США: шериф, що зневажає закони

У своїх газетних коментарях я зазвичай обмежуюся своєю сферою знань — економікою. Але як американець я настільки приголомшений тим, що сталося в моїй країні і тим, як моя країна поводилася з іншими протягом останніх двох років, що я відчуваю: мушу висловитися.
Я вважаю, що порушення американцями прав людини і принципів, за якими живуть цивілізовані люди, що виявилися в Іраку, Афганістані та Гуантанамо, а також ще страшніші приклади подібних порушень, які, безсумнівно, виявляться в майбутньому, — не просто дії окремих людей, які схибили з правильного шляху. Вони є результатом політики адміністрації Буша, яка не зважає на права людини і міжнародне право, включно з Женевськими угодами, і намагається підірвати основні засади демократії з першого дня свого перебування при владі.
На жаль, тортури та інші звірства мають місце на війні — і Ірак, звісно, був не єдиним випадком застосування тортур. Але я вважаю, що адміністрація Буша несе відповідальність за створення клімату, в умовах якого ігнорується міжнародне право та демократичні процеси. Під час виступу віце-президента Діка Чейні на останньому Всесвітньому економічному форумі в Давосі (Швейцарія) його запитали, як адміністрація може пояснити те, що відбувається в бухті Гуантанамо, де полонених утримують без висунення їм обвинувачення та допуску до них адвокатів. Відповідь Чейні була обурливою: він сказав, що оскільки затриманих схопили в Афганістані, де вони намагалися вбити американських солдатів, правила стосовно військовополонених на них не поширюються.
Багато хто був шокований його зауваженнями, але Чейні, схоже, так і не зрозумів, яке жахливе враження його слова справили на аудиторію. Присутніх не хвилювало, чи технічно дійсні в цьому випадку положення Женевських угод. Їх непокоїло дотримання основних прав людини. Найбільше його слова приголомшили тих, хто ще недавно вів боротьбу за демократію і продовжує боротися за права людини.
Адміністрація Буша також знехтувала основне право своїх громадян — знати. Знати, що робить їхній уряд, своєю відмовою, наприклад, оприлюднити склад групи, що займалася формуванням енергетичної політики — хоч і без цієї інформації неважко зрозуміти, що вона була розроблена представниками нафтової промисловості та для нафтової промисловості.
Коли зловживання посадовими повноваженнями мають місце в одній сфері, вони можуть швидко поширитися на інші. Протягом кількох тижнів адміністрація Буша приховувала від американського народу інформацію про жорстоке поводження з ув’язненими в іракських тюрмах, чинячи тиск на CBS з метою запобігти оприлюдненню фотографій, які мала компанія. Так само, тільки за допомогою використання Акту про свободу інформації, були, зрештою, опубліковані фотографії домовин американських солдатів, що прибувають на батьківщину.
Репутація американських засобів масової інформації також постраждала внаслідок вибуху скандалу. Чому CBS відмовилася поширити інформацію, яка має таку важливість для громадськості? Порушення прав людини і факти жорстокого поводження з в’язнями мали набути розголосу набагато раніше. Організація «Емнесті Інтернешнл» провела прес- конференцію з цього питання в Багдаді ще в липні 2003 року. І в той час як фотографії та репортажі з Абу-Греїба займали перші шпальти газет в Європі та інших країнах світу, вони виявилися «похованими» в багатьох американських газетах, включно з таким лідером, як «Нью-Йорк Таймс». Чи не боялися ЗМІ образити адміністрацію Буша?
Захисники президента Буша, міністра оборони Дональда Рамсфелда і військовослужбовців наголошують на складності завдань, що стоять перед ними в Іраку, а також на моральну нестійкість людини та її схильність до помилок і той факт, що паршиві вівці існують скрізь. Американська система правління, однак, передбачає і намагається запобігти цьому. Якби ми дотримувалися букви й духу цих запобіжних засобів, ми б не виявилися втягненими в цю війну взагалі або ж, принаймні, не вели б її самостійно.
Так, цілком можливо, що Буш не мав достовірної інформації про наявність в Іраку зброї масового знищення. Але згідно з міжнародними правилами, яких повинна дотримуватись Америка, не можна розпочинати війну на підставі припущень однієї людини та її політичного оточення. Увесь світ вважав, що доказів було недостатньо, і правда була на боці світу. Якби Буш дотримувався демократичних процесів, закріплених у Хартії ООН, не сталося б іракської травми.
Ми знаємо, що організації та індивідууми роблять помилки. Імовірність таких помилок значно підвищується у стані стресу. Тому необхідно встановити правила, процедури й систему належних дій, а також вжити запобіжних заходів, щоб збільшити імовірність прийняття справедливих рішень — у той час, як в умовах стресу ще важливіше дотримуватися застережних заходів. Очевидно, що стримуючих чинників, необхідних для запобігання жорстокому поводженню з полоненими в іракських й афганських в’язницях, було недостатньо і що адміністрація Буша створила клімат, який зробив такі порушення та зловживання імовірнішими, якщо не неминучими.
Щось сталося з самою системою стримуючих і врівноважуючих сил в американській демократії. Конгрес і преса мали контролювати та стримувати президента. Міжнародна спільнота спробувала зробити це. На жаль, глобальна система міжнародного права й управління залишається надто слабкою для того, щоб запобігти ненормальній поведінці президента наймогутнішої у світі країни, якщо він щосили прагнув розпочати війну.
Саме в такі моменти ми усвідомлюємо, якою крихкою може бути наша цивілізація. Заяви про спільні цінності та принципи, Хартія ООН, Декларація про права людини та Женевські угоди є серйозними досягненнями. І неважливо, чи мають вони силу закону, — вони є керівництвом для цивілізованої поведінки. Усі вони виникли на основі страшних уроків минулого. Будемо сподіватися, що внаслідок сьогоднішніх скандалів знову з’явиться бажання і прагнення діяти згідно з цими ідеалами та зміцнювати інститути, призначені для втілення їх у життя.
Джозеф СТІГЛІЦ, професор економіки Колумбійського університету (США), член Комісії ООН із соціальних аспектів глобалізації. Лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року