

...Тема Чорноморського флоту існуватиме в українській політиці, але якщо її вдасться відрегулювати змішаній комісії, то до 2017 року, можливо, сама Росія ухвалить рішення або скоротити Чорноморський флот, або перебазувати його в інше місце... Цього року, я гадаю, цю тему ще часто експлуатуватимуть. Але важко сказати, що вона політично житиме довго. Якщо взагалі атмосфера українсько-російських відносин набиратиме позитивний потенціал, то ця тема може зійти на рівень рутинних проблем в українсько-російських відносинах.

— Запитує слухач із Харкова: «Єльцин, виступаючи по телебаченню, свого часу заявив, що «ми прикрутили кран на кордоні — і переговори щодо Чорноморського флоту пішли легше». Чи пам’ятає цей виступ пан Марчук?»

— Я пам’ятаю. На жаль, такі взаємозв’язки виникли й тепер, узимку, коли постала проблема з підвищенням ціни на газ. Я можу сказати, що не тому почалися переговори. Річ у тому, що в урегулюванні статусу та параметрів розділення Чорноморського флоту Росія була зацікавлена тоді не менше, ніж Україна. Бо ситуація тоді справді загрожувала різними небезпечними інцидентами. Елементарна бійка на вулиці могла розростися в конфлікт, за яким уже починалися політичні питання взаємовідносин військовослужбовців Чорноморського флоту Росії й України.

...Можливо, вкладалася така ідея російськими політиками, що «прикрутимо кран». Ви бачите, що прикрутити кран у прямому значенні неможливо, оскільки через Україну йде найколосальніший транзит до Європи. Це все не так просто. Хоча згаданий аргумент висить у повітрі. Я думаю, саме він несприятливо діє на переговорний процес із тих питань, які сьогодні ще не до кінця врегульовані в українсько-російських відносинах.

— Запитує слухач із Петербурга: «Я непогано знаю історію. Чорноморський флот востаннє брав участь у Синопській битві. Після цього більше не було жодних. Для чого такий флот потрібен узагалі?»

— Я, напевно, не коментуватиму цього питання... Відповісти радше повинні керівники Росії та Збройних сил Росії. Це — російські питання. Але я можу розвинути цю думку і відповісти по-своєму. Сьогодні маяки, навколо яких триває таке нагнітання, фактично не мають у практичному сенсі серйозного значення для навігації. Система GPS набагато точніша й ефективніша. Тому навколо маяків теж дуже багато штучного напруження. Ось чому треба якнайшвидше сідати за переговори, подивитися в очі одне одному. Військові люди в погонах повинні сісти один навпроти одного, потиснути руки, а політики, дипломати також повинні увійти в контакт.

— Запитання від наступного слухача: «Ми з вами зустрічалися в Чернівцях на передвиборній кампанії. Я вважаю, що в питанні Чорноморського флоту треба керуватися міжнародним правом, а не думками окремих політиків. Ціна за базування має бути міжнародною, але і відповідальність повинна бути не «підстільною», а міжнародною».

— Справді, коли ми відпрацьовували питання плати за оренду, то вивчили принципи оплати майже у всіх військових базах світу, іноземних держав на чужій території. Такої дешевої плати за оренду немає ніде в світі, починаючи від Окінави та закінчуючи Гуантанамо. Але так сторони тоді домовилися. Я вже тоді не брав участі в переговорах. Якщо взяти стандарти або хоч би усереднені параметри платежів за оренду суші й акваторій, а Чорноморський флот орендує дуже великі акваторії — практично вся Севастопольська бухта, — то суми там справді перевищували мільярд. Я пам’ятаю реакцію Віктора Степановича Черномирдіна, коли я назвав цю суму, пораховану згідно з міжнародними стандартами. Було величезне здивування, а в декого й обурення, що Україна сповідає такий підхід. Тоді ми не домовилися.

Ми не домовилися в тому числі й про очищення Севастопольської бухти, про витрати на екологічні заходи. Севастопольська бухта забруднена до небезпечного стану. За десятиріччя на дні утворилася суміш мулу та різних бензинових, гасових, мазутних емульсій тощо. Ми й до цього не домовилися. Хоча начебто виходить, що це спільне питання, спільна проблема.

...Що стосується міжнародного права, то ми також зіткнулися з такою проблемою. У територіальних водах України діє Чорноморський флот. Виникає запитання: коли кораблі Чорноморського флоту виходять на навчання або патрулювання, то чи зобов’язані вони отримувати дозвіл української влади на вихід у територіальні води України? У світовій практиці — так. Але тоді це теж спричинило дуже серйозний опір із російської сторони: «Як це?! Ми все життя нікого не питали і де хотіли, там і працювали. А тут ми що, повинні щоразу питати дозволу?» Це теж було питання колізії. Історично склалося так, що це робили без дозволу, а з погляду міжнародного права, його треба отримувати. Тому в підписаних угодах і кількох протоколах дуже багато компромісів і з української, і з російської сторони...