Сучасний мегаполіс: цілі та пріоритети
Нещодавно було запропоновано збудувати стіну навколо сумно відомих нетрів Ріо-де-Жанейро. Вона мала б ту саму мету, що й та ганебна стіна, яка колись розділяла Берлін, і та стіна, яку будує Ізраїль аби відрізати себе від палестинських територій: ізолювати людей. У Ріо ізольованими людьми були б жителі великих міських нетрів, сповнених злочинами.
Стіну, звісно, ніколи не збудують. Навіть якби її побудували, проблеми масової урбанізації двадцять першого століття не можна вирішити такими грубими методами. «Століттю урбанізації», як його називає Організація Об’єднаних Націй, знадобляться творчий потенціал та уява, новації, а не грубі цегельні стіни або ще тонші кордони безпеки.
Розгляньте Сан-Паулу, четверте за розміром найбільше місто у світі — моє рідне місто. Наше минуле й сьогодення є майбутнім для багатьох інших мегаполісів. Із шести мільярдів людей у світі понад 50% живуть у містах.
Темп урбанізації приголомшує. У 1975 р. тільки 38% населення світу жили в містах; до 1998 р. рівень зріс до 47%. До 2015 р. число досягне або перевищить 55%. У 1975 р. тільки у 100 містах населення перевищувало один мільйон; до 2015 р. 527 міст перейдуть цю планку. У 1960 р. було тільки два «мегаміста» з населенням понад 10 мільйонів, зараз їх 18, а в 2015 р. буде приблизно 26.
Новій географії потрібні нові відносини та стратегії планування. Мегаміста висувають вимоги регіональним економічним системам, зусиллям щодо збереження миру й економічному та суспільному розвитку. Всі ці чинники є тим складнішими через велику глобальну нерівновагу, яка характеризує сучасну урбанізацію. Двадцять одне мегамісто за прогнозами на 2015 р. припадатиме на менш розвинені країни та країни, що розвиваються, у той час як 80% міст у світі, в яких живуть ті, хто приймає рішення, розташовані в північній півкулі.
Ця ситуація ускладнюватиметься певним ризиком, пов’язаним із глобальною економікою на чолі з фінансовим сектором. Поки що безробіття дедалі більше концентрується в одній півкулі, у той час як прибуток і капітал сконцентровані в іншій. Результатом став зростаючий розрив між багатими й бідними разом із відповідним зростанням особливого виду міської бідності, від якого сильно потерпають такі міста, як Ріо-де-Жанейро. Зрештою, найсерйозніші міські проблеми південної півкулі виллються в масову міграцію до північних міст.
Уявіть собі міську географію у вигляді архіпелагу. На його островах живуть сучасні споживачі, пов’язані у світовому масштабі своєю споживчою поведінкою, комп’ютерами та здатністю заробляти достатньо для того, щоб підтримувати свій спосіб життя і швидкий ритм. Оточують ці острови, однак, океани «виключених людей». Нью-Йорк є дуже великим островом у маленькому океані в той час, як в Мумбаї ми бачимо крихітний острів і величезний океан.
Я багато думав про цей образ, коли мер Сан-Паулу Сапліці попросив мене підготувати новий Стратегічний майстер-план для наших 10,4 мільйонів людей — число, що зростає до 17,4 мільйонів, якщо врахувати передмістя. Десятирічний план розвитку Сан-Паулу був готовий через шість місяців, його обговорювали протягом наступних шести місяців на понад 200 суспільних зустрічах перед тим, як його схвалила муніципальна рада в 2002 р.
Головні новації грунтувалися на сприйнятті того, що міський розвиток є колективним завданням. Місцевий орган влади має сприяти розвитку приватних інвестицій для досягнення придатніших умов життя в містах. Пам’ятаючи про це, ми використали новий інструмент планування, який дозволяє зробити права на будівництво гнучкішими. Це означає, що ми можемо зберегти площу землі для вододілів, парків або інших екологічних або історичних площ, а й дозволити власникам власності продавати та передавати свої права на будівництво в інших місцях. Це означає, що в місті буде більше зелені, і воно збереже більше історії, не припиняючи при цьому вкрай необхідне будівництво.
Ми також зменшили вільну площу поверху будівлі; але дозволили будівельникам будувати вгору. Натомість вони повинні зробити свій внесок до суспільного фонду поліпшення житлових умов, екологічних та інфраструктурних удосконалень. Іншими словами, вони повинні купити віртуальну землю у міста. З початку цього року цей механізм має принести $40 мільйонів за рік. Більше того, будівлі з вищою щільністю забудови будуть розташовані біля станцій метро або іншого громадського транспорту. Ми також передбачаємо детальне планування околиць, метою якого є додати більше суспільного простору.
Такі новини йдуть поруч з іншими ініціативами, які прагнуть перерозподілити плоди розвитку. До них входять програми розподілу доходу, спеціальні школи в бідних секторах, які об’єднують освітні, культурні та спортивні послуги, та система переробки 13000 тонн відходів, вироблюваних щодня. Усе це створює нові робочі місця.
Найважливіше, що ці та інші реформи — такі, як нові системи громадського транспорту та система охорони здоров’я, що грунтується на концепції сімейних лікарів — повинні бути здійснені з участю людей, яких вони стосуються. Саме громадяни міських анклавів беруть участь у встановленні бюджетних пріоритетів і наданні рекомендацій уряду через децентралізовану політику адміністрації.
Сенс цих змін полягає в тому, щоб зрештою допомогти розподілу доходу і поліпшити якість життя всіх жителів Сан-Паулу. Багато з цих новацій, я впевнений, можуть бути відтворені і в інших великих містах.
Йорге ВІЛЬХАЙМ — архітектор, урбаніст й автор книжок — займав кілька урядових посад. Колишній заступник Генерального секретаря Другої конференції з питань житлових умов ООН (1996 р.). Нині очолює відділ планування в мерії Сан-Паулу.
