Україна та світ
По-перше, я хотів би сказати, що для мене є великою честю отримати сьогодні диплом про докторський ступінь визнаного, відомого в міжнародному масштабі університету. Я ознайомився з історією вашого закладу, роллю, яку він відігравав у інтелектуальному житті та в національній свідомості українського народу. Заснований багато століть тому, набагато раніше, ніж більшість подібних інститутів Америки, закритий через 202 роки по заснуванню, цей навчальний заклад відродився 175-ма роками пізніше, що є свідченням бажання українського народу формувати свою долю, визначати свою національну ідентичність, робити свій внесок до загальноєвропейської спадщини, невід’ємною складовою частиною якої є Україна. Тому, хто хоч якось знає історію Європи, відомо, що Київ ще 1000 років тому був центром європейської культури, центром навчання, думки й пошуків чогось, що йде далі, ніж просте людське існування, пошуків певних визначень, смислу й змісту життя. Це — складова частина важливої традиції, й ваше відродження, ваше існування є тріумфом духу та джерелом радості для ваших друзів, одним із яких я себе вважаю.
Сьогодні я говоритиму з вами на дуже широку тему «Україна та світ». Звичайно, кожен із вас знає про це набагато більше, ніж я, оскільки перше слово в цій темі — Україна. Хотів би додати до цього певне обмеження: я говоритиму про Україну та світ із погляду тих, хто перебуває поза межами України, далеко від неї, з погляду особи, зацікавленої в ситуації в світі, з погляду людини, яку цікавить місце України в цьому світі. Я вважаю незалежність України дуже важливою міжнародною подією, яка має велике значення в міжнародному масштабі. Це спочатку не всі розуміли, особливо на Заході, зокрема в Сполучених Штатах Америки. Навіть зараз, на мій погляд, немає достатнього розуміння в міждержавному масштабі саме міжнародного значення України. Треба підкреслити ще раз і ще раз, що незалежна Україна по-новому визначила кордони Європи; сучасна Україна трансформує Росію, робить її національною державою. Це надзвичайно важливі події. Зараз уже півтора десятиліття пройшло з того часу, коли відроджувалася ваша національна незалежність, тому можна запитати: «Що досягнуто за ці 15 років?» Дуже багато чого було зроблено за ці роки. По-перше, українська незалежність консолідувалась у міжнародному масштабі; по-друге, було збережено територіальну цілісність України, ми маємо приклади того ж Криму й Тузли; по-третє, Україна ефективно провела ядерне роззброєння, що отримало позитивну міжнародну оцінку; по- четверте, в Україні відбувся вражаючий перехід президентської влади. Маю на увазі вибори, в результаті яких на місце президента Л. Кравчука прийшов Л. Кучма. Економічне зростання країни сьогодні, за кілька років, просто вражає: його темпи — одні з найвищих у Європі. Україна бере участь у миротворчих операціях на Балканах, нині — в Іраку. Це важливо. Отже, ми маємо дуже серйозний доробок.
Але потрібно визнати, що внутрішні справи України та глобальна ситуація досить-таки невизначені, тому уважніше треба подивитися й на міжнародну ситуацію, й на внутрішню ситуацію України та подумати про можливі наслідки. Якщо нинішні основні політичні, економічні та військові тенденції залишаться такими в найближчі 25-30 років, тоді глобальна ієрархія сили, глобальна ієрархія впливових країн буде такою: вгорі будуть, як і нині, США, за ними — Європейський Союз, у складі якого на той час будуть і Туреччина, й Україна. Третім за впливовістю буде Китай, далі — Японія, на п’ятому місці — Індія. Зверніть увагу на зміну центру тяжіння ближче до Азії. У цій ситуації демократична серцевина світу, Атлантичне співтовариство, буде й надалі найважливішим імпульсом для інновацій, джерелом стабільності та розвитку демократії. За умови, що нинішні тенденції збережуться. Але вони можуть бути ушкоджені чи обернені. Уже сьогодні ми бачимо певні симптоми негараздів у світі й певні ознаки неправильних рішень, які дають нам підстави для стурбованості. Я не критикую, а констатую факт, що сьогодні Америка більш ізольована, вона втрачає довіру, подекуди її ненавидять. Вона навіть може загрузнути у величезній проблематичній зоні Євразії від Суецу до Сіньцзяна, від Південної Росії до Аравійського моря — на території, яку я називаю «глобальними Балканами», — особливо, якщо участь Сполучених Штатів у цій частині світу буде одноосібною. Це не прогноз, а реальна можливість. Зовсім реалістично очікувати, а не просто припускати, що об’єднання Європи залишатиметься здебільшого соціально-економічним при збереженні політичної розпорошеності Європи та її оберненості на саму себе без чіткого стратегічного бачення ширшого світу, без політичної волі та військових засобів для того, щоб реально впливати на події в світі та разом із США визначати спільні стратегічні цілі. У цьому контексті залучення Росії до більшого співробітництва з Європою буде підмінене поверненням до традиційних імперіалістичних цілей, і це негативно впливатиме на російську демократію та загрожуватиме національній незалежності визволених, але, як і раніше, вразливих, сусідів Росії. Не виключено також, що великий розрив між траєкторіями соціально-економічної трансформації Китаю, яка ефективно творить ширший плюралізм, і набагато повільнішої політичної трансформації може викликати буремні політичні події, які негативно позначаться на стабільності Далекого Сходу. Нарешті, більший доступ не лише з боку держав, а й із боку кримінальних та терористичних організацій до зброї масового ураження в умовах світового неспокою та виру почуттів політичної скривдженості, який не може бути пояснений лише постійним повторенням слова «тероризм», несе ризик деградації глобального порядку та збільшення вразливості демократичних суспільств. Кумулятивним наслідком цих негативних тенденцій може стати хаос, що наростатиме в усьому світі, — особливо згубний для слабших держав.
З огляду на це щільніший зв’язок між Америкою та розширеною Європою дуже потрібний. Нам, власне кажучи, важливо сприяти подальшому розширенню і Європейського Союзу, і НАТО. Політична географія, геостратегія — не статичні концепції, вони розвиваються, й останнє розширення обох згаданих організацій ставить наразі на порядок денний вирішення питання про майбутній статус України, Туреччини та нових незалежних держав Кавказького реґіону. Приєднання їх до цих структур уможливить конструктивне залучення Росії, для якої імперська альтернатива буде в такому разі закрита.
Утім, така широка Євроатлантична спільнота за участю України неможлива без докладання зусиль із боку України. Самі ж українці мають самостійно подолати в собі наслідки двох негативних чинників свого минулого — тривалого домінування чужинських держав і комуністичного режиму. Обидва ці чинники заважали формуванню загальної української патріотичної громадянської свідомості, яка є необхідною умовою для демократії та незалежності. Обидва — маю на увазі панування чужинців і комуністичний режим — утворили традицію державного контролю над ресурсами, що в нових ринкових умовах створило чудові можливості для неймовірного збагачення небагатьох. Обидва ці чинники стали на заваді зміцненню верховенства права як у політиці, так і в розподілі національних ресурсів і сприяли посиленню корупції. Нарешті, обидва чинники лише підсилили традиційну схильність бюрократії та влади контролювати свободу інформації й придушувати критику, а також маніпулювати результатами виборів. Існування цих негативних тенденцій не сприяє доброму імені України в світі. Ці негативні тенденції використовуються недоброзичливцями, які хотіли би послабити українську незалежність.
Коли українці аналізують події в своїй країні, їм не треба все вимірювати тим, що відбувається в Росії, вони не мають заспокоювати себе тим, що, мовляв, у Росії ситуація ще гірша. Прикладом має бути те, що відбувалося в Балтійських державах чи в Польщі. Якби ці негативні тенденції, що мають місце в Україні, десь перетнулися, увійшли в резонанс із тими глобальними негативними тенденціями, про які я говорив, Україна могла би перетворитися на таку собі Польщу зразка ХVIII століття, коли деякі скоробагатьки при владі могли б перекинутися на бік потужнішої сусідньої держави, яка б тоді скористалася з міжнародної нестабільності, зокрема й нездатності Америки та Європи знайти спільну мову, а також із усе ще слабкої української національної самосвідомості для того, щоб перетворити Україну на свого сателіта, а то й знов на свою провінцію. Таким чином, можна зробити висновок, що ми на Заході повинні прагнути до налагодження американсько-європейського співробітництва та свідомо будувати таку атлантичну спільноту, яка змінює географію Європи. Не забуваймо, що нинішня Центральна Європа вчора була Східною Європою. Саме тому нам потрібно Євроатлантичну спільноту будувати такою, яка була б відкритою для нових членів Східної Європи, а не ізольованою й закритою.
Наразі Євроатлантична спільнота мала би зосередитися на розробленні стратегічного плану третього етапу розширення Євроатлантичної спільноти. Перша фаза, яку можна було б назвати «варшавською», дала можливість НАТО поширитися на частину центральної Європи включно з безпосередньою сусідкою України Польщею. Друга фаза, так звана «вільнюська», мала своїм наслідком входження решти центральної Європи як до НАТО, так і до ЄС. І ось наступна фаза, яку б мені хотілося назвати «київською», мала б зосередитися на розширенні далі на Схід. У червні з’являться такі можливості. Я маю на увазі саміт НАТО в Стамбулі. І ось одним із наслідків мав би бути План дій щодо членства України в НАТО. Ми на Заході маємо зважати на досягнення України, але не забувати й провали та помилки. Для цього українці самі повинні бути пильними й зміцнювати справді конституційну державу, в якій немає місця похапцем задуманим конституційним реформам. Вони повинні провести вільні вибори, які б стали зразком, протилежним тому, що мало нещодавно місце в Росії. При цьому організація виборів як вільних і законних набагато важливіша, ніж їхні результати. Вільні вибори набагато важливіші, ніж їхній переможець. Світ уважно слідкуватиме за цим процесом і робитиме свої висновки. Крім того, українці мають зміцнювати громадянське суспільство, що ґрунтується на глибокому усвідомленні стародавніх українських традицій, відповідно до яких Київ був одним з європейських центрів політики та культури. Національна гордість з історичним корінням може бути дуже корисною для появи міцного громадянського суспільства. Українці повинні вважати себе частиною Центральної Європи, з якою в них багато спільного, а Росія в такому разі належить до Східної Європи. Крім того, українці мають пильнувати свободу преси й підпорядковувати політичні події верховенству права, що є фундаментальними компонентами демократії. Це допоможе їм досягнути об’єктивних критеріїв членства у ЄС та НАТО. Все це вимагає часу й зосередженості. Сподіваюся, що ви не ображаєтеся на мої відверті слова. Думаю, що маю на них право, бо довгі роки вважаю себе другом вашої країни та людиною, відданою ідеї української незалежності. Я вважаю, що успіх України не тільки дасть можливість їй постати однією з держав-лідерів Європи, а й дасть гарний приклад Росії в торуванні нею своєї дороги до Європи, що полегшить нове самовизначення і для Європи, і для Росії. А це, в свою чергу, підсилить надії на те, що в майбутньому світ таки стане кращим. Від вас, від ваших дій у найближчому майбутньому багато що залежить у цьому світі. Я бажаю вам усього найкращого.
