США готуються направити війська в Iрак

Зміни в американській політиці щодо Близького і Середнього Сходу можуть справити істотний вплив на становище на Донбасі.

Українська криза ділить перше місце в пріоритетах американської політики з протистоянням у Сирії та Іраку. Для Вашингтона боротьба з ісламістами і терористами, так званої Ісламської держави, вкрай важлива. Не дивно, що на берегах Потомаку розгорілася дискусія про подальшу участь американської армії в боротьбі з бойовиками.

Цьому передували вельми значні події як у Сирії, так і в Іраку. У першому випадкові головну ролю в них відігравали курдські загони народної самооборони YPG. У другому — загони пешмерги іракських курдів, які перекрили три найважливіші шляхи, які ведуть до Мосула — найважливішого центру видобутку нафти на півночі Іраку. Місто наразі перебуває під контролем бойовиків Ісламської держави (ІД).

На півночі Сирії в місцях компактного мешкання курдів, де приблизно 10% населення країни, на кордоні з Туреччиною влітку-восени минулого року розігралися запеклі бої між загонами YPG і бойовиками ІД. Особливо важкими були бої за місто Кобані. Він посідає стратегічно важливе положення на кордоні з Туреччиною і, окрім того, в ньому перебувало понад 200 тис. біженців. Остання обставина мала принципове гуманітарне значення.

Бойовики ІД відомі ненавистю до курдів. Багато хто з них сповідає єзидизм і, з погляду радикального ісламізму, є поганами. На підконтрольній ІД території в Іраку влаштовувалися чистки за етноконфесійною ознакою. Падіння Кобані перетворилося б на справжній геноцид. Не дивно, що курди розглядали оборону Кобані певним аналогом Сталінграда. Серед сирійських курдів було поширено назву «Кобаніград».

На допомогу курдам прийшли загони Вільної сирійської армії (ССА). Без великого ентузіазму Туреччина пропустила через свою територію загони пешмарги з Іраку. Американська авіація завдавала повітряних ударів по бойовиках ІД, хоча їхня ефективність викликає дискусії.

Пропаганда бойовиків підносила бої за Кобані, як символ героїзму та звитяжності ІД. Справді, в якийсь момент сили оборони утримували лише декілька кварталів на півночі міста.

Восени минулого року ісламісти не раз повідомляли про повний контроль над містом. Приблизно так, як і бойовики на Донбасі неодноразово заявляли про котел під Дебальцевим. Навіть Путіна ввели в оману, хоча, можливо, він сам дуже хотів помилитися. Навіть ляпнув про це в Мінську. Як говорить німецьке прислів’я, der Wunsch ist der Vater des Gedankens — бажання — батько думки.

 У грудні ополченцям, загонам ССА і пешмерги вдалося переламати хід бойових дій. Ісламістів планомірно витісняли зі зруйнованого міста. До 26 січня очистили й околиці. На найвищій точці Кобані, на телевізійній антені, поставленій на пагорбі, вивісили 75-метровий прапор YPG. За курдськими оцінками, ісламісти втратили вбитими   понад три з половиною тисячі бойовиків.

Після поразки в Кобані бойовики  відступають за всіма напрямами. Попервах ісламісти прагнули затриматися в навколишніх селах, але зараз здають їх без бою. У першій декаді лютого загони курдського ополчення на південь від Кобані вийшли до річки Євфрат. Вони зайняли вже 140 сіл.

Командування YPG намагається зрозуміти, з чим пов’язаний настільки стрімкий відступ ісламістів. Вельми ймовірною причиною, як повідомила агенція Іракського Курдистану PUKmedia, може бути перекидання сил до району Дейр-ез-Зор. Це місто називають нафтовою столицею Сирії через розташовані біля нього багатющі родовища чорного золота. У вересні 2014 року сирійська армія, яка утримувала тоді позиції лише на деяких околицях міста, почала повільно наступати. Стратегічно Дейр-ез-Зор набагато важливіший від Кобані. Як через своє географічне положення, так і через нафту довкола нього. Зараз ісламісти блоковано сирійською армією в центральних кварталах. Йдуть тяжкі вуличні бої.

Схоже, що бойовики ІД концентруються для захисту Дейр-ез-Зора і Мосула. Для Ісламського халіфату нафта — основна стаття прибутків. Коли йдеться про гроші, ісламісти готові забути про курдські села.

З серпня минулого року американська авіація здійснювала удари в ісламістів як у Сирії, так і в Іраку. Зараз президент Обама має намір звернутися до конгресу за дозволом на проведення наземної операції в Іраку в районах нафтових центрів Мосула та Кіркука.

Конгрес із цього питання поділений, причому з обох боків є представники як республіканців, так і демократів. Спірних питань два — чи залишати президентові можливість відправити до регіону піхоту і чи обмежувати географічну область, на якій діятиме новий дозвіл. Перша група, яка включає спікера сенату Джона Бейнера і голову сенатського комітету в справах збройних сил Джона Маккейна, вважає, що на Обаму не потрібно накладати жодних обмежень. Друга група, де чимало демократів, вважає, що документ має гарантувати заборону на висадку піхоти і те, що Америка не буде втягнутою в нову довгу близькосхідну війну. Обама,  схоже, хоче мати можливість використовувати при потребі на війні з тероризмом сухопутні сили і не обмежувати себе конкретними географічними зонами.

Проти ІД сформувалася коаліція арабських держав. На цьому етапі головною є Йорданія. Амман після спалювання джихадистами йорданського пілота інтенсифікував бойові дії і заявив про те, що в останні дні було завдано 56 авіаударів, знищено 7 тис. бойовиків і зруйновано 20% їх інфраструктур. До Йорданії прибула ескадрилья винищувачів F-16 з ОАЕ, яка вже розпочала завдавати авіаудари. Роль Аммана зростатиме. У країні перебуває один із найбільших у світі центрів підготовки сил спецпризначення. Чисельність цих сил у країні сягає 14 тис. чоловік. Йорданська громадськість вимагає їх перекинення на війну з ІД. За твердженням американського сенатора Ліндси Грема, Йорданія, Саудівська Аравія та інші арабські країни готові відправити війська до Іраку та Сирії, але хотіли б, щоб до них приєдналися США.

Хоча Сирія і Ірак відносно далекі від України, але втягування США до наземної операцію в Іраку неминуче послабить їхню увагу до європейських проблем і українських — у першу чергу. І це не залишиться непоміченим як Москвою, так і головними європейськими столицями.

Нам потрібно зважати на те, що на якийсь період українське питання не буде в центрі уваги у вашингтонських коридорах влади. Ба більше, з цієї проблеми США, про це декілька разів говорив і президент Обама, і державний секретар Керрі, хотіли б діяти разом із Росією. За сприятливішу позицію щодо Іраку та Сирії Москва обов’язково зажадає кроків у відповідь. Кремль обов’язково спробує зв’язати ці дві проблеми.

Отже, завдання української дипломатії — не допустити змови за рахунок України.