Що шукає Кремль в далекій країні?

Найбільша російська нафтова компанія ВАТ НК «Роснефть» і дочірня структура венесуельської нафтогазової компанії PDVSA — Corporation Venecolana del Petroleo (CVP) підписали договір про створення спільного підприємства для розробки блоку в нафтоносному басейні річки Оріноко. Компанія «Роснефть» інвестує 16 млрд доларів у розробку родовища «Карабобо-2». Цього тижня розпочався видобуток нафти на венесуельському родовищі «Хунін-6». Російські інвестиції в цей проект становитимуть 20 млрд доларів. Також були підписані меморандум про взаєморозуміння, угода про виплату «Роснефтью» бонусу у розмірі 1,1 мільярда доларів і угода про надання для CVP позики в 1,5 млрд доларів на п’ять років. Документи були підписані президентом «Роснефти» Ігорем Сєчиним і міністром нафти, главою PDVSA Рафаелем Раміресом у присутності президента Венесуели Уго Чавеса.

Крім того, на зустрічі було підписано угоду про створення СП з надання нафтосервісних послуг, з надання послуг у будівництві, а також меморандум про будівництво компанією «Интер РАО» теплоелектростанції потужністю 300 МВт, що працює на нафтовому коксі.

Найважливішим виявився подарунок, який зробив президент Росії Володимир Путін своєму другові Уго Чавесу. Сєчин передав главі Венесуели цуценя чорного російського тер’єра. За його словами, Чавесу дуже сподобався цуцик, і він вирішив назвати його Ель Русо — Російський. Вибір породи цуценяти дещо своєрідний. Чорного російського тер’єра вивели в СРСР у другій половині XX століття. У результаті схрещування різеншнауцерів, ердельтер’єрів, ротвейлерів і ньюфаундлендів ця порода набула значної фізичної сили, потужних щелеп, морозостійкості, довгих і широких лап для швидкого пересування снігом. Напевно, для того, щоб Ель Русо, коли виросте, міг супроводжувати Уго Чавеса в поїздках Гвіанським плоскогір’ям і відрогами Кордильєрів на кордоні в Колумбією. Лише там можна знайти сніг у країні, розташованій між 12 градусами північної широти й практично екватором. Але навряд чи не дуже здоровий Уго Чавес туди подорожуватиме. До того ж собака не для ледачих. Хоча б раз на тиждень його треба розчісувати, стригти раз на три місяці. Якщо зовсім не доглядати чорного тер’єра, це буде кошлатий, безформний ведмідь. Швидше, подарунок має символічний характер і означає посилене проникнення Росії до цієї латиноамериканської країни.

Розглянемо російську експансію на далекий континент у трьох вимірах: політичному, військово-технічному та економічному. Зауважимо, що всі три площини розгляду тісно пов’язані й переплетені між собою.

Чого ж шукають Путін і Ко у Венесуелі? У суто політичному сенсі за печерного антиамериканізму російських чекістів діє правило: хто проти Вашингтона, той автоматично стає другом. Уго Чавес саме такий. Певна річ, Путін будь-якими шляхами прагне завоювати його прихильність. Рух відбувається в обох напрямках. Венесуельський президент, зважаючи на внутрішню обстановку, теж потребує іноземної підтримки. І Росія не одна в його зовнішньополітичних розрахунках. Є ще Китай. Отже, вибір є, і це змушує Путіна квапитися.

Далі інтерес до Венесуели полягає в перетворенні її на плацдарм проникнення до інших розташованих поряд країн зі схожими лівими режимами. Серед них Болівія та Еквадор у нинішній ситуації й у майбутньому, якщо все складеться вдало, то Колумбія. Закріплення в них має серйозно обмежити вплив Вашингтона в його тилу. А далі — Центральна Америка, й узагалі відкриваються просто блакитні перспективи. Це була давня мрія ще радянських керівників. Заради її реалізації підтримувалися як кубинський режим Фіделя Кастро, так і нікарагуанські сандіністи. Із затії мало що вийшло. Навіть у Нікарагуа повернення до влади Даніеля Ортеги не означало автоматичного зближення з Москвою. Гавана почала повільний дрейф у бік Пекіна. Досить обережними є президенти Еквадору Рафаель Корреа та Болівії Ево Моралес. Хоча й займаються націоналізацією, зокрема енергетичного сектора, за обов’язкової при цьому антиамериканської риторики.

Друга складова — велике бажання російських генералів і адміралів отримати яку-небудь базу у Венесуелі. Кубинська в Лурдесі була втрачена, В’єтнам навіть чути не хоче про нове передання в користування Росії Камрані, сирійські події можуть закінчитися евакуацією Тартуса. Куди ж тепер податися флоту під андріївським прапором. Уже й флоту немає, а бази все одно хочеться. Уго Чавес на словах лише за, але фактично не надто квапиться. Та й нема повної впевненості, що його режим достатньо стійкий. Результат президентських виборів 7 жовтня не вирішено наперед. Отже, можливі варіанти.

З цим пов’язані й проблеми військово-технічної співпраці. Венесуела — великий покупець російської зброї. Обсяг замовлень на кінець 2011 року оцінювався в 6-7 млрд доларів. До Венесуели вже постачили 24 літаки Су-30МК2В, системи ППО «Тор-М1» і «Печора-2М», 35 гелікоптерів, 100 тис. автоматів Калашникова і ПЗРК «Игла». Завершено постачання 92 танків T-72, ведуться переговори про нову партію зі 100 машин. Будуються заводи з випуску автоматів АК-103 і набоїв, а також з ремонту гелікоптерів.

Популістська політика подачок бідним прошаркам, державний контроль над цінами вимагає розширення імпорту продовольства для утримання низьких цін. При цьому головне джерело валюти — нафтова й газові галузі, переживає не найкращі часи. Некваліфіковане управління призводить до частих аварій і пожеж. Нещодавно сталася велика пожежа й вибух на найбільшому нафтопереробному заводі на півострові Парагуана біля портового міста Амуай. Тоді загинуло 39 людей. Завод національної нафтової компанії Petroleos de Venezuela SA є частиною найбільшого в країні нафтопереробного комплексу «Парагуана» й посіє друге місце в світі за обсягами виробництва. І такі вибухи та пожежі на цьому заводі не рідкість. Ось чому доводиться надавати кредити. За останній час Росія вже надала їх на кілька мільярдів доларів і готова робити це й надалі. Якщо не Москва, то Пекін. Отже, Путіну доводиться розщедрюватися.

І третій аспект. Видобуток нафти й газу в Росії коштує дорого, й вартість зростатиме й надалі. Освоєння нових родовищ можливе лише на півночі, а це складно. Не дуже чіткими є перспективи експорту газу до Європи. Поки вони не зростають, а можливо й зменшуватимуться зважаючи на конкуренцію зрідженого й сланцевого газу. Отже, залишається лише експорт капіталу до привабливіших країн. Хоча Путін має намір залишатися при владі якомога довше, але не вічно. Отож, запасний пліт отримання нафтогазових доходів завжди згодиться.

І у зв’язку з цим демонстративно виражають підтримку Уго Чавесу на майбутніх президентських виборах. Як повідомляється, розрив між ним і єдиним кандидатом від опозиції Енріке Капрілесом постійно скорочується й зараз становить близько 5%. Боротьба йде настільки гостра, що під час передвиборного мітингу в штаті Барінас було застрелено двоє лідерів опозиції. Ще чотири людини дістали поранення під час стрілянини на репетиції голосування на початку вересня. Опозиція сповнена рішучості добитися усунення Чавеса від влади, тож складнощі в останнього будуть, і чималі.

У російській зовнішній і внутрішній політиці знову викристалізовується образ ворога. Звичайно, це США. Нещодавно було припинено діяльність у Росії агентства USAID. Це був явно недружній крок у дусі холодної війни, й подарунки Путіна у вигляді цуценяти й підписаних угод у Венесуелі цілком укладаються в цей тренд. Отже те, що відбувається, — лише початок.