Українська вікторія

Один із західних послів у Києві якось сказав нам, що Віктор Ющенко може бути неорганізованим і нерішучим, але в результаті він діє правильно. Це зауваження спадає на думку зараз, коли 3 серпня український Президент поклав край чотиримісячному політичному паралічу в країні та призначив свого суперника Віктора Януковича прем’єр-міністром.

Для названого іконою та символом помаранчевої революції лідера це було непросте рішення, а мільйонам українців буде дуже важко з ним змиритися. Усього півтора року тому В. Янукович служив старому корупційному режиму, чиї відверті спроби підтасувати результати президентських виборів на його користь спричинили хвилю загальнонаціональних протестів і призвели до повторного голосування, у ході якого перемогу отримав В. Ющенко. «Зрада!» — закричали вчора багато прихильників помаранчевої революції. А вороги демократії на території колишнього Радянського Союзу і в кількох країнах Заходу з тріумфом дивилися на так звану українську кризу. Вашингтон і Брюссель ледве приховували свою стурбованість.

Пробачте, але що тут особливого? Партія Віктора Януковича в ході березневих парламентських виборів набрала 32% голосів — більше, ніж будь-яка інша політична сила. Завдяки демократичному перевороту 2004 року ці вибори були найбільш активними, вільними та чесними за всю історію України. Первинна «помаранчева» коаліція набрала достатньо місць у парламенті, щоб сформувати уряд, але її члени багато місяців сперечалися та «билися» між собою. Одна невелика партія згодом розкололася, і це дало коаліції В. Януковича достатньо голосів у Верховній Раді, щоб очолити Кабінет Міністрів. Справжньою зрадою помаранчевої революції було б позбавлення Януковича такого права, яке він завоював у справедливій і чесній боротьбі.

В. Януковичу та його друзям пощастило в тому, що вони уникли карного переслідування за свою участь у махінаціях на виборах 2004 року. Осуджений дрібний злочинець, який пізніше став регіональним політичним магнатом, В. Янукович досить ефективно провів виборчу кампанію у березні місяці серед свого електорату на сході України, скориставшись навіть послугами американських політичних консультантів. Прагнення до зміцнення зв’язків із Москвою, а також до надання російській мові статусу державної забезпечило В. Януковичу підтримку його виборців. Але коли політики зі східної України приїжджають до Києва, вони зазвичай стають патріотами та прагматиками. У цьому сенсі великі шанси, що й В. Янукович, який уже сидів у кріслі прем’єр-міністра, нічим від них не відрізнятиметься. Єдине питання, яке зараз має значення, полягає в тому, чи прийме він правила політичної гри вільного суспільства.

Україною нелегко управляти. Ця країна розміром із Францію та з 47-мільйонним населенням розділена мовними та культурними бар’єрами. В укладеній угоді з Президентом В. Янукович зобов’язався модернізувати економіку та продовжувати роботу зі вступу України до Євросоюзу та у Світову організацію торгівлі. Навряд чи він зможе працювати гірше, аніж колишній «помаранчевий» уряд. Слабка діяльність цього уряду призвела до того, що партія Ющенка на парламентських виборах зайняла лише принизливе для неї третє місце.

Паніка з приводу призначення В. Януковича призводить до хибного тлумачення значення революції 2004 року. Мільйони людей тоді стояли на зимовому холоді, щоб добитися чесного голосування. І робили вони це не через велику любов до Ющенка або до його згодом відстороненої соратниці Юлії Тимошенко. Після десяти років правління злодійського режиму середній клас, перебуваючи в розвитку, використав назву відомої студентської протестної групи та сказав: «Пора! Пора встановити нормальну демократію». І саме її вони отримали в результаті вчорашнього (3 серпня) рішення.

Усе ще сильний Президент ділитиме владу з прем’єр-міністром із партії-суперниці. А прем’єр керуватиме широкою коаліцією. Голосна опозиція на чолі з Тимошенко, яка засудила цю угоду, дуже ускладнить їм обом роботу у Верховній Раді, що зарекомендувала себе за минулі 15 років як незалежний орган влади. Активні засоби масової інформації та неурядові організації пильно стежитимуть за подіями. За всіма цими мірками Україна зовсім не схожа на путінську Росію.

Біда України в тому, що вона опинилася в центрі масштабнішої війни за демократію. Строката суміш із противників Джорджа Буша, апологетів Володимира Путіна та охоплених ностальгією за радянськими часами ретроградів за межами України готова оголосити про загибель помаранчевої революції, щоб набрати собі додаткові ідеологічні бали. Але ця вільна та молода країна продовжує виставляти на загальне посміховище авторів таких некрологів.