«Спільне використання знань» відкриває перспективи для всіх
Чи може бути утопією новий проект «Cпільне використання знань» (knowledge sharing), нове «розумне словечко» міжнародної спільноти? Ми так не думаємо. Декілька прикладів є красномовнішими за десятки аналітичних матеріалів. 1965 року Сінгапур являв собою міста, переповнені хижами, і економіка цієї невеликої країни на південному сході Азії перебувала в занепаді. Але тоді влада почала проводити рішучу політику, спрямовану на інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації працівників і продуктивність праці, а також залучення промисловості із високою додатковою вартістю. Сьогодні в Сінгапурі валовий національний продукт на душу населення перевищує відповідний показник багатьох країн Півночі.
Економіка, яка ґрунтується на рівному доступі до знань та їхньому поширенні, відкриває можливості для країн, що розвиваються, а також підвищення добробуту населення цих країн. Так, незважаючи на бідність, індійський штат Керала нині може похвастатися рівнем людського розвитку, близьким до країн Півночі: тривалість життя в цьому штаті підвищилася до 73 років, і рівень шкільної освіти перевищує 90 відсотків. Завдяки значному внеску Керала Індія обіймає восьме місце у світі з показника наукових публікацій.
1971 року декілька тисяч мігрантів поселилися на пустій рівнині у 20 кілометрів від Ліми і створили місто Вілла Ель-Сальвадор. Покладаючись лише на себе, жителі міста заснували освітні центи і створили асоціації — товариства. Відважні зусилля з активною участю жінок у розвитку громади трансформували місцевість, яка складалася із хиж, в організоване місто. 1983 року місто Вілла Ель-Сальвадор отримало статус муніципалітету, а через чотири роки заснувало свій університет. Сьогодні 98 відсотків дітей цього міста відвідує школи. При цьому рівень неписемності серед дорослих становить 4,5 відсотка і є найнижчим у країні. У місті зараз мешкає 400 тис. жителів, включаючи 15 тис. студентів. Муніципалітет надає пункти комп'ютерного доступу для жителів, щоб вони могли висловити свою думку щодо питань, які обговорюються громадою.
Таким чином, доступ до знань є потужним інструментом у боротьбі з бідністю. Сьогодні це також ключ до виробництва багатства. Фінляндія, яка зазнала жорсткої економічної кризи після розпаду колишнього СРСР, сьогодні вважається зразком: вона нині інвестує майже чотири відсотки ВВП у дослідження. Система освіти Фінляндії вважається найкращою серед промислових країн Організації економічної співпраці та розвитку (OECD), і відмінність освітнього рівня учнів та навчальних закладів є надивовижу дуже низькою і свідчить про те, що успіх суспільств, які ґрунтуються на освіті, може чудово поєднуватися із справедливістю.
Це далеко не поодинокі приклади. В усіх частинах світу різні країни перебувають у процесі знаходження нових стилів розвитку, основаних на знаннях та інтелекті. Потенціал розвитку суспільства в майбутньому буде залежати здебільшого не від природного багатства, а від спроможності створювати, поширювати і використовувати знання. Чи це означає, що XXI століття стане свідком зростання суспільств, які ґрунтуються на рівному доступі до знань? Оскільки вони є громадським добром, яке має бути доступним для всіх, жоден не повинен бути виключеним із суспільства знань. Але доступ до знань не має обмежуватися лише розподілом знань чи обміном обмежених ресурсів, на які претендують країни, суспільства та індивіди.
У мережевих («сетевых») суспільствах творчість і можливість обміну знаннями чи спільного використання їх значно збільшуються. Такі суспільства створюють довкілля, яке особливо сприяє знанням, інновації, навчанню і дослідженням. Нові форми мережевої товариськості, які розвиваються в інтернеті, є горизонтальними, а не ієрархічними, заохочують співпрацю, а також ілюструються моделями «спільних» досліджень чи «відкритого» комп'ютерного програмного забезпечення. Поява мережевих суспільств і супровідне скорочення видатків на трансакції заохочує зростання нових форм виробничих організацій, які базуються на обміні та співпраці в рамках громад, що спільно використовують ресурси. Це особливо важливе застереження проти спокус економічного добробуту: ця нова практика дає підстави сподіватися, що ми зможемо досягти справедливого балансу між захистом прав інтелектуальної власності, необхідних для інновацій, і поширенням знань, які належать до громадської сфери.
Спільне використання знань не може обмежуватися лише створенням нових знань, пропагуванням знань, які належать громадськості, чи звуженням пізнавального розмежування. Це включає не лише загальний доступ до знань, але також активну участь кожного. Отже, це буде ключем для демократій майбутнього, які повинні базуватися на новому типі громадського простору, в яких справжні демократичні сутички і розмірковування всередині громадянського суспільства зроблять можливим вирішення виниклих соціальних проблем в очікувані строки. У певному відношенні «Гібридні форуми» і конференції громадян передбачатимуть такий розвиток.
Разом з тим, на шляху до спільного використання знань стоять численні перешкоди. Подібно до інших рішень, які ми пропонуємо, вони лежать в основі світової доповіді ЮНЕСКО «До суспільств, що ґрунтуються на знаннях», підготовленій під керівництвом Жерома Бінде і надрукованій декілька місяців тому. Безсумнівно, дискусії XXI століття, які ми організували в ЮНЕСКО на тему: «Спільне використання знань», допомогли ідентифікувати їх більш чітко: поляризація, цифровий розподіл і, що є набагато серйознішим, розрив у знаннях і нерівність статей — все це є головними перепонами на шляху спільного використання знань. Щоб подолати ці перепони, суспільства мають масивно інвестувати в освіту всіх громадян протягом усього життя, дослідження, розвиток інформації та ріст «суспільств, які навчаються», розвивати більшу повагу до різноманітності пізнавальних культур, а також — до місцевих, традиційних і туземних знань. Спільне використання знань ніколи не буде майбутньою перспективою: бо це не проблема, а її вирішення. Спільне використання знань не ділить їх, а спричинює до їхнього зростання і множення.
