«Ресурсне прокляття»

Професор факультету політичних наук Каліфорнійського університету і директор Центру досліджень Південно-Східної Азії Майкл Л. Росс є автором книги «Timber Booms and Institutional Breakdown in Southeast Asia», яка стала вагомим надбанням дослідження проблем Південно-Східної Азії й викликала великий інтерес в наукових колах Сполучених Штатів і світу. У даний момент дослідження професора Майкла Росса присвячені вивченню проблем держав, котрі мають достатньо природних ресурсів.

— Професоре Росс, у своїй книзі «Timber Booms and Institutional Breakdown in Southeast Asia» ви одним із перших провели дослідження зв’язку природних ресурсів і демократії. На вашу думку, наскільки сильно впливає наявність ресурсів на розвиток демократії?

— Коли країни не є демократичними — якщо знаходяться під владою якоїсь диктатури — і володіють нафтовими багатствами, то вони мають менше шансів стати демократичними. Прикладом цього може бути те, що держави Близького Сходу, котрі володіють великою кількістю покладів нафти, залишилися ще надовго серед недемократичних країн. У той час як країни в іншому місці (наприклад Україна) навернулися до демократії.

Хоча ще ми не знаємо, яким чином нафта має вплив на нові демократії, такі як Росія чи Нігерія, або в країнах, котрі лише частково є демократичними, як Азербайджан. Тому що уряди, як правило, отримують багато доходів від нафти, і це допомагає їм, незалежно від того, які політики знаходяться при владі, полегшуючи можливість підкупати опонентів і продовжувати перебування на своїх посадах. Інші природні ресурси, навіть деревина, як видається, не дають такого ефекту — лише нафта.

— Чи можна зробити висновок, що великі запаси природних ресурсів, як правило, задушує демократію?

— Так. У таких країнах, як Філіппіни, Індонезія та Малайзія наявність великих масивів дощових лісів сприяла навмисному демонтажу державних установ із боку політиків. Тропічні ліси послужили основою для можливості привласнення великих сум грошей через безжальну експлуатацію лісу. А для того, щоб це було можливо реалізувати, державні інститути, створені для протидії цим зловживанням і надмірній експлуатації, були ліквідовані. Політики мали стимули для демонтажу подібних інституцій, замість того, щоб створювати нові, й причина була в достатку природних ресурсів.

Так само і країни з великими нафтовими родовищами стають менш демократичними. У таких країнах демократія може являти собою лише витрати для політиків, тому що заважає їм використовувати великі державні доходи, як їм заманеться. Великі доходи від ресурсів тому дають політичні стимули для послаблення демократії. Таким же чином, можливість приховувати доходи від оподаткування не створюють цим політикам стимули до започаткування демократичних реформ. І лише можуть стати більш сильною стимуляцією до скорочення демократичного управління й посилення влади можновладців.

— Тобто в країні, котра є багатою на природні ресурси, розширення демократії може стати дуже дорогим задоволенням для тих, хто утримує владу, більше того, призвести до втрати влади?

— Це дійсно так. Дуже мало країн, котрі мають нафту, зробили успішний перехід від авторитаризму до демократії. Більшість із них були в Латинській Америці, країни подібні до Венесуели й Перу. Але вчені не розуміють, чому насправді Латинська Америка є такою різною.

— А ви як можете це пояснити?

— Я гадаю, що зв’язок між нафтою і авторитаризмом — це велика частина ресурсного прокляття. Існує також доказ того, що нафтове багатство збільшує небезпеку громадянської війни: сьогодні багато країн світу, де відбуваються конфлікти, є виробниками нафти. Такі, як Алжир, Нігерія, Конго, Колумбія, Східний Тимор, Судан, і, звичайно, Ірак.

— Тож — це явна політична модель, у якій прослідковуються стимули поведінки політиків?

— Так, це правда. Політичні лідери, які мають доступ до нафтової ренти, можуть відкупитися від тих, хто прагне розвитку демократії.

— Таким чином, природні ресурси можуть шкодити розвитку демократії?

— Саме так, бо надають можливість диктаторам залишатися при владі. Адже диктатури в країнах, котрі мають нафту, традиційно очолюють лідери, що залишаються при владі на тривалий час.

— Чи ваша модель також передбачає нелінійну залежність впливу отримання капіталу від природних ресурсів на життя населення країн, котрі їх мають у достатку?

— Ні, я гадаю, що природні ресурси не мають будь-який регулярний вплив на збільшення капіталу населення. Хоча деякі країни використовують мудро отримані фінансові ресурси, пускаючи їх на зростання рівня освіченості свого населення. Багато країн Близького Сходу, які володіють великими нафтовими багатствами, також досягли успіху в освіті свого народу.

— Професоре Росс, чи існує прямий зв’язок між рівнем корупції та наявністю природних ресурсів?

— Багато людей думають так, але я ставлюсь до цього скептично. Корупція існує в багатьох країнах, котрі не багаті на природні ресурси. На це питання дуже важко відповісти, тому що таким чином важко вимірювати корупцію.

— Таким чином можна сказати, що взаємозв’язок між демократією та природними ресурсами на даний час стає все більш актуальним?

— Так. Все більше країн у всьому світі стають демократіями, але багато країн, котрі мають нафту, як і раніше, продовжують перебувати в умовах авторитарного правління.