Таких українців Європа не бачила давно... здається, востаннє — у Дюнкерку*

Сьогодні українські олімпійці повертаються додому.

На Олімпіаді в Лондоні за Україну вперше масово виступали спортсмени, виховані у незалежній країні

Грандіозною шоу-програмою у Лондоні 12 серпня завершилися ХХХ Літні Олімпійські ігри. Упродовж 16 днів увага всього світу була прикута до столиці Англії, де кращі спортсмени планети змагалися у 36 видах спорту, розігравши між собою 303 комплекти нагород. Україну на Олімпіаді цього разу представили 245 спортсменів, які боролися за престиж нашої країни у 28 видах спорту. У підсумку змагань наша збірна посіла 14-те місце, здобувши 6 золотих, 5 срібних та 9 бронзових медалей. Перше місце в американців (46-29-29), друге — у китайців (38-27-23), третє — у господарів Олімпіади збірної команди Великобританії (29-17-19).

Не встигла завершитися Олімпіада, як в Україні почали активно обговорювати її результати. З одного боку, здобувши лише 20 медалей, наші спортсмени в Лондоні показали найгірший результат за роки виступів незалежної збірної команди України. В Атланті (1996 р.), Сіднеї (2000 р.), Афінах (2004 р.) та Пекіні (2008) на Літніх Олімпійських іграх українські спортсмени жодного разу не здобували менше 23 медалей. А в Пекіні взагалі встановили своєрідний рекорд, посівши командне 11 місце із 27 медалями у скарбничці, з яких 7 — золотих. З іншого боку, українські спортсмени, які брали участь в усіх попередніх Олімпіадах — вихованці старої радянської спортивної школи. І якщо оцінювати цьогорічний виступ збірної команди України з точки зору участі не лише народжених в нашій країні спортсменів, але й вихованих тут упродовж останніх 20-ти років, то здобутий результат видається цілком пристойним. До того ж, у Лондоні у неофіційному командному рейтингу країн, Україна на Олімпіаді випередила такі спортивні країни як Чехія (19 місце), Іспанія (21 місце), Хорватія (25 місце ), та Португалія (69 місце). За словами чемпіона світу з плавання, заслуженого майстра спорту, срібного призера Олімпіади у Сіднеї (2000 р.) Дениса Силантьєва, який напередодні завершення Олімпіади в Лондоні був гостем «Дня», українці повинні гідно сприйняти той результат, якого досягнули наші спортсмени та подякувати їм взагалі за кваліфікацію на ці престижні змагання. А от влада, оцінюючи меншу кількість медалей, мусить замислитися над тим, чи у правильному напрямку рухається українських спорт.

— Якщо чесно, то очікував від виступів збірної України кращих результатів. Навіть згідно з прогнозами відомих американських спортивних корпорацій, нам передбачали не гірший результат, ніж у Пекіні, здається, не менше 8 золотих, а в сумі до 23-25 медалей. Шкода, що ми з року в рік наступаємо на одні й ті ж граблі, не створивши спортсменам належних умов для тренувань, — прокоментував «Дню» Денис Силантьєв. — Прикро, але деякі спортсмени і тренери навіть хотіли, щоб успіху в Лондоні не було. Це з розряду: доки грім не вдарить, чоловік не перехреститься. У нас повинна бути спортивна «катастрофа», повний провал на Олімпіаді, щоб влада звернула увагу на проблеми спорту та почала бодай щось робити для вирішення ситуації. В Україні фактично немає інфраструктури, сучасних можливостей для тренувань спортсменам, але своїми надзусиллями спортсмени здобувають медалі. Сьогодні ми прийшли до необхідності вирішення ситуації, яка давно назріла: про ті тренувальні бази для спортсменів, які нам залишились у спадок від СРСР, вже давно варто забути. Спорт вимагає постійного вкладання грошей. Спорт повинен увесь час розвиватися. У ті й же Америці вкладають чимало грошей у спорт, бо це не лише престиж країни, але й здоров’я нації. Відтак, Америка на Олімпійських іграх посіла перше командне місце.

Попри певний недобір медалей, українські спортсмени на цих Олімпійських іграх все одно здивували світ, передовсім, прекрасним виступом боксерів, які здобули 2 «золота» (Василь Ломаченко, Олександр Усик), «срібло» (Денис Беринчик ) та 2 «бронзи» (Олександр Гвоздик та Тарас Шелестюк). До цього упродовж 20 років незалежності лише два наші боксери — Володимир Кличко та Василь Ломаченко — привозили додому олімпійське «золото». За підсумками виступів нашої збірної команди у жодному виді спорту українці не отримали стільки нагород, як у боксі. А переможний гопак боксерів прямо на олімпійському рингу став свідченням того, що свої претензії на першість у світі наші спортсмени готові доводити не лише на словах чи грізним зовнішнім виглядом, зокрема колоритними козацькими оселедцями на головах, а й власною силою у чесному бою. І навіть попри кількаразову недбалість суддів, українські боксери довели, що сильніших за них у світі поки що немає. І це — вже власне українська школа боксу. «Такого ще не було. У нас найкраща в світі команда, це вона й довела в Лондоні, — наголосив спеціальному кореспондентові УКРІНФОРМу головний тренер збірної України з боксу Дмитро Сосновський. — У нас надзвичайно дружній колектив — не тільки боксерів, а й тих, хто всебічно підтримував збірну, причому дуже відчутно. Це успіх для усієї України».

Крім феномену українських боксерів, ще одним власне українським досягненням Олімпіади стало перше в історії нашої країни «золото» з академічного веслування, яке 1 серпня здобула жіноча парна четвірка з греблі у складі Катерини Тарасенко, Наталії Довгодько, Анастасії Коженкової та Яни Дементьєвої.

Загалом «золото» для України у Лондоні, крім дівчат з академічного веслування, здобули: Василь Ломаченко, бокс, чоловіки (до 60 кг.) та Олександр Усик (до 91 кг); Юрій Чебан, каное-одинаки, чоловіки, 200 м.; Олексій Торохтій, важка атлетика, чоловіки (до 105 кг) та тендітна дівчина Яна Шемякіна, фехтування, жінки, шпага, індивідуальна першість.

Для того, щоб готуватися до наступної Олімпіади, яка пройде у 2016 році в бразильському місті Ріо-де-Жанейро, Україні сьогодні потрібно зробити правильні висновки щодо розвитку спорту та уваги до нього з боку влади. Про те, як варто сприймати виступ наших спортсменів у Лондоні, «День» поцікавився у спортивних журналістів та тренерів.

КОМЕНТАРІ

«У Лондоні честь країни захищало нове покоління спортсменів — вихованці власне української, а не радянської школи спорту»

Юрій РОДІОНОВ, заслужений тренер України, віце-президент Федерації академічного веслування України:

— Загалом збірна команда України виступила пристойно. Якщо порівнювати кількість медалей, здобутих у Лондоні та Пекіні, то, звичайно, цього разу їх менше. Втім, цьому є свої пояснення. У Пекіні виступало чимало «випускників» радянської школи спорту. Тобто тоді хороші результати передовсім показали спортсмени, які прийшли у великий спорт за часів Радянського Союзу, дехто навіть виступав у збірній команді СРСР. А от у Лондоні честь країни представляло зовсім інше покоління спортсменів — вихованці власне української школи спорту. І результат, який вони здобули, як на мене, дає об’єктивну оцінку ситуації, що склалася в незалежній Україні зі спортом у цілому. Думаю, що лише 20 медалей у порівнянні з виступом у Пекіні, де було 27 — оцінка не так спортсменів, як недолугої системи керівництва спортом. Чиновники, які займаються адмініструванням спорту, повинні замислитися: якщо ми хочемо, щоб наша українська школа спорту розвивалася далі, спортсмени виборювали медалі й виступали не гірше, ніж цього року, потрібно створити сучасні умови для тренувань. Головна увага — на відсутність спортивних баз для підготовки. З багатьох видів спорту в нашій країні немає сучасних спеціалізованих баз для тренувань, де б збірна упродовж року могла готуватися. Мова йде про нормальні умови для спортсменів, які сьогодні створюють не тільки в Європі, але й у Росії, Казахстані тощо. «Золото» українських спортсменок в греблі академічній сприймається як подвиг, зокрема, тому, що в нашій державі немає жодної сучасної бази, на якій можна було би повноцінно тренуватися.

Звісно, у деяких видах спорту, де ми очікували хорошого результату, медалей так і не було. Я розмовляв із тренерами. Вони мало не в один голос говорять, що сьогодні в Україні йде зміна спортивних поколінь. У нас є хороша і дуже перспективна молодь, але їй не вистачило буквально року-півтора, щоб всерйоз заявити про себе. Усі спортсмени, які потрапили на Олімпіаду, вже зробили спортивний подвиг.

Чиновникам сьогодні потрібно зробити висновки з Олімпіади не з оцінки здобутих спортсменами медалей, а з позиції того, скільки медалей ми реально могли вибороти, але втратили. Чому це відбулося? Якщо зробимо правильні висновки, очікую, що на Олімпіаді в Бразилії 2016 року наші спортсмени покажуть не гірші результати, ніж у Лондоні, а, можливо, значно кращі. Утім, як би не було прикро про це говорити, все-таки варто врахувати можливість «відтоку» кращих спортсменів і протидіяти цьому. Якщо умови, в яких сьогодні животіє спорт, не зміняться, спортсменів можуть переманити в інші країни.

«Біда олімпійського спорту — футбол»

Артем ФРАНКОВ, спортивний журналіст, головний редактор журналу «Футбол»:

— Про перспективи олімпійських видів спорту можна говорити тоді, коли буде відчутна державна підтримка. На мою думку, сьогодні Україна недостатньо підтримує олімпійський спорт з однієї простої причини — у нас усі ресурси йдуть на футбол. В олімпійського спорту є дві головні біди — футбол поза Олімпіадою і футбол на Олімпіаді. Футбол на Олімпіаді, як на мене, взагалі випадкове явище, адже у нього грають ніби й не любителі, однак і не зірки першої величини. Натомість професійний футбол «тягне» на себе всі ресурси з олімпійських видів спорту. Парадокс у тому, що, попри брак фінансування, увага людей до олімпійських видів спорту тільки зростає. У Лондоні ми отримали менше медалей, ніж у Пекіні, відповідно, мені б дуже хотілося, щоб цей, так би мовити, «провал» привернув увагу чиновників до необхідності підтримки спорту в цілому.

Звісно, очікувати від України того, що вона стане олімпійською країною, навіть попри хороше фінансування, не варто. Ми в будь-якому разі не станемо країною олімпійської першості. А от при активній підтримці держави наша збірна реально може перейти на новий рівень. Я мрію на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро про десять золотих медалей. Через два олімпійські цикли можна говорити про півтора десятка «золота». З яких саме видів спорту, покаже час. Куди більше інвестують, той вид швидше себе і проявить. Якщо оцінювати результати Олімпіади у Лондоні, то, зізнаюсь, значно більшого очікував від борців. Утім, приємно здивували українські боксери, яких інколи засуджували. Попри всі непорозуміння, наші хлопці довели, що вони є найсильнішими у світі.

«На наших спортсменів приємно було дивитися»

Євген ЗІНЧЕНКО, спортивний журналіст, редактор департаменту спортивних проектів групи компаній «1+1»:

— Хоча я зараз професійно заглиблений у футбольну тематику, Олімпіаду в Лондоні, звичайно, дивився й активно вболівав за наших спортсменів. Дуже здивований тим, як виступили українські боксери. Хоча могло бути більше медалей, на жаль, цьому завадили судді. Я вражений тим, як виступали боксери, передовсім тому, що вони не лише проявили справжній спортивний дух у найкращому розумінні цього слова, але й показали видовищні бої. Якщо говорити взагалі про виступ українських спортсменів, то вважаю, що 20 медалей — це непогано. На мою думку, за певних об’єктивних умов, які склалися, зокрема, зміна поколінь у деяких видах спорту, це — цілком пристойний результат. Можливо, ми очікували більшого від представників деяких видів спорту, зокрема, хотілося медалей у боротьбі та плаванні, а побачили повний провал. Це традиційно були для нас медальні види спорту, в яких Україна має олімпійських призерів та чемпіонів. Чому так вийшло? Відповідь на це питання мають шукати люди, які ѓрунтовніше займаються цим видом спорту, зокрема тренери команд. Сьогодні всі говорять, що у Пекіні було більше медалей і, відповідно, краще командне місце. Це так. Але, як на мене, цьогорічний результат — об’єктивний. Повторюсь, я не вважаю, що 20 медалей — це провал. Інна Осипенко-Радомська виграла два «срібла» — це високий клас. Це — її стабільний результат. Ви назвете два «срібла» цієї спортсменки провалом на Олімпіаді? У мене язик не повернеться. Та вона — просто молодець! Наші боксери здивували світ. Чим запам’яталася виступи наших спортсменів на цій Олімпіаді, так це тим, що на українців приємно було дивитися. Хоча я ніколи не даю прогнози, бо це невдячна справа, але в мене є сподівання, що у плаванні, де ми традиційно себе непогано показували, на наступній Олімпіаді покращаться результати. Можливо, підійде нова зміна спортсменів. Також очікую покращення у художній гімнастиці, бо дівчата наберуться більше досвіду.

* Участь козаків у складі французьких військ в облозі морської фортеці Дюнкерк на півночі Франції не до кінця роз’яснене. Точно відомо, що Богдан Хмельницький, який займав тоді другу за значущістю на Січі посаду — військового писаря, 1644 року зустрівся у Варшаві з послом Франції графом де Брежі. Саме останній порадив кардиналові Джуліо Мазаріні, котрий визначав усю зовнішню політику Франції, взяти козаків на службу. Нарешті у жовтні 1645 року після довгих переговорів полк запорізьких козаків (до 2400 чоловік) морським шляхом через польський порт Гданськ вирушив до Кале. Можна з певністю сказати, що козаки брали участь у жовтні 1645 року в бойових діях у Фландрії і взятті приступом фортеці Дюнкерк.

ДО РЕЧІ

Перші олімпійські чемпіонки з боксу

Учора боксерки вперше в історії боролися за золоті олімпійські медалі, пише Time (переклад — inopressa.ru). У легкій вазі британка Нікола Адамс зустрічалася з китаянкою Канкан Рен, чемпіонкою світу. Адамс, яку підтримували глядачі, лідирувала з самого початку і домоглася олімпійського успіху. Вона не лише виграла «золото» для Великобританії, але й увійшла в історію, ставши першою олімпійською чемпіонкою з боксу. «Я хочу, щоб більше дівчат приходило в бокс. Я б хотіла побачити, коли я піду, що дівчата приходять і хочуть досягти того, чого досягла я», — розповідає олімпійська чемпіонка. Після закінчення бою Адамс пройшло десять хвилин, і знов вершилася історія. Ірландка Кеті Тейлор у битві за перше жіноче олімпійське «золото» для своєї країни на цих Іграх перемогла росіянку Софію Очигаву. Декількома хвилинами пізніше тинейджер Клариса Шилдс із США перемогла ще одну росіянку — Надію Торлопову.

Глядачі вітали дівчат активніше, ніж на інших змаганнях, підкреслює автор. «На них дивитися цікавіше, ніж на боксерів-чоловіків», — розповідає 12-річний Корнак Хейєс, який родом з того ж містечка, що і Тейлор. Його мама Сьюзан говорить, що приклад Тейлор показує жінкам: вони можуть змагатися в спорті, як і чоловіки, і робити це так само добре.