Україна переживає момент особливої важливості
Поступовий, але часом нерівний перехід України до демократії знову показав, що цей шлях ніколи не буває легким. Але тернистим є шлях до всього, за що варто боротися. Інституційні моделі можна запозичити у розвинених демократій і з певним успіхом адаптувати до місцевих умов. Але набути звички і культуру демократичного суспільства, без яких знижується працездатність навіть найбільш довершених інститутів, — набагато більш важке завдання. Нам потрібно зберігати терпіння і розуміння, особливо, коли йдеться про країни, що не мають довгих демократичних традицій.
Все це потрібно мати на увазі, коли ми намагаємося зрозуміти значення парламентських виборів на Україні, які відбудуться у вересні цього року. Помаранчева революція 2004 року була проривом, бо, завдяки їй, підтасовування на виборах перестало бути нормою політичного життя України, і вперше стало можливим справжнє демократичне змагання. Але ніхто й не розраховував на те, що одна ця подія звільнить країну від спадщини авторитаризму, яка продовжує тяжіти над нею й досі. Нікого не повинно дивувати те, що за останні три роки були не лише успіхи, але й рецидиви минулого.
Нинішній період має особливе значення. Багато в чому це пов’язано з тим, що торішні парламентські вибори не дали явної переваги жодному блокові. Заслугою Президента Віктора Ющенка є те, що він відмовився від вузькопартійного підходу і вважав за можливе надати нову динаміку українській політиці, яка базується на дусі національного примирення та спільного прагнення до інтеграції з Європою. Минулого літа на підставі компромісу було сформовано широку коаліцію між партією Ющенка «Наша Україна» і Партією регіонів, очолюваною його колишнім суперником на президентських виборах Віктором Януковичем, який згодом був призначений прем’єр-міністром.
Якщо цей експеримент закінчився конституційною кризою і потребою в нових виборах, то тому, що не всі брали участь у ньому з вищих спонук. Почалася боротьба за владу, в ході якої депутати від партії «Наша Україна» і ще однієї партії почали за сумнівних обставин переходити до Партії регіонів, а Верховна Рада спробувала позбавити Президента Ющенка його конституційних прерогатив. Навряд чи сьогодні доцільно шукати тих, хто мав рацію і винних. Важливо, що в кінцевому результаті політичні лідери України домовилися про те, що єдиний шлях до подолання розбіжностей — це нові вибори. Тим самим вони дали собі ще один шанс продемонструвати свою прихильність до європейських цінностей.
Це стало великим полегшенням для друзів України в Європі, не в останню чергу тому, що основні політичні партії закликали Європейський Союз провести моніторинг виборів, щоб гарантувати їх відповідність міжнародним стандартам. Цю пропозицію було прийнято в дусі доброї волі і з надією на існування міжпартійного консенсусу, спроможного гарантувати чесне й демократичне змагання. На жаль, міцність цього консенсусу було поставлено під сумнів заявами та діями деяких політичних лідерів. Ухвала однієї з фракцій провести 4 вересня засідання вже розпущеного парламенту, можна було б сприйняти як політичний трюк, але заява міністра юстиції про те, що воно може послужити причиною скасування нових виборів, спроможна викликати занурення України в кризу, яку вона не може собі дозволити.
Україна переживає момент особливої важливості. Ймовірно, що до кінця року вона вступить до Світової організації торгівлі, до чого прагне вже багато років, і це відкриє новий розділ в її стосунках з ЄС. Повинні пройти переговори про нову двосторонню угоду ЄС—Україна, головним завданням якого є створення зони вільної торгівлі. Це не дасть Україні бажаного статусу кандидата на вступ до ЄС, але стане справжнім проривом, дозволивши країні прискореними темпами вести політичну та економічну інтеграцію. Ця перспектива значно посилюється новим реалізмом у ставленні українських лідерів до Європи та їхньою готовністю поставити реальну інтеграцію вище за прагнення до отримання статусу кандидата за будь-яку ціну.
Але все це зумовлене успіхами України в розвиткові. Ці цілі буде поставлено під загрозу, якщо вона повернеться до стану напівперманентної кризи без працездатного уряду, з яким можна вести переговори, і чіткого розуміння того, кому належить верховна влада. Вибори — важлива можливість для України не лише отримати стабільний уряд з незаперечним мандатом, але й продемонструвати, що вона є країною, з якою Європа може мати справу. Якщо Україну сприйматимуть як країну, де політичні угоди порушуються за чиєюсь примхою, то це заподіє великої шкоди її європейським амбіціям.
Звичайно, Європейський Союз не може сказати Україні, як їй потрібно чинити. Ми відреклися від цього права, відмовившись запропонувати їй перспективу членства, що дозволило б нам оцінювати її політику на підставі критеріїв готовності до вступу, застосовуваних до всіх потенційних держав-членів. Але ми можемо і повинні ясно дати зрозуміти, що дії спричиняють наслідки.
30 вересня — це шанс для України. Шанс довести неправоту тих, хто вагається й вирішити внутрішні розбіжності зрілим та демократичним способом. Чим швидше всі її лідери знову підтвердять свою прихильність цьому курсові, тим краще для європейських перспектив України.
