Страшна перспектива

Терористичний акт у московському аеропорту «Домодєдово» знову поставив два взаємопов’язані питання. По-перше, як гарантувати безпеку мирних громадян у російських містах і, по-друге, де знаходиться джерело постійних вибухів і зростання тероризму.

Питання ставляться не вперше, й досі на них немає відповіді. Щоразу після загибелі та поранення людей влада урочисто з екранів обіцяє покарати й забезпечити. І щоразу світ і жителі Росії переконуються в тому, що нічого не змінюється. Спецслужби повідомляють, що розслідування «по гарячих слідах» проведене. Виконавців виявили й оголосили в розшук. Через якийсь час президентові та прем’єрові доповідатимуть, що польових командирів, емірів та інших у результаті успішної операції ліквідовано. І тоді знову виникають страшні за своєю вбивчістю запитання: де знову чекати вибухів і скільки людей знову постраждає? Після «Домодєдово» питання безпеки стосується не лише наших сусідів. Адже загинула наша співвітчизниця, драматург Ганна Яблонська. Провидіння уберегло інших пасажирів рейсу «Одеса — Москва». Це щастя, але й загибелі Яблонської цілком достатньо, щоб держава Україна зробила з цієї трагедії певні висновки.

Звернімо увагу на істотну зміну тактики терористів. На відміну від минулої, не було жодних гучних заяв, як, утім, і обіцянок іще масштабніших терактів. Таке враження, що тих, хто планує загибелі людей, пропагандистський ефект не цікавить. Їм, начебто, цілком достатньо самого факту вибуху й доказів безсилля й неефективності російської влади, що випливає з цього. Більше того, досі не доведено, що за вибухом стоять саме кавказькі бойовики. За повідомленнями російських правоохоронців, організатором теракту був уродженець Ставропольського краю Віталій Раздобудько. Є відомості, що тип вибухового пристрою раніше в Росії не зустрічався. З’явилася версія про так звану кам’яну бомбу, якими користуються палестинські бойовики. Вона має велику вражаючу дію, оскільки гранітні осколки глибоко проникають у тіло людини і їх складно звідти витягнути. На думку політолога Енвера Кісаєва, російські спецслужби хворіють на кавказофобію, й це неабияк утруднює об’єктивне розслідування. У будь-якому разі, якщо не підтвердиться так звана кавказька версія, це свідчитиме, що на тероризм починають хворіти й інші російські регіони.

І тут ми стикаємося з іще однією проблемою. Якщо не кавказькі шахіди, то хто? Бойовики Аль Каїди? Але вони безпосередньо Росією не займаються, обмежуючись фінансовою й організаційною підтримкою бойовиків на Північному Кавказі. Звідси вельми тонкий натяк, що за вибухом можуть стояти російські спецслужби. Не випадково, що на Заході про це в черговий раз писали, й ця версія цілком має право на життя. Адже й у минулому такі підозри були. Ці підозри не розвіяні досі, й самих лише заяв влади щодо їх спростування недостатньо. Це ж треба було дуже постаратися, щоб громадяни могли повірити в те, що їхня влада може влаштувати щось подібне. Низькою довірою до влади й користуються натхненники й організатори вбивств ні в чому не винних людей. Не можна виключати й того, що бойовиків використали «в темну». Тобто про підготовку й час проведення вибуху хто треба знав, але необхідних заходів для запобігання теракту не вжили спеціально. Через політичні причини внутрішньої боротьби серед російських можновладців. До виборів дуже зручно використовувати стратегію напруженості.

Але навіть якщо, що цілком імовірно, й визначиться кавказький слід вибуху, то завдання жодним чином не полегшується. У черговий раз буде підтверджена низька ефективність усіх гілок і органів російської влади. Вона не має рецептів розв’язання цієї проблеми. Це підтвердив перший президент Інгушетії Руслан Аушев. Вибухів і нападів бойовиків зовсім не меншає, повідомлення з Дагестану, Інгушетії нагадують бойові зведення. Цілком можна заводити щось на кшталт «Совінформбюро». Люди страждають, проблема не вирішується, й хвороба заганяється всередину. Чечню начебто вдалося замирити. Але якою ціною. Як пише американський журнал Time, «...Москві вдалося... зробити її президентом лояльного польового командира Рамзана Кадирова, режим якого увійшов до «Списку найгірших з гірших»... Як зазначила у своїй доповіді 2009 року відважна російська правозахисна організація «Меморіал», «у Чечні сформувався тоталітарний режим, що базується на насильстві... й страху». І це називається розв’язанням проблеми? Спокою й безпеки на багнетах досягти неможливо. І жодні найпрофесійніші спецслужби цього не забезпечать. Поки під час проведення так званих контртерористичних операцій спецслужби вбиватимуть і викрадатимуть людей, бойовики мають практично необмежені можливості вербувати до своїх лав нових і нових бійців.

І це не ворожа пропаганда. Нещодавно вкотре Європейський суд визнав Росію винною за позовом чеченського правозахисника Ахмеда Гісаєва. 2003 року його викрали російські військові, два тижні він провів у в’язницях, його піддавали тортурам й знущанням. Європейський суд визнав його потерпілим і зобов’язав Росію виплатити йому 57 тис. євро. Цими днями на фестивалі документального кіно в Гельсінкі було показано фільм Ахмеда Гісаєва «Барзах» про викрадання людей у начебто утихомиреній Чечні.

Про яку боротьбу з тероризмом можна говорити, якщо лідер республіки Рамзан Кадиров організував свою особисту збройну гвардію. Про це по телеканалу Грозного показали фільм «Молода фортеця». У навчальному центрі МВС у селі Центорой ведеться підготовка фактично незаконного збройного формування. Його бійці підкоряються лише Кадирову й мають спеціальний знак приналежності до цього підрозділу. У Москві компетентні особи й відповідні органи справді думають, що люди нічого не бачать, не розуміють і не роблять своїх висновків? Беззаконня влади породжує беззаконня бойовиків. І це зачароване коло і є тим живильним бульйоном, у якому вирощується терор.

За великим рахунком, проблема не стільки в Північному Кавказі. Вона в усіх російських регіонах. Просто на півдні країни вона набула гостріших форм і вбрана в національний одяг. Насправді, й це показали події в Краснодарському краї та в місті Гусь-Хрустальному Володимирської області, безмежна корупція та зухвала поведінка місцевих князьків, яким дали владу і які вважають, що це їхня територія й віддана їм в кормління, нічим не відрізняються від беззаконня Кадирова та йому подібних президентів, губернаторів і глав автономій. Безвихідь, відсутність перспектив і породжують те, що хтось бере в руки зброю, закладає вибухівку, а хтось виходить на площі й вулиці російських міст бити осіб східної зовнішності та здіймає руки в нацистському вітанні. І що, когось після мітингів на Манежній притягли до відповідальності за російськими законами? Ні, відбулися тим, що підсилюють покарання й Державна дума штампує перегляд законів. Але якщо їх застосовують вибірково або зовсім не застосовують, залежно від політичної доцільності, то, хоч як це страшно й сумно, вибухи в метро й аеропортах можуть повторюватися. Таке враження, що влада вільно або мимоволі є посібником терористів. Страшна перспектива...